Київ, 1 березня 2004 року.
Тарас Марусик
Мовні проблеми в українському суспільстві належать до не зовсім проявлених, принаймні вони не лежать на поверхні тих політичних процесів, які відбуваються в Україні після здобуття нею незалежності.
Однак час від часу в якомусь місці прориває і стається невелике витікання, образно кажучи, нагромадженого гною. І так до наступного прориву гнійника.
Наведемо тут два недавні приклади. Минулого тижня українські музиканти звернулися з відкритим листом до Президента України з проханням сприяти присутності української музики в теле- і радіоетері.
Сьогодні українським виконавцям для цього доводиться платити 50 доларів США за разове звучання пісні і ще 100 доларів – за ротацію пісні протягом тижня.
На думку авторів відкритого листа, 90% етеру на радіо і 85% - на телебаченні заповнено здебільшого російським продуктом. Другий приклад – одне рішення київської влади.
Відповідно до ухваленої Київрадою у вересні 2002 року міської комплексної програми заходів щодо розвитку і функціонування української мови в м. Києві на 2002-2005 роки “Українська мова в українській столиці” на базі Інституту української мови була створена громадська мовна приймальня.
Кожен українець міг зателефонувати туди, поставити будь-яке запитання й одержати кваліфіковану відповідь мовознавця. Місто виділило на це аж 140 гривень, але напередодні Міжнародного дня рідної мови припинило фінансування.
Виявляється, 140 гривень можуть врятувати міську казну. І це притому, що створення громадської мовної приймальні було чи не єдиним пунктом згаданої програми, який повністю виконувався.
Але це далеко не всі проблеми, які хвилюють як суспільство, так і фахових мовознавців.
Нещодавно мені в руки потрапив цікавий документ – розпорядження президії Національної академії наук на виконання Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки.
Перед тим, як навести деякі цифри, нагадаю, що в Україні існують два академічні Інститути – мовознавства та української мови, а також Український мовно-інформаційний фонд.
Поки не існувало цього фонду, функції обох інститутів були зрозуміло розмежовані: кожен інститут мав свою тематику, а наукову продукцію випускав під державне замовлення.
Коли ж у системі НАН України створили Український мовно-інформаційний фонд, то розподіл праці, принаймні між Інститутом української мови і згаданим фондом, став приблизно таким: Інститут створює різні українські словники, а фонд їх видає. Здавалося б, що тут такого?
На думку заступника директора Інституту української мови з питань науки Національної академії наук Орисі Демської-Кульчицької, директор Українського мовно-інформаційного фонду Володимир Широков, який не є лінгвістом, здійснює експансію в українському мовознавстві:
Орися Демська-Кульчицька
По-перше, треба бути хоча б філологом за фахом, щоб уявляти собі проблему лінгвістичну. Не достатньо знати лінгвістичну термінологію, щоб вважати себе нормальним лінгвістом, треба буде прослухати і вступ до мовознавства.
Врешті, не можна говорити, що я роблю словники України, бо словники робляться в Інституті української мови.
Тарас Марусик
Разом з тим Орися Демська-Кульчицька не піддає сумніву існування самого фонду.
Орися Демська-Кульчицька
Там працюють дуже серйозні люди, скажімо, але поряд із ними працюють шарлатани.
Тарас Марусик
І тут якраз час навести цифри. Відповідно до згаданого розпорядження президії Національної академії наук, Інститут української мови одержав з Державного бюджету на 2004 рік 30 тисяч гривень для створення системи моніторингу та проведення аналізу характерних тенденцій розвитку етномовних процесів і функціонування української мови в різних сферах суспільного життя. Ще 5 тисяч Інститут має знайти сам з інших джерел. Орися Демська-Кульчицька:
Орися Демська-Кульчицька
А там собі десь візьміть, підіть на вулицю, простягніть руку, там хтось дасть для того, щоб держава отримала аналіз стану етнологічних і мовних процесів в державі. Кому, крім держави це потрібно? Хто дасть на це гроші?
Чи я маю не ходити на роботу, працювати на вулиці, здати свою кімнату, заробити 5 тисяч цього року - таким чином виконати державне замовлення? Бо це програма держави, а не дядька з вулиці.
