Петро Таращук, перекладач з чотирьох європейських мов.

Українська перекладацька школа зажила гарної репутації, починаючи від таких майстрів слова, як Валер’ян Підмогильний, котрий у 20-і роки минулого століття переклав чимало творів французької літератури. А в сумновідомі часи застою 70-их років чи не єдиною легальною можливістю розвивати українську мову були переклади з чужоземних літератур, які друкував журнал “Всесвіт”. Тому в Україні переклад був і залишається трохи більше, ніж власне переклад. Це підтверджує і мій співрозмовник Петро Таращук, за фахом український філолог: "Я, на жаль, виріс у Радянському Союзі, і, до речі, треба було б ухвалити закон про дітей соціалізму – доплачувати всім тим, хто виріс за радянської влади, за шкідливість. У Радянському Союзі для чесної людини був лише один вихід – іти у внутрішню еміграцію. Я свій комсомольський квиток спалив. Шлях у партію (а це значить, до кар’єрного зростання) був закритий. І я вчив собі мови. Це була для мене вихід у світ. Мови вчив удома й особливо багато в армії. Там у мене було дуже багато вільного часу".

У творчому доробку Петра Таращука – понад 40 перекладних книжок, а перекладає він з чотирьох мов: англійської, французької, німецької та польської. Мови вивчав самотужки, без виїзду за кордон. Їздити почав після розвалу СРСР, щоправда, лише до Франції: "Тому що французький уряд здійснює широку програму пропаганди своєї літератури за кордоном. Існують премії, стипендії для перекладачів. І саме з французької мови ми бачимо найбільше молодих перекладачів, бо існує певна зацікавленість у тому, щоб перекладати. З інших мов, навіть з англійської, хоч майже всі у нас знають цю мову, перекладачів катастрофічно не вистачає".

Роман Самюеля Беккета “Молой” вийшов у видавництві “Юніверс” у серії “Нобелівські лауреати”. Говорить Петро Таращук: "Беккет, як відомо, ірландець і починав писати англійською мовою. Перші його романи вийшли по-англійськи, але великої слави вони йому не забезпечили. А потім він оселився в Парижі і перейшов, власне, на французьку мову, і вона стала для нього рідною, хоча деякі свої твори він потім знову перекладав англійською. Для мене – велике щастя перекладати з французької, бо до цієї мови і цієї країни, Франції, я відчуваю велику любов. І саме тому я взявся до цієї книжки".

Петро Таращук перекладає і художню літературу, і наукову. На запитання, що його змушує працювати в різних жанрах – життя чи перекладацька всеїдність, він відповів: "Це не перекладацька всеїдність. Це прагнення заповнити ті лакуни, які є, оскільки в нас практично немає людей, які могли б перекладати наукові тексти. Я залюбки перекладав би тільки художні твори, але доводиться робити і наукові".

У доробку Петра Таращука – переклади філософських творів Гегеля, Ніцше, Сартра. І в цьому йому довелося долати не лише опір іншомовного матеріалу, але й деякі стереотипи філософської спільноти: "Річ у тому, що, перекладаючи Гегеля, я, наприклад, хотів запровадити деякі термінологічні новації або уточнення. Я хотів відмовитися від слова “поняття”, яке є русизмом, і в німецькій мові, власне, немає відповідника. Там є “уявлення”. На жаль, мені довелося поступитись, оскільки філософський синкліт оголосив свій вирок".