Митрополит Онуфрій на Соборі РПЦ говорив, що ми проти сепаратизму в Україні – речник УПЦ (МП)

Українська православна церква (Московського патріархату) вважає Крим, Донбас українськими і митрополит Онуфрій доносить цю позицію під час зустрічей у Росії. Однак церква не може зупинити війну в Україні, бо це питання політичне. Таким чином протоієрей, речник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ (МП) Миколай Данилевич прокоментував твердження релігієзнавця Людмили Філіпович. Вона вважає, що якби Онуфрій звернувся до патріарха Кирила і той вплинув би на Путіна, війна могла б закінчитися. При цьому Миколай Данилевич наголосив – УПЦ (МП) закликає сторони конфлікту до примирення, тим більше, що її віряни перебувають по обидва боки фронту. Речник УПЦ (МП) також розповів, зокрема, що заважає створенню в Україні єдиної Помісної церкви, чи розслідують випадки катування священиками полонених ЗСУ та прояви антиукраїнської пропаганди у церквах.

– Як вплинули події останніх років, Майдан, анексія Криму Росією, війна на Донбасі на діалог між церквами в Україні?

– Вплинули надзвичайно негативно, тому що ці політичні конфлікти, які потім переросли у війну на Сході, лише поглибили ті розділення серед віруючих людей, що були раніше. І, відповідно, навіть радикалізували настрої. І в зв’язку з цим, вести діалог дуже важко. Навіть якщо припустити теоретично, що щось могло би бути підписано на найвищому рівні, люди цього би не сприйняли і не сприймають, саме на низах. Це розділення дуже відчувається.

Взагалі, питання діалогу можливе тоді, коли в суспільстві і в самій церкві панує спокій. Чому в останні роки життя блаженнішого митрополита Володимира говорили про діалог, можливі зустрічі? Тому що народ був спокійний, і ситуація в країні була стабільна. З того часу, коли на початку 1990-х років були конфлікти за храми, коли фактично був створений Київський патріархат, коли з’явилась Українська автокефальна церква, пройшло більше ніж 20 років. Люди заспокоїлись.

Зараз ми спостерігаємо серед людей дуже радикальні погляди – політичні й, в тому числі, церковні. Ці захоплення храмів, які відбуваються в Західній Україні, призводять до того, що люди в селі між собою не говорять, вулиця з вулицею не розмовляє… Люди живуть не лише церковним життям, а й радощами та бідами держави, і це на них впливає. Тому тут поки що треба почекати.

– Але це залежить не лише від звичайних мирян? Це мають вирішувати очільники церков?

– У перспективі ми дуже віримо і надіємося, але реально я поки не бачу такої можливості. Будемо відверті, зараз це дуже важко, фактично неможливо. Більше того, будь-яке церковне рішення вищого церковного начальства має бути прийняте простим народом. Якщо воно не прийняте – це породжує розділення в середині церкви. А священики, єпископи, які очолюють церкву, відчувають настрій церковного життя, відчувають те, чого хоче народ, але народ саме церковний, віруючий народ, який ходить щонеділі до храму. На людей, які пишуть, щось кричать чи говорять, але в храмі не бувають – на таких людей не можна опертися. Їх немає в церкві, а відтак вони нічого не вирішують і ні на що не впливають.

– Яка позиція УПЦ (МП) щодо об’єднання церков?

– Ця позиція висловлена в церковних документах. Звичайно, ми готові до діалогу. Але зараз, навряд чи це можливо. Будемо реалістами.

Якщо проаналізувати той шлях, який пройшло українське православ’я протягом останніх 25 років своєї історії, то можна сказати, що розкол завадив спокійному розвитку православ’я. Тому що, очевидно, питання української мови в богослужінні чи навіть питання української автокефалії, хвилює лише невелику частину людей в церкві. І правильним шляхом було би не робити розділення, не створювати паралельні церкви, юрисдикції, а дати можливість людям, які хочуть молитися українською мовою, звершувати богослужіння українською, але при умові збереження єдності церкви. У лоні нашої Української православної церкві є більше ніж 100 парафій, які моляться на Буковині румунською мовою. Таким чином, питання богослужбової мови – не принципове. І потрібно, щоб церква розвивалася більш спокійно, без політики. Православ’я в Україні має розвиватися в християнському дусі, хто хоче молитися слов’янською – прекрасно, українською – будь ласка. Ми маємо бути в єдиній церкві.