Тарас Марусик
Тим часом Український мовно-інформаційний фонд одержав 300 тисяч гривень на розроблення проекту та введення в дію українського лінгвістичного порталу в мережі Інтернет, 80 тисяч - на вступ України в Євроворднет, 500 тисяч – на створення і забезпечення функціонування української мови в комп’ютерному середовищі і (увага!) 900 тисяч на випуск 3-го видання Орфографічного словника української мови.
Отже, державне замовлення для Українського мовно-інформаційного фонду (а це 1 мільйон 780 тисяч гривень) у 60 разів більше, ніж для Інституту української мови, в якому працює низка академіків, докторів і кандидатів наук. До речі, випуск 3-го видання Орфографічного словника має повторюватися до 2010 року, і щороку на це передбачено по 900 тисяч гривень.
Заступник директора Інституту української мови з питань науки Національної академії наук Орися Демська-Кульчицька вважає це державною розтратою грошей.
Орися Демська-Кульчицька
Це будемо весь час видавати 3-є видання Орфографічного словника без правопису? Що ж то за Орфографічний словник?
Тарас Марусик
На презентації кількох видань з серії “Словники України” 23 лютого цього року директор Українського мовно-інформаційного фонду Володимир Широков так характеризував одну з частин лазерного диску, на який вмістили нову версію лексикографічної системи:
Володимир Широков
От, наприклад, перед нами остання, так би мовити, ще не затверджена версія українського правопису. Це просто текст, набраний у Word. Вибравши будь-яке слово з будь-якого правила, взагалі з будь-якого місця тексту, натиснувши на відповідну комбінацію клавіш, ми бачимо, що система автоматично це переводить до нашого словника.
В такий спосіб ми бачимо, що може здійснитися віковічна мрія філологів, і ми одержимо інтегровану систему словника і граматики.
Тарас Марусик
Як можна зрозуміти з відповідей Орисі Демської-Кульчицької, не це є віковічною мрією мовознавців, але, як видно, Володимир Широков не вельми переймається тим, що нелегітимна версія українського правопису іде до широкого споживача, причому за державний кошт.
Тарас Марусик
Мовні проблеми в українському суспільстві належать до не зовсім проявлених, принаймні вони не лежать на поверхні тих політичних процесів, які відбуваються в Україні після здобуття нею незалежності.
Однак час від часу в якомусь місці прориває і стається невелике витікання, образно кажучи, нагромадженого гною. І так до наступного прориву гнійника.
Наведемо тут два недавні приклади. Минулого тижня українські музиканти звернулися з відкритим листом до Президента України з проханням сприяти присутності української музики в теле- і радіоетері.
Сьогодні українським виконавцям для цього доводиться платити 50 доларів США за разове звучання пісні і ще 100 доларів – за ротацію пісні протягом тижня.
На думку авторів відкритого листа, 90% етеру на радіо і 85% - на телебаченні заповнено здебільшого російським продуктом. Другий приклад – одне рішення київської влади.
Відповідно до ухваленої Київрадою у вересні 2002 року міської комплексної програми заходів щодо розвитку і функціонування української мови в м. Києві на 2002-2005 роки “Українська мова в українській столиці” на базі Інституту української мови була створена громадська мовна приймальня.
Кожен українець міг зателефонувати туди, поставити будь-яке запитання й одержати кваліфіковану відповідь мовознавця. Місто виділило на це аж 140 гривень, але напередодні Міжнародного дня рідної мови припинило фінансування.
Виявляється, 140 гривень можуть врятувати міську казну. І це притому, що створення громадської мовної приймальні було чи не єдиним пунктом згаданої програми, який повністю виконувався.
Але це далеко не всі проблеми, які хвилюють як суспільство, так і фахових мовознавців.
Нещодавно мені в руки потрапив цікавий документ – розпорядження президії Національної академії наук на виконання Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки.
Перед тим, як навести деякі цифри, нагадаю, що в Україні існують два академічні Інститути – мовознавства та української мови, а також Український мовно-інформаційний фонд.
Поки не існувало цього фонду, функції обох інститутів були зрозуміло розмежовані: кожен інститут мав свою тематику, а наукову продукцію випускав під державне замовлення.
