Володимир народився у козацькому краї – у селі Острів на Рівненщині, де в середньовіччя відшуміла Берестецька битва. Із молоком матері всотав у себе героїчну історію свого краю. Був трудолюбивим, як і батько-механізатор.
Закінчив Український інститут водного господарства, працював будівельником – оздоблював палаци та архітектурні ансамблі Луцька. Та сталася біда – приношений батьківський тракторець Т-16 перекинувся, а кістковий осколок зачепив спинний мозок.
Був прикутим до ліжка, лікарів слухав не завжди
Упродовж трьох місяців Володимир був прикутим до ліжка, але поряд завжди були друзі, дружина й син. Лікарів слухав не завжди. Коли казали – не перевантажуватись, він все одно посилено займався спортом – проходив щодня на милицях кілька кілометрів. А у 2004-му зміг покорити Говерлу. Каже, що допомогли у цьому добрі люди, дружна сім’я, а ще програма духовного очищення «Дванадцять кроків до відродження».
Володимир Фінюк: «Дуже мене вражає, коли люди говорять, що живемо в такий важкий, надзвичайно страшний час. А я думаю – який важкий час? Невже у війну було легше, чи в період отих колгоспів – я пам’ятаю, батько з матір’ю день і ніч там робили й нічого не заробляли. То хіба було легше? А зараз повні прилавки, хліба скільки хочеш, от тільки сама людина себе своїми бажаннями заганяє у кабалу і мучиться, страждає – сама не знає, чому. Я від того вільний, і я радію, і хочу передати це дітям…».
«Хто не починає, той нікуди не прийде...»
Сьогодні вранці Володимир Фінюк разом із 12-річним сином та двома студентами-волонтерами вирушив із Київської площі Луцька, котра пам’ятає руки майстра Фінюка, до самого Києва. На запитання журналістів, чи не страшно вирушати в таку далеку подорож, відповів: «Хто не починає, той нікуди не прийде. Будь-яка велика дорога починається з першого кроку».
Окрім Волинського центру інвалідного спорту, Володимира Фінюка підтримують місцеві підприємці та обласна рада. На своїх останніх тренуваннях пан Володимир проходив на милицях по 10 кілометрів без перепочинку. В дорозі до Києва ночуватиме у наметі. Дістатися до столиці він сподівається за неповний місяць.
Закінчив Український інститут водного господарства, працював будівельником – оздоблював палаци та архітектурні ансамблі Луцька. Та сталася біда – приношений батьківський тракторець Т-16 перекинувся, а кістковий осколок зачепив спинний мозок.
Був прикутим до ліжка, лікарів слухав не завжди
Упродовж трьох місяців Володимир був прикутим до ліжка, але поряд завжди були друзі, дружина й син. Лікарів слухав не завжди. Коли казали – не перевантажуватись, він все одно посилено займався спортом – проходив щодня на милицях кілька кілометрів. А у 2004-му зміг покорити Говерлу. Каже, що допомогли у цьому добрі люди, дружна сім’я, а ще програма духовного очищення «Дванадцять кроків до відродження».
Володимир Фінюк: «Дуже мене вражає, коли люди говорять, що живемо в такий важкий, надзвичайно страшний час. А я думаю – який важкий час? Невже у війну було легше, чи в період отих колгоспів – я пам’ятаю, батько з матір’ю день і ніч там робили й нічого не заробляли. То хіба було легше? А зараз повні прилавки, хліба скільки хочеш, от тільки сама людина себе своїми бажаннями заганяє у кабалу і мучиться, страждає – сама не знає, чому. Я від того вільний, і я радію, і хочу передати це дітям…».
«Хто не починає, той нікуди не прийде...»
Сьогодні вранці Володимир Фінюк разом із 12-річним сином та двома студентами-волонтерами вирушив із Київської площі Луцька, котра пам’ятає руки майстра Фінюка, до самого Києва. На запитання журналістів, чи не страшно вирушати в таку далеку подорож, відповів: «Хто не починає, той нікуди не прийде. Будь-яка велика дорога починається з першого кроку».
Окрім Волинського центру інвалідного спорту, Володимира Фінюка підтримують місцеві підприємці та обласна рада. На своїх останніх тренуваннях пан Володимир проходив на милицях по 10 кілометрів без перепочинку. В дорозі до Києва ночуватиме у наметі. Дістатися до столиці він сподівається за неповний місяць.