Як добре, що мами мають своє свято, це шляхетна традиція. Свято матері прийшло в Україну з далекої Канади в 1929 р., та режимом Сталіна було на довгі десятиліття репресоване. Його мали замінити організовані за строгими правилами першотравневі демонстрації, на які примусово заганяли людей, вкладали в їхні руки обов’язкові портрети тирана і «партійну» квітку – червону гвоздику. Так режиму було простіше: всі однаково радісні, всіх видно. А то на День матері бажають невідомо що, та ще, не дай Боже, привітають зі святом маму «ворога народу»... Хоча дивно, бо ж і тиран мав маму. Тільки в 1990 р. День матері дочекався реабілітації.
У День матері хочу згадати тільки двох жінок з мільйонів в Україні, чия материнська доля достойна щонайменше книги чи фільму і вже напевно того, щоб їх знали сучасники. Ними є поетеса і художниця Галя Мазуренко (1901-2000) і письменниця Наталена Королева (1888-1966). Обох з України вигнав жовтневий переворот, обоє не могли й не хотіли змиритись з совєтизацією України, обох доля привела до Чехословаччини. Трьох братів Галі сталінський режим розстріляв, вона з дітей єдина дістала змогу жити і творити. У 1923 р. в Празі вийшла заміж за Євгена Равича, в 1924 р. народилась в неї донька Марина. Через родинні обставини в 1926 р. Галя Мазуренко була змушена передати донечку (думала, що тимчасово) мамі в Україну. Того самого року видала в Празі збірку поезій «Акварелі», яку присвятила «Моєму другові – матері». В такій поетичній формі Галя Мазуренко подякувала своїй мамі за виховання дитини. Тоді вона ще не знала, що з Мариною розлучилась назавжди: залізна завіса, ще одна еміграція – з Праги до Лондона обірвала з донькою всі контакти. Крім духовних: кожного дня до кінця своїх майже 100 р. згадувала Марину і рідний дім. Тільки із здобуттям Україною незалежності, через понад 70 р. від розлуки мати і донька знайшли одна одну. Вони листувались, перемовлялись по телефону, але хвороби і вік не дозволили їм зустрітись. Залишилась нам поезія й графіка Галі Мазуренко – єдині й вірні свідки туги Матері за дитиною й домом, яким ніколи не зрадила.
Письменницю Наталену Королеву часто називають вічною мандрівницею. Справді, свою біографію вона писала в багатьох країнах на кількох континентах - від Іспанії, де за окремими джерелами народилась, до Вірменії, Єгипту й Персії, де подорожувала. Вчилась у Києві та Петербурзі, під час Першої світової війни - сестра Червоного Хреста, тричі поранена. Від 1919 р. жила в Чехословаччині, працювала перекладачем (знала 8 мов) в посольстві Української Народної Республіки у Празі. Тут одружилась з письменником Василем Королівим-Старим. У Празі також почала активно творчо працювати, зокрема, тут вийшли її знамениті «Легенди старокиївські» (1942-1943 рр.). Все немов би налагоджувалось, але не було дітей. Тоді Наталена і Василь Королів-Старий усиновили чеського сироту - хлопчика Войтєха Тругларжа. Духовна щедрість і дар глибокого співпереживання вернулись Наталені найбільшим даром – Войта називав її Мамою. І ще раз віддячив своїй мамі тим, що заповів себе поховати поруч з нею. Тільки завдяки цьому нині знаємо, де покоїться прах українки з великою душею – мами і письменниці Наталени Королеви: на цвинтарі міста Мельника, всього в 50 км. від Праги.
Цікаво було б довідатись, чи нинішній міністр освіти України з найосвіченішого за кількістю вчених звань і титулів уряду знає про творчий і людський подвиг цих двох великих українок. Сумніваюсь, адже пан міністр освіти не визнає української історії й хоче її переписати. Такі особистості, як Галя Мазуренко чи Наталена Королева, як мільйони українських матерів, на очах яких помирали від Великого Голоду діти, не вписуються до його нової концепції української історії. Та й взагалі сумніваюсь, чи усвідомлює пан міністр освіти, як багато в Україні важить слово «мати», на який високий постамент винесла його українська література. Мати, мама, матусенька, мамуся, мамуня, мамця, ненька, неня.... Скільки ласкавих здрібнілих форм найдорожчого слова на Землі дає українська мова. Його вимовляємо першим, найчастіше згадуємо в годину біди, до мами, до її дому прагнемо повернутись. Мати - це рідний поріг, надія й неопалима купина – вічно палаючий квіт любові. Привітайте своїх мам зі святом, згадайте тих, хто творив свій материнський подвиг тихо і скромно у вирі буденного життям, не раз на чужині й на самоті. Згадайте серед них Галю Мазуренко і Наталену Королеву - двох мам з реабілітованої історії України.