– Деякі релігієзнавці вважають, що цей процес гальмує саме УПЦ (МП)

– Справа в тому, що у нас є певні принципи. По-перше, щоб діалог був без Філарета. Чому? Тому що на ньому лежить персональна відповідальність за розкол, який стався. Філарет на це не йде. Філарет не хоче відмовлятися від посади предстоятеля, не хоче йти на спокій і тому якісь переговори втрачають сенс. Я думаю, що потепління і взагалі можливість переговорів будуть можливими після того, як він відійде від управління УПЦ КП. Зараз можна говорити і про другий і третій пункт умов ведення діалогу, але на цьому можна зупинитися.

– Скільки парафій за останні два роки перейшли з інших релігійних спільнот в УПЦ (МП) і навпаки? Є така статистика?

– Принаймні ті парафії, які від нас пішли до інших конфесій, зокрема, до УПЦ КП, це трошки більше 30 храмів – це ті, які були захоплені. І приблизно п’ять храмів, які безболісно, спокійно зі своїми священиками пішли до інших конфесій.

Але щодо 30 випадків – це випадки, коли частина общини залишалася, частина людей відходила. Але священики залишалися, і коли у них забирали будівлю храму, тоді сама община переходила у пристосоване приміщення або будувала інший храм. І як показує життя, ці конфлікти виникають не стільки всередині цієї общини, хоча і такі випадки є, скільки внаслідок втручання зовнішніх людей, які, як правило, до храму ходять рідко.

Зараз ситуація є більш спокійною і протягом останнього часу якихось гучних переходів чи захоплень не відбувається. Так, щоб з іншої конфесії перейшли до нас, таких випадків поки що не знаю.

– Яка офіційна позиція УПЦ (МП) щодо війни на сході України й того, що православні християни убивають один одного?

– Офіційна позиція нашої церкви відображена в заявах Священного синоду. Ця позиція полягає в тому, що УПЦ підтримує суверенітет і територіальну цілісність України. Якщо перекласти з дипломатичної мови на просту – це означає, що як Крим, так і Донбас ми вважаємо територіями України. І сам митрополит Онуфрій, зокрема, на Архієрейському соборі Руської православної церкви в своїй промові говорив, що ми проти сепаратизму.

Звичайно, з іншого боку, ми бачимо, що серед народу України є різні думки, різні бачення. На Сході багато людей, які не сприймають цю політичну владу, яка є зараз в Україні. Тому церква не дає оцінок: хороша влада чи погана, правильна чи неправильна. Адже і тут, і там є наші віруючі. І церква закликає до миру, переговорів і примирення одних, і других.

Ситуація, дійсно, важка. Але для нас важливі принципи. Україна для нас – цінність, територіальна цілісність України для нас – цінність. І саме тому, попри політичні конфлікти, які переростають в збройне протистояння, ми не стаємо ні на ту, ні на іншу точку зору. Але знову таки зберігаємо Україну в тій духовній єдності, в якій вона була. Це означає, що і церковні єпархії Донбасу, і Криму перебувають під владою митрополита Київського і всієї України, хоча політично тимчасово вони не підконтрольні Україні, але ми зберігаємо цю єдність Церкви, канонічні межі якої були визначені в 1990 році, коли УПЦ отримала статус незалежності.

– Чи обговорює УПЦ (МП) із Російською православною церквою ситуацію на сході України? Чи має Українська православна церква (МП) вплив на РПЦ? І чи планує патріарх Кирило візит до України?

– Інформації щодо можливого візиту патріарха Кирила до України немає. Звичайно, що є спілкування між церковними колами України і Росії, ми доносимо наше бачення. Але силами церкви зупинити цю війну наразі неможливо, бо це питання політичне, і навіть геополітичне. Неможливо, щоб церква стала ще одним гравцем в цій геополітичній грі.

І тому, коли говорять, що якби ми пригрозили РПЦ, сказали, що перериваємо з нею зв’язки, і тоді війна припиниться, то це не так. Адже наївно думати, що російське політичне керівництво дуже прислуховується до думки церкви.

– В якій площині триває цей діалог?

– Це не є діалог як діалог, принаймні, який був колись. Митрополит Онуфрій приїжджає на синоди в Москву і там говорить про це. Є якесь неформальне спілкування, під час якого доноситься думка: так потрібно робити, а так не потрібно.

– Релігієзнавець Людмила Філіпович в інтерв’ю Радіо Свобода зазначила, що «якби митрополит Онуфрій звернувся до патріарха Кирила з проханням вплинути на Путіна, то війна могла б закінчитися».

– Якби це так могло бути, війна давно би закінчилася. Однак, я дуже не впевнений, що патріарх Кирило може вплинути на ситуацію. Це великий геополітичний конфлікт, це війна і тут, на жаль, голосу церкви не слухають. Є такий вислів: коли говорять гармати, музи замовкають. Коли стріляють, то так само до голосу пастирів не дослуховуються. Але ми не перестаємо про це говорити.

