Регіональний парламент Каталонії, автономного регіону Іспанії, більшістю голосів депутатів-незалежників ухвалив почати процес відокремлення від Мадрида.
Усі 72 депутати від партій, що виступають за незалежність регіону і нині мають більшість у регіональному парламенті, ухвалили постанову, за якою протягом 30 днів має початися створення конституції незалежної Каталонії й розробка законів про окрему від Іспанії систему соціального забезпечення і державну скарбницю. Передбачається, що процес здобуття незалежності і створення окремої каталонської держави у формі республіки має протривати 18 місяців.
Резолюція також передбачила прагнення центрального уряду Іспанії заблокувати цей процес через Конституційний суд країни: документ визначає, що «процес демократичного роз’єднання» з Мадридом не залежатиме від рішень інституцій іспанської держави.
Проти резолюції проголосували 63 депутати каталонського парламенту від нинішньої опозиції, що виступає за єдність із Іспанією.
Відразу після голосування в Мадриді провів термінову зустріч Кабінет міністрів Іспанії, після якої прем’єр-міністр країни Мар’яно Рахой заявив, що нікуди Каталонія з Іспанії не піде, і розколу країни не буде. Виступаючи на телебаченні, він заявив, що його уряд оскаржить рішення каталонського парламенту в Конституційному суді Іспанії, який раніше вже не раз скасовував незалежницькі рішення влади регіону, і це рішення не матиме ніяких наслідків.
Сили, що виступають за незалежність Каталонії, здобули більшість на регіональних виборах наприкінці вересня. За даними досліджень, серед населення Каталонії число прихильників відокремлення від Іспанії і єдності з Мадридом приблизно рівне.
Каталонія з її більш ніж 7,5 мільйонами мешканців має у складі Іспанії певну автономію у статусі «автономної спільноти», та все ж Іспанія залишається унітарною державою, і її регіони не мають права на вихід. За опитуваннями, від 60 до 80 відсотків каталонців вдовольнилися б глибокими реформами державного устрою Іспанії і перетворенням її на федеральну державу, де регіони мали б справжню автономію, зокрема, бюджетну, і за таких умов воліли б залишитися у складі Іспанії.
У Каталонії, яка забезпечує 20 відсотків від усього валового внутрішнього продукту Іспанії, скаржаться, зокрема, на те, що за нинішньої політичної системи регіон віддає до центрального бюджету країни значно більші суми, ніж отримує назад. Крім того, Мадрид звинувачують у втручанні в мовну й освітню політику регіону, значне число жителів якого говорить каталанською мовою й який наполягає на своїй культурній і історичній самодостатності.
Каталонія історично тривалий час існувала як окрема держава – з кінця X століття як Барселонське графство, з XII століття в династичному союзі з Арагонським королівством як провідна частина цього союзу, – а по тому мала широку самоврядність після створення династичного союзу з Кастильським королівством і виникнення королівства Іспанії у XV столітті. Але вона втратила всі елементи цієї самоврядності з запровадженням централізації Іспанії у XVIII столітті. Певну автономію Каталонії відновила аж сучасна Конституція Іспанії 1978 року.
