Прага, 17 червня 2002 - Іван Левинський народився 1851 року в селі Долина на Франківщині. Він закінчив Технічну академію у Львові, в місті, котре стало його покликанням, долею й музою. Здобутий диплом архітектора, тісна співпраця з найталановитішими людьми свого часу та головне - прищеплена ще в дитинстві потреба жити й творити для загального добра - ці головні зірки освітлювали до останньої миті його життя.
Іван Левинський доволі швидко здобув авторитет здібного архітектора-новатора, його проекти були не просто функціонально зручними, але й естетично довершеними. Іван Левинський одним із перших в Україні зайнявся новим для свого часу промисловим будівництвом: таким був час, на Заході, але й в Україні зводились фабрики, заводи, народжувалась індустрія нового 20 століття. Спочатку Левинський відкрив будівельні майстерні, в яких навчалась талановита молодь з України, Польщі, Росії. Якщо подібні майстерні набирали 3-5 учнів, то закриваючи очі на оплату, Іван Левинський давав лекції й 10-ому учням. Потім він збудував фабрику столярських виробів, фабрику гіпсу – від сировини до готових виробів, при чому фахівці фабрика винайшли і в 1899 році зареєстрували власний патент на виробництво гіпсу. Левинський збудував також фабрики, що першими в Україні розпочали випуск облицювальної плитки й облицювальної цегли і різного ґатунку дахівок, а також велику фабрику майоліки та кахлевих печей. Вироби заводів Левинського не тільки задовольнили потреби галичан, але й гідно конкурували керамічним виробництвам у Празі, Варшаві чи Відні. Прославили його й технологічні винаходи, наприклад, виробництво штучного каменю, і здобуті на міжнародних виставках численні нагороди за високий мистецький рівень керамічних виробів.
Іван Левинський запам’ятався сучасникам як талановитий підприємець, і щедрий меценат. На його кошти був збудований у Львові Будинок для робітників і створені для них дешеві кухні. На його кошти розпочала роботу реміснича й промислова бурса, де сироти і незаможні були звільнені від оплати. Разом зі львівським архітектором Юліаном Захарієвичем він придбав і подарував місту земельну ділянку під студентський гуртожиток. Він також збудував дім для Українського педагогічного товариства, численні доми-читальні, будинки для громадських організацій, багато з яких працювала завдяки фінансовій підтримці мецената й промисловця Івана Левинського. А в 1908 році Церковний музей митрополита Шептицького – нині Національний музей у Львові - отримав від Левинського велику збірку виробів його керамічних майстерень.
Іван Левинський помер у Львові в 1919 році. На схилку його життя прикрасила ще одна подія. Одного разу на будові він побачив підлітка - помічника робітника, який щось замальовував у своєму альбомі. Підійшов, розглянув і пізнав талант. Левинський улаштував юнака до відомої школи Олекси Новаківського у Львові. Цим підлітком був Лев Ґец – згодом прославлений український маляр і графік, який усе життя пам’ятав про шляхетне серце підприємця й мецената Івана Левинського.
Іван Левинський доволі швидко здобув авторитет здібного архітектора-новатора, його проекти були не просто функціонально зручними, але й естетично довершеними. Іван Левинський одним із перших в Україні зайнявся новим для свого часу промисловим будівництвом: таким був час, на Заході, але й в Україні зводились фабрики, заводи, народжувалась індустрія нового 20 століття. Спочатку Левинський відкрив будівельні майстерні, в яких навчалась талановита молодь з України, Польщі, Росії. Якщо подібні майстерні набирали 3-5 учнів, то закриваючи очі на оплату, Іван Левинський давав лекції й 10-ому учням. Потім він збудував фабрику столярських виробів, фабрику гіпсу – від сировини до готових виробів, при чому фахівці фабрика винайшли і в 1899 році зареєстрували власний патент на виробництво гіпсу. Левинський збудував також фабрики, що першими в Україні розпочали випуск облицювальної плитки й облицювальної цегли і різного ґатунку дахівок, а також велику фабрику майоліки та кахлевих печей. Вироби заводів Левинського не тільки задовольнили потреби галичан, але й гідно конкурували керамічним виробництвам у Празі, Варшаві чи Відні. Прославили його й технологічні винаходи, наприклад, виробництво штучного каменю, і здобуті на міжнародних виставках численні нагороди за високий мистецький рівень керамічних виробів.
Іван Левинський запам’ятався сучасникам як талановитий підприємець, і щедрий меценат. На його кошти був збудований у Львові Будинок для робітників і створені для них дешеві кухні. На його кошти розпочала роботу реміснича й промислова бурса, де сироти і незаможні були звільнені від оплати. Разом зі львівським архітектором Юліаном Захарієвичем він придбав і подарував місту земельну ділянку під студентський гуртожиток. Він також збудував дім для Українського педагогічного товариства, численні доми-читальні, будинки для громадських організацій, багато з яких працювала завдяки фінансовій підтримці мецената й промисловця Івана Левинського. А в 1908 році Церковний музей митрополита Шептицького – нині Національний музей у Львові - отримав від Левинського велику збірку виробів його керамічних майстерень.
Іван Левинський помер у Львові в 1919 році. На схилку його життя прикрасила ще одна подія. Одного разу на будові він побачив підлітка - помічника робітника, який щось замальовував у своєму альбомі. Підійшов, розглянув і пізнав талант. Левинський улаштував юнака до відомої школи Олекси Новаківського у Львові. Цим підлітком був Лев Ґец – згодом прославлений український маляр і графік, який усе життя пам’ятав про шляхетне серце підприємця й мецената Івана Левинського.