Коли ж у системі НАН України створили Український мовно-інформаційний фонд, то розподіл праці, принаймні між Інститутом української мови і згаданим фондом, став приблизно таким: Інститут створює різні українські словники, а фонд їх видає. Здавалося б, що тут такого?
На думку заступника директора Інституту української мови з питань науки Національної академії наук Орисі Демської-Кульчицької, директор Українського мовно-інформаційного фонду Володимир Широков, який не є лінгвістом, здійснює експансію в українському мовознавстві:
Орися Демська-Кульчицька
По-перше, треба бути хоча б філологом за фахом, щоб уявляти собі проблему лінгвістичну. Не достатньо знати лінгвістичну термінологію, щоб вважати себе нормальним лінгвістом, треба буде прослухати і вступ до мовознавства.
Врешті, не можна говорити, що я роблю словники України, бо словники робляться в Інституті української мови.
Тарас Марусик
Разом з тим Орися Демська-Кульчицька не піддає сумніву існування самого фонду.
Орися Демська-Кульчицька
Там працюють дуже серйозні люди, скажімо, але поряд із ними працюють шарлатани.
Тарас Марусик
І тут якраз час навести цифри. Відповідно до згаданого розпорядження президії Національної академії наук, Інститут української мови одержав з Державного бюджету на 2004 рік 30 тисяч гривень для створення системи моніторингу та проведення аналізу характерних тенденцій розвитку етномовних процесів і функціонування української мови в різних сферах суспільного життя. Ще 5 тисяч Інститут має знайти сам з інших джерел. Орися Демська-Кульчицька:
Орися Демська-Кульчицька
А там собі десь візьміть, підіть на вулицю, простягніть руку, там хтось дасть для того, щоб держава отримала аналіз стану етнологічних і мовних процесів в державі. Кому, крім держави це потрібно? Хто дасть на це гроші?
Чи я маю не ходити на роботу, працювати на вулиці, здати свою кімнату, заробити 5 тисяч цього року - таким чином виконати державне замовлення? Бо це програма держави, а не дядька з вулиці.
Тарас Марусик
Тим часом Український мовно-інформаційний фонд одержав 300 тисяч гривень на розроблення проекту та введення в дію українського лінгвістичного порталу в мережі Інтернет, 80 тисяч - на вступ України в Євроворднет, 500 тисяч – на створення і забезпечення функціонування української мови в комп’ютерному середовищі і (увага!) 900 тисяч на випуск 3-го видання Орфографічного словника української мови.
Отже, державне замовлення для Українського мовно-інформаційного фонду (а це 1 мільйон 780 тисяч гривень) у 60 разів більше, ніж для Інституту української мови, в якому працює низка академіків, докторів і кандидатів наук. До речі, випуск 3-го видання Орфографічного словника має повторюватися до 2010 року, і щороку на це передбачено по 900 тисяч гривень.
Заступник директора Інституту української мови з питань науки Національної академії наук Орися Демська-Кульчицька вважає це державною розтратою грошей.
Орися Демська-Кульчицька
Це будемо весь час видавати 3-є видання Орфографічного словника без правопису? Що ж то за Орфографічний словник?
Тарас Марусик
На презентації кількох видань з серії “Словники України” 23 лютого цього року директор Українського мовно-інформаційного фонду Володимир Широков так характеризував одну з частин лазерного диску, на який вмістили нову версію лексикографічної системи:
Володимир Широков
От, наприклад, перед нами остання, так би мовити, ще не затверджена версія українського правопису. Це просто текст, набраний у Word. Вибравши будь-яке слово з будь-якого правила, взагалі з будь-якого місця тексту, натиснувши на відповідну комбінацію клавіш, ми бачимо, що система автоматично це переводить до нашого словника.
В такий спосіб ми бачимо, що може здійснитися віковічна мрія філологів, і ми одержимо інтегровану систему словника і граматики.
Тарас Марусик
Як можна зрозуміти з відповідей Орисі Демської-Кульчицької, не це є віковічною мрією мовознавців, але, як видно, Володимир Широков не вельми переймається тим, що нелегітимна версія українського правопису іде до широкого споживача, причому за державний кошт.
