Прага, 18 вересня 2001 – Сам термін «джигад» у перекладі з арабської означає дослівно «священна війна». Але у мусульманстві його значення має набагато ширший і глибший сенс. Йдеться взагалі про будь-які шляхи поширення та утвердження вчення ісламу. Тому застосуваня даного терміну у вузькій, воєнній, суті не є правильним з точки зору авторитетів мусульманства.
Із мусульманської точки зору джигад є боротьбою за розповсюдження й торжество ісламу. Спершу під цим розуміли війну мусульманських держав, так званий малий джигад. Це значеня й стало головним для немусульман, отримавши назву «священна війна», хоча в ісламі для позначення цього терміну є інше слово «ґазават». З ІХ століття у мусульман з’явилося уявлення про вищу форму джигаду – духовного, як внутрішнього самовдосконалення на шляху до Бога.
Мусульманські автори підкреслюють бажаність мирних засобів розповсюдження та утвердження ісламу. У сучасному розумінні джигад – форма взаємовідносин між двома світами: «дар ель-іслам» (світ ісламу, де чинний шаріат і мусульмани панують політично) та «дар ель-гарб» ( світ війни, де мусульман переслідують невірні, де іслам не розповсюджений); перехідна форма – «дар ель-сульх» ( світ, де мусульмани користуються релігійною свободою, але не перебувають при владі). Джигадом ідейно обгрунтовують можливість співіснування мусульманської та немусульманської політичних систем.
Не зважаючи на те, що у «Корані» є такі рядки щодо невірних, немусульман: «І убивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти, звідки вони виганяли вас:адже ж спокуса - гірша, аніж вбивство», все ж «Коран» дуже жорстко обмежує можливість вбивства невірних випадками війни чи помсти. А, тим більше, самогубства, про яке відомі слова Мухаммеда: «той, хто вб’є себе залізною зброєю, буде завжди носити її в собі в пеклі. Той, хто візьме отруту щоб померти, буде завжди пити її в пеклі. Той, хто кинеться з гори, щоб закінчити своє життя, буде вічно падати в глибини пекла». Однак загибель в бою у мусульманстві не є самогубством. Так муфтій Саудівської Аравії шейх Абд аль Азіз бін Абдалла аль-Шейх вважає що терористичні акти «це не джигад ради Аллаха, це самогубство». Мусульманські авторитети також підкреслюють, що вбивства мирних людей – це страшний гріх.
Ваххабіти, до яких належить і Усама бін Ладен, досить своєрідно трактують іслам і саме поняття джигаду. Зовнішня назва цього напряму, ваххабізму, походить від імені засновника мусульманського вчення аравійського реформатора УХІІІ століття Мухаммада Ібн-Абд-аль-Ваххаба. Самі ваххабіти категорично заперечують цю свою назву, бо добре знають єретичний характер вчення Ваххаба в ортодоксальному ісламі. Страх стати єретиками заставляє ваххабітів іменувати себе просто мусульманами. Але фактом є те, що цей напрямок прагне відроджувати й пропагувати найбільш войовничі, виниклі ще до пророка Мухаммеда, сторони ісламу.
У ваххабітському вченні дуже багато місця відводиться якраз джигадові. Але вони не хочуть брати до уваги слова Пророка про Великий і Малий джигади після битви при Бадрі (624 рік), у якій мусульмани перемогли багатобожників, Мухаммед сказав: «Ми повернулися з Малого Джигаду – до Великого Джигаду», тобто до миру, до творчої праці, до головного джигаду. Ваххабіти ж вважають, що джигад збройний – головна форма джигаду, що суперечить основам ісламу.
Із мусульманської точки зору джигад є боротьбою за розповсюдження й торжество ісламу. Спершу під цим розуміли війну мусульманських держав, так званий малий джигад. Це значеня й стало головним для немусульман, отримавши назву «священна війна», хоча в ісламі для позначення цього терміну є інше слово «ґазават». З ІХ століття у мусульман з’явилося уявлення про вищу форму джигаду – духовного, як внутрішнього самовдосконалення на шляху до Бога.
Мусульманські автори підкреслюють бажаність мирних засобів розповсюдження та утвердження ісламу. У сучасному розумінні джигад – форма взаємовідносин між двома світами: «дар ель-іслам» (світ ісламу, де чинний шаріат і мусульмани панують політично) та «дар ель-гарб» ( світ війни, де мусульман переслідують невірні, де іслам не розповсюджений); перехідна форма – «дар ель-сульх» ( світ, де мусульмани користуються релігійною свободою, але не перебувають при владі). Джигадом ідейно обгрунтовують можливість співіснування мусульманської та немусульманської політичних систем.
Не зважаючи на те, що у «Корані» є такі рядки щодо невірних, немусульман: «І убивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти, звідки вони виганяли вас:адже ж спокуса - гірша, аніж вбивство», все ж «Коран» дуже жорстко обмежує можливість вбивства невірних випадками війни чи помсти. А, тим більше, самогубства, про яке відомі слова Мухаммеда: «той, хто вб’є себе залізною зброєю, буде завжди носити її в собі в пеклі. Той, хто візьме отруту щоб померти, буде завжди пити її в пеклі. Той, хто кинеться з гори, щоб закінчити своє життя, буде вічно падати в глибини пекла». Однак загибель в бою у мусульманстві не є самогубством. Так муфтій Саудівської Аравії шейх Абд аль Азіз бін Абдалла аль-Шейх вважає що терористичні акти «це не джигад ради Аллаха, це самогубство». Мусульманські авторитети також підкреслюють, що вбивства мирних людей – це страшний гріх.
Ваххабіти, до яких належить і Усама бін Ладен, досить своєрідно трактують іслам і саме поняття джигаду. Зовнішня назва цього напряму, ваххабізму, походить від імені засновника мусульманського вчення аравійського реформатора УХІІІ століття Мухаммада Ібн-Абд-аль-Ваххаба. Самі ваххабіти категорично заперечують цю свою назву, бо добре знають єретичний характер вчення Ваххаба в ортодоксальному ісламі. Страх стати єретиками заставляє ваххабітів іменувати себе просто мусульманами. Але фактом є те, що цей напрямок прагне відроджувати й пропагувати найбільш войовничі, виниклі ще до пророка Мухаммеда, сторони ісламу.
У ваххабітському вченні дуже багато місця відводиться якраз джигадові. Але вони не хочуть брати до уваги слова Пророка про Великий і Малий джигади після битви при Бадрі (624 рік), у якій мусульмани перемогли багатобожників, Мухаммед сказав: «Ми повернулися з Малого Джигаду – до Великого Джигаду», тобто до миру, до творчої праці, до головного джигаду. Ваххабіти ж вважають, що джигад збройний – головна форма джигаду, що суперечить основам ісламу.
