Київ, 13 грудня 2001 - Нащадок київського митрополита Іова Борецького, Микола Борецький народився 19 грудня 1879 року у місті Сарнах на Волині. Він отримав духовну та педагогічну освіту, вчителював на Київщині та Поділлі. Двадцяти п’яти років Борецький був висвячений на священика, а під час Першої світової війни служив полковим священиком. Після повернення з фронту навесні 1917 року він став настоятелем Миколаївського собору у місті Гайсині і невдовзі був обраний головою міської думи.
За проведення церковних відправ українською мовою єпископ Подільський Пимен двічі забороняв Борецькому богослужіння. Влітку 21-го року, переслідуваний радянською владою, отець Микола оголосив про свою приналежність до щойно створеної Української Автокефальної Православної Церкви. Йому наслідували ще 50 священиків, які разом з парафіями приєдналися до української церкви. А наприкінці жовтня у київському храмі Святої Софії Всеукраїнський православний собор обрав Борецького єпископом, і вже у цьому сані він був на два місяці ув’язнений більшовиками. Рівно через шість років Другий Всеукраїнський собор одноголосно обрав Борецького митрополитом Київським і всієї України замість Василя Липківського, усунутого з посади на вимогу влади.
29 січня 30-го року на Надзвичайному соборі митрополит Борецький був примушений співробітниками ҐПУ підписати акт самоліквідації Церкви. Вже у березні він був заарештований, а 24 березня так звана «трійка» при колеґії ҐПУ засудила його до восьми років позбавлення волі. Перевезений до Ярославського політичного ізолятора, Борецький відмовився підписати заяву до папи Римського про відсутність в Радянському Союзі переслідування за віру. Він був доведений тортурами до божевілля і вже тяжко хворий переведений до Соловецького концтабору. 34-го року Микола Борецький помер у Ленінградській психіатричній лікарні.
За проведення церковних відправ українською мовою єпископ Подільський Пимен двічі забороняв Борецькому богослужіння. Влітку 21-го року, переслідуваний радянською владою, отець Микола оголосив про свою приналежність до щойно створеної Української Автокефальної Православної Церкви. Йому наслідували ще 50 священиків, які разом з парафіями приєдналися до української церкви. А наприкінці жовтня у київському храмі Святої Софії Всеукраїнський православний собор обрав Борецького єпископом, і вже у цьому сані він був на два місяці ув’язнений більшовиками. Рівно через шість років Другий Всеукраїнський собор одноголосно обрав Борецького митрополитом Київським і всієї України замість Василя Липківського, усунутого з посади на вимогу влади.
29 січня 30-го року на Надзвичайному соборі митрополит Борецький був примушений співробітниками ҐПУ підписати акт самоліквідації Церкви. Вже у березні він був заарештований, а 24 березня так звана «трійка» при колеґії ҐПУ засудила його до восьми років позбавлення волі. Перевезений до Ярославського політичного ізолятора, Борецький відмовився підписати заяву до папи Римського про відсутність в Радянському Союзі переслідування за віру. Він був доведений тортурами до божевілля і вже тяжко хворий переведений до Соловецького концтабору. 34-го року Микола Борецький помер у Ленінградській психіатричній лікарні.