З іншого боку, для нас важлива єдність як у середині церкви, так і загально православна єдність. Я тут хочу згадати російсько-грузинську війну 2008 року. Тоді грузинський патріарх Ілля закликав до миру, стояв на грузинських позиціях, але разом з тим він не переривав канонічних зв’язків із Руською православною церквою, хоча в Грузії автокефальна, незалежна церква. Тому, коли нам кажуть порвати будь-які канонічні зв’язки з РПЦ, то ми цього не зробимо, адже це буде порушенням церковного права. Навіть якби ми були автокефальною церквою, то канонічні зв’язки між Українською і Російською церквами все-одно мають зберігатися, бо церква має зберігати єдність. Політичні проблеми не повинні відображатися на церковному житті, хоча все-таки вони відображаються, але нам хочеться, щоб був мир між нашими державами і, тим більше, церквами.

– Звернення було?

– Коли ще тільки починалася анексія Криму, то митрополит Онуфрій написав листа Путіну, в якому попереджував про наслідки його дій. Це якраз було в той час, коли Путін отримав дозвіл від Ради Федерації про застосування військ за межами Росії. Але на цей лист митрополит Онуфрій так і не отримав відповіді. Якісь розмови постійно тривали, тому не можна сказати, що в Росії не знають нашої позиції. Але церква в Росії на багато політичних рішень також вплинути не може.

– Чи розслідували випадки участі священників у катуванні полонених, зокрема оборонців Донецького аеропорту?

– Ми тримаємо руку на пульсі й слідкуємо за ситуацією. Наприклад, коли відбувалися вибори президента, то в Луганську один священик – Володимир Марецький – бігав з озброєними людьми і сам тримав в руках зброю, чинив перепони для голосування на виборчих дільницях. За такі дії згаданий священик був відсторонений від служіння місцевим архієреєм. Тобто на ті випадки, які нам відомі й які підтвердилися, була реакція.

Але були випадки і в Росії, коли один священик в Єкатеринбурзі благословляв добровольців на війну на Донбас і закликав «бить фашистскую мразь». Відповідно, з Київської митрополії був надісланий в Єкатеринбурзьку єпархію відповідний лист і цей священик теж був заборонений у служінні.

Варто наголосити, що до зони конфлікту приїхало багато священиків із Росії, які є забороненими. Тобто там багато священиків, які не є священиками Донецької чи Луганської єпархії.

Більше того, нашим священикам, що служать у зоні військового конфлікту, зокрема на непідконтрольній Україні території, з самого початку цієї кризи була дана вказівка – не ходити на барикади, бути тільки в храмах, і якщо туди зайде людина, ким би вона не була, і як би її не називали, «ополченцем» чи «сепаратистом», духовну опіку надавати, але лише в межах храму.

Коли війна на Сході була вже фактично в розпалі, то деякі єпископи зі Східної України розповідали мені про тамтешню ситуацію. Приблизно перед Пасхою один наш священик зі Східної України виступив із проукраїнською проповіддю, в якій закликав людей до єдності, до спокою, до підтримки України. Але закінчилося все тим, що після літургії ніхто з людей не підійшов до нього поцілувати хрест. Тобто люди, паства були налаштовані зовсім по-іншому. Аналогічний випадок був в іншому місті того регіону, після чого єпископу навіть довелося цього священика перевести в іншу парафію.

Розумієте, священики також є частиною цього самого суспільства. Часто важко буває втримати цей баланс, важко втримати в єдиній церкві людей тієї чи іншої політичної позиції. І в таких умовах єдиним виходом для церкви є не підтримувати жодної політичної позиції, але закликати людей до миру, до спокою, до поваги до територіальної цілісності України і не вбивати один одного.

– Але усе-таки розслідування якісь проводять?

– Дійсно там багато заїжджих священиків. Тих, які там не служать і за яких ми не можемо нести відповідальність. Крім того, сьогодні дуже багато наклепів на нашу церкву. Але якщо є такі факти, то, будь-ласка, направляйте їх в Київську митрополію і ми будемо такі справи розслідувати. Тому що, крім тих випадків, що я вже розповів і ще декількох, у нас немає доказаних фактів, що штатні священики наших єпархій зі Східної України цим займалися.

Окрім того, якщо той чи інший священик на території України чи Донбасу порушує закон, то, звичайно, що він має відповідати за законом. І сан священика не є звільненням від адміністративної чи кримінальної відповідальності. Але це вже питання державних органів, зокрема СБУ.