У День матері хочу згадати тільки двох жінок з мільйонів в Україні, чия материнська доля достойна щонайменше книги чи фільму і вже напевно того, щоб їх знали сучасники. Ними є поетеса і художниця Галя Мазуренко (1901-2000) і письменниця Наталена Королева (1888-1966). Обох з України вигнав жовтневий переворот, обоє не могли й не хотіли змиритись з совєтизацією України, обох доля привела до Чехословаччини. Трьох братів Галі сталінський режим розстріляв, вона з дітей єдина дістала змогу жити і творити. У 1923 р. в Празі вийшла заміж за Євгена Равича, в 1924 р. народилась в неї донька Марина. Через родинні обставини в 1926 р. Галя Мазуренко була змушена передати донечку (думала, що тимчасово) мамі в Україну. Того самого року видала в Празі збірку поезій «Акварелі», яку присвятила «Моєму другові – матері». В такій поетичній формі Галя Мазуренко подякувала своїй мамі за виховання дитини. Тоді вона ще не знала, що з Мариною розлучилась назавжди: залізна завіса, ще одна еміграція – з Праги до Лондона обірвала з донькою всі контакти. Крім духовних: кожного дня до кінця своїх майже 100 р. згадувала Марину і рідний дім. Тільки із здобуттям Україною незалежності, через понад 70 р. від розлуки мати і донька знайшли одна одну. Вони листувались, перемовлялись по телефону, але хвороби і вік не дозволили їм зустрітись. Залишилась нам поезія й графіка Галі Мазуренко – єдині й вірні свідки туги Матері за дитиною й домом, яким ніколи не зрадила.
Письменницю Наталену Королеву часто називають вічною мандрівницею. Справді, свою біографію вона писала в багатьох країнах на кількох континентах - від Іспанії, де за окремими джерелами народилась, до Вірменії, Єгипту й Персії, де подорожувала. Вчилась у Києві та Петербурзі, під час Першої світової війни - сестра Червоного Хреста, тричі поранена. Від 1919 р. жила в Чехословаччині, працювала перекладачем (знала 8 мов) в посольстві Української Народної Республіки у Празі. Тут одружилась з письменником Василем Королівим-Старим. У Празі також почала активно творчо працювати, зокрема, тут вийшли її знамениті «Легенди старокиївські» (1942-1943 рр.). Все немов би налагоджувалось, але не було дітей. Тоді Наталена і Василь Королів-Старий усиновили чеського сироту - хлопчика Войтєха Тругларжа. Духовна щедрість і дар глибокого співпереживання вернулись Наталені найбільшим даром – Войта називав її Мамою. І ще раз віддячив своїй мамі тим, що заповів себе поховати поруч з нею. Тільки завдяки цьому нині знаємо, де покоїться прах українки з великою душею – мами і письменниці Наталени Королеви: на цвинтарі міста Мельника, всього в 50 км. від Праги.
Цікаво було б довідатись, чи нинішній міністр освіти України з найосвіченішого за кількістю вчених звань і титулів уряду знає про творчий і людський подвиг цих двох великих українок. Сумніваюсь, адже пан міністр освіти не визнає української історії й хоче її переписати. Такі особистості, як Галя Мазуренко чи Наталена Королева, як мільйони українських матерів, на очах яких помирали від Великого Голоду діти, не вписуються до його нової концепції української історії. Та й взагалі сумніваюсь, чи усвідомлює пан міністр освіти, як багато в Україні важить слово «мати», на який високий постамент винесла його українська література. Мати, мама, матусенька, мамуся, мамуня, мамця, ненька, неня.... Скільки ласкавих здрібнілих форм найдорожчого слова на Землі дає українська мова. Його вимовляємо першим, найчастіше згадуємо в годину біди, до мами, до її дому прагнемо повернутись. Мати - це рідний поріг, надія й неопалима купина – вічно палаючий квіт любові. Привітайте своїх мам зі святом, згадайте тих, хто творив свій материнський подвиг тихо і скромно у вирі буденного життям, не раз на чужині й на самоті. Згадайте серед них Галю Мазуренко і Наталену Королеву - двох мам з реабілітованої історії України.
