Прага, 29 січня 2002 – «Хартія-77» виникла в Чехословаччині на початку 1977 року як вільне і неформальне об´єднання людей, котрі проголосили, що понад усе цінують право людини на свободу, в тому числі – право вільного пересування і вільного доступу до інформації. Хартисти заявили, що визнають Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права людини, тобто той пакт, який у 1975 році керівництво тодішньої Чехословаччини формально визнало. Чеські й словацькі громадяни, котрі підписали документ, закликали світ, та передусім – своїх співвітчизників, звернути увагу на факти щоденного порушення головних прав і свобод у країні. «Свобода громадянських виступів, – значилось у «Хартії-77», – придушується центральним керівництвом у всіх засобах масової інформації, в публікаціях та установах культури, … неможливою стала відкрита критика кризових громадських явищ і виключається можливість уголос захищатися від неправдивих чи образливих версій офіційної пропаганди».
Під Хартією поставили свої підписи 242 громадян Чехословаччини, між якими імена видатних учених, митців, письменників. Більшість із них відразу втратили роботу, були позбавлені інших елементарних людських прав. Але їхній голос був почутий. Фундаменти тоталітарного режиму, і не тільки в Чехословаччині, а в усьому комуністичному блоці відчутно здригнулись, хартистам вдалось їх похитнути. І влада в Празі налякалась. Саме страх за можливість втратити своє панування водив рукою режиму Ґустава Гусака, який видав на світ інший заклик, заклик проти хартистів. Документ увійшов до історії як Антихартія і вперше побачив світ 29 січня 1977 року. Цього дня офіційна влада розпочала акцію збору підписів, що тривала кілька років. Під Антихартією, зрозуміло, часто під тиском, режимові вдалось зібрати 7 тисяч 250 підписів.
Через чверть століття від першого оприлюднення текстів обидвох документів Хартію та Антихартію цими днями знову опублікувала чеська преса, причому з іменами тих, хто їх підписав. На думку багатьох, знайомство з прізвищами приголомшує сьогодні найбільше. В усіх засобах масової інформації розгорнулась гостра полеміка. Наприклад, Антихартію підписав відомий і в Україні співак Карел Ґотт.
Є й інші думки; часто вони різняться. Та насамперед обидва документи – Хартія та Антихартія – застерігають: власної історії забувати не можна.
Під Хартією поставили свої підписи 242 громадян Чехословаччини, між якими імена видатних учених, митців, письменників. Більшість із них відразу втратили роботу, були позбавлені інших елементарних людських прав. Але їхній голос був почутий. Фундаменти тоталітарного режиму, і не тільки в Чехословаччині, а в усьому комуністичному блоці відчутно здригнулись, хартистам вдалось їх похитнути. І влада в Празі налякалась. Саме страх за можливість втратити своє панування водив рукою режиму Ґустава Гусака, який видав на світ інший заклик, заклик проти хартистів. Документ увійшов до історії як Антихартія і вперше побачив світ 29 січня 1977 року. Цього дня офіційна влада розпочала акцію збору підписів, що тривала кілька років. Під Антихартією, зрозуміло, часто під тиском, режимові вдалось зібрати 7 тисяч 250 підписів.
Через чверть століття від першого оприлюднення текстів обидвох документів Хартію та Антихартію цими днями знову опублікувала чеська преса, причому з іменами тих, хто їх підписав. На думку багатьох, знайомство з прізвищами приголомшує сьогодні найбільше. В усіх засобах масової інформації розгорнулась гостра полеміка. Наприклад, Антихартію підписав відомий і в Україні співак Карел Ґотт.
Є й інші думки; часто вони різняться. Та насамперед обидва документи – Хартія та Антихартія – застерігають: власної історії забувати не можна.