Багато повідомляється, що деякі наші священики відмовляються відспівувати загиблих в АТО воїнів. Такі випадки напевне могли мати місце, але принаймні ми, скільки не перевіряли таких випадків, не знаходили підтвердження. Хоча визнаю, що такі випадки можуть мати місце. І в такому разі священики чинили неправильно, бо якщо людина загинула, він має відспівати таку людину за всіма церковними канонами. Інше питання, як вона загинула, але якщо людина не самогубець, то її можна відспівувати, при умові якщо вона є хрещеним православним християнином. Тому це особистий гріх того чи іншого священика, який такі дії допускав.

Але не знаю жодного такого підтвердженого випадку. Навпаки, часто виявлялося, що це неправда. Зокрема, одного разу таке звинувачення поступило на одного нашого священика у Житомирській області, але коли стали виясняти, то виявилося, що вбитий солдат був у родинних стосунках із місцевим священиком, і той був дуже здивований, коли дізнався, що у ЗМІ про нього таке написали.

Таким чином, якщо такі випадки все ж трапляються, то слід звертатися до єпископів по областях або до Київської митрополії. Бо ми багато перевіряли, особливо на початку війни, однак протягом останнього року я про такі випадки вже не чую.

– А як щодо проповідей з антиукраїнською пропагандою?

– Ми інколи читаємо про це у ЗМІ. Якщо є факт такої пропаганди, то на це є СБУ і нехай вони виконують свою функцію. Якщо є порушення закону зі сторони священика – нехай представник влади відповідним чином реагує. Але потрібно, щоб це було доведено, адже коли доведена провина священика в офіційному порядку, тоді вже приймається і церковне рішення про відсторонення чи тимчасове припинення його служіння.

Приміром, нещодавно Зорян Шкіряк сказав про те, що нібито священики УПЦ співпрацюють з ФСБ. Вибачте, а докази є? Якщо ви знаєте конкретно – хто, оголошуйте підозру, починайте впровадження і доводьте, тому що існує таке поняття, як презумпція невинуватості. Лише тоді, коли провина доведена, можна говорити про те, що людина порушила закон. А кидатися такими огульними звинуваченнями і непродуманими словами, які збурюють суспільство, людям, що є відомими в медіапросторі, є неправильним.

– Чи збирає Українська православна церква (МП) кошти на підтримку української армії?

– Звичайно, дуже багато і священики періодично їздять в зону АТО. Це наші люди, це наші прихожани і ми маємо їм допомагати.

– Однак в інтерв’ю Радіо Свобода глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет зазначив, що на його пропозицію збирати гроші на допомогу армії, митрополит Онуфрій відмовився.

– Це було на Всеукраїнській раді церков два роки тому. Наскільки я пам’ятаю, то це була не стільки відмова, а скільки питання – наскільки це зручно робити, адже почалася війна, і коли ми збираємо кошти нашій армії, то ніби показуємо її небоєздатність. Але зрештою, ми кошти збираємо, допомагаємо і капелани з нашої церкви також їдуть в зону АТО.

– Скільки капеланів УПЦ (МП) нині є в ЗСУ?

– Остання цифра, про яку я читав – 22 особи.

– Як називає Українська православна церква (МП) події на Сході?

– Церква називає це війною, але не дає оцінки, яка це війна. Церква не каже, що це агресія Росії, і не каже, що це громадянська війна. При цьому церква заявляє, що підтримує територіальну цілісність України.

Так само, як це зробив Ватикан, який не засудив агресію Росії, але разом з тим і не сказав, що це громадянська війна. Є різні оцінки того, що відбувається на Сході України.

І церква не хоче ставати на той чи інший бік і тим самим зробити собі ворогом тих чи інших громадян нашої держави, бо для церкви однаково дорогими є віруючі, які проживають і в Криму, і на Донбасі, і на решті території України.

Ми знаємо настрої на Донбасі, ми знаємо, що є майже 4 мільйони людей на Донбасі, які не хочуть жити з Україною, бо не сприймають теперішню владу. Але церква не вважає себе компетентною казати, що ця влада правильна, а ця – неправильна, церква просто не дає оцінки. Бо якщо наша церква це зробить, то, образно кажучи, АТО може розпочатися всередині церкви. А цього, очевидно, не слід допускати. Бо церква має обіймати всіх людей. Єдине, що ми закликаємо – не брати до рук зброю, не воювати, не вбивати один одного. Іншими словами, наша церква сьогодні намагається зберігати свою універсальну природу й бути єдиною матір'ю для всіх своїх дітей, навіть якщо ті діти пересварилися між собою. Це важко. Але така місія церкви.

На цю ж тему: