У святі «першого травня» нічого декомунізувати – Гарань

Міжнародний день солідарності трудящих не є комуністичним святом. Його так чи інакше відзначають у різних європейських країнах, тож і в українському календарі він має право бути, вважає професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. Не варто це свято наповнювати державною ідеологією, а відзначати його чи ні кожен українець має вирішити сам, зазначив експерт. Про декомунізацію «свідомості» і країни Олексій Гарань розповів в ефірі Радіо Свобода.

– На Вашу думку, свято Міжнародний день солідарності трудящих має в Україні підпадати під декомунізацію, яка нині триває?

– Одразу зазначу, що не обов’язково, бо воно не є комуністичним. Це свято виникало як соціал-демократичне – свято дійсно солідарності трудящих. Воно з’явилося ще до того, як були створені комуністичні партії, ще за півсторіччя до того як з’явилася Радянська Росія, Радянський Союз. Тому в частині країн його офіційно святкують саме як свято праці, як свято людей, які працюють. В якихось країнах воно не відзначається.​ ​В значній частині європейських країн воно є офіційним святом, але не завжди, до речі, вихідним днем. Тому, я думаю, тут можуть бути різні підходи, і нам не варто це якось драматизувати. Ми можемо його назвати святом весни і праці. І знову ж таки, пам’ятати про те, що воно не є комуністичним.

​До речі, багато речей, які у нас асоціюються з комунізмом, з Радянським Союзом насправді з тим не були пов’язані. Наприклад, Перший інтернаціонал, який був заснований Марксом, Енгельсом, Бакуніним та іншими діячами, був заснований як організація солідарності. Знаєте з ким? З поляками, які тоді перебували в складі Російської імперії, які підняли повстання в 1863-1864 років і боролися за національну незалежність від Російської імперії, русифікації. І якраз із солідарності з поляками і виникла організація, яка потім отримала назву «Перший інтернаціонал». Це я кажу до того, що коли ми чуємо від комуністів або лівих якісь закиди до України. Слухайте, є точні паралелі: поляки боролися за незалежність від Російської імперії, а зараз ми боремося для того, щоб зберегти свою незалежність. Тому якщо люди ліві, то за традицією вони мають підтримувати Україну, але аж ніяк не державний капіталізм на зразок того, що вибудував Путін в Росії.

​– Політичний експерт Святослав Павлюк зауважив, що «совок захований не в пам’ятниках Леніну, а в наших мотиваціях і вчинках», якщо продовжувати тему декомунізації. Ви поділяєте цю думку, якщо говорити про наповнення іншим змістом того ж поняття як солідарність трудящих?

– З пам’ятниками тут складніше. Звичайно, Святослав Павлюк правий, цей совок сидить у нас глибоко в голові. Так, є пам’ятники Леніну, комуністичним діячам, які організовували терор. Звісно, всього цього ми маємо позбутися. Бо ні в кого, в тій же Німеччині не спаде на думку, щоб їх десь зберігати. Вони давно вже зруйнували пам’ятники пов’язані з Третім рейхом, а пов’язані з ним назви змінили. Бо це просто нонсенс. Тому, я думаю, щодо того чи зберігати це, логіка закону про декомунізацію у цьому сенсі абсолютно зрозуміла.

Що стосується першого травня, я б тут просто зайняв позицію: давайте в це не втручатися. У нас є перше травня, є вихідний день, нехай люди його проводять як хочуть. Не варто намагатися наповнити його якоюсь державною ідеологією. Можна зберегти, нехай це буде вихідний день. Інша річ, що у нас зараз з’явилися нові вихідні, пов’язані з християнськими святами – Трійця і так далі. Тобто, можливо, в якийсь час цей вихідний скасують. Я не виключаю цього і великої проблеми не бачу.

Але очевидно, що декомунізацію треба робити, і в першу це стосується назв та пам’ятників. Бо свідомість ми не можемо змінити якимись наказами, але якщо ми йдемо гуляти якоюсь вулицею Леніна, то, мабуть, це не зовсім правильно.

– 2 травня минає два роки тих безпрецедентних подій, пожежі в будинку профспілок в Одесі. Проросійські активісти готують акції до річниці трагедії, суд по цій справі переносили кілька разів. Якщо не вдаватися тонкощі слідства, а саме з політичної точки зору, кому може бути вигідне затягування цього розслідування.

– Я думаю, головна причина затягування розслідування справи пов’язана насамперед з тим, що ключові особи, які несли відповідальність за безпеку на місці події, за дії міліції повтікали в Придністров’я або в Росію. Дійсно, відбулася трагедія, але ми бачили, що, на жаль, вона використовувалася Росією в пропагандистських цілях, насамперед як спроба нагнітання напруги і, я думаю, для тих, хто хоче зрозуміти, що відбувалося, достатньо подивитися відео трирічної давнини, які є в інтернеті. Там видно, що людей з будинку профспілок намагалися врятувати якраз проукраїнські активісти, які були навколо, коли відбувся підпал в цьому будинку. На жаль, їм це не вдалося, це теж видно на відео.

Зрозуміло, що російська пропаганда використала ці трагічні події з цією метою і звісно, загроза того, що можуть бути провокації 2 травня є. Дуже погано, якщо будуть спроби такої політичної спекуляції на цих подіях і тим більше спроби організувати якісь безлади. Але хочеться сподіватися, що і громадськість, і офіційні органи підготувалися і зроблять все, щоб ці провокації не відбулися.

– Ви почали з того, що винуватці цих подій не понесли покарання і поки його не буде, в Україні можливе повторення чогось подібного?

– Ми маємо розуміти, що гібридна війна продовжується – гинуть люди. Але не Україна розв’язала цю війну, тому, звісно, провокації можливі. Це так само як відбулися обстріли Краматорська, який на той момент у 2015 році перебував за стільки кілометрів від лінії фронту. Або згадаймо буквально нещодавні обстріли українських позицій і цивільної території, яка знаходиться за двадцять кілометрів від лінії фронту. Тобто провокації можуть бути і ми маємо бути до цього готові. Не українські війська воюють в Росії, а навпаки.

– Два місяці тому Ви зауважили, що треба, щоб наші друзі не перекладали на нас відповідальність за відсутність просування в мінському процесі. При цьому згадали міністра закордонних справ Німеччини Штайнмаєра і його французького колегу Еро. Після вашої статті Еро, відвідавши з візитом Москву і поспілкувавшись з Путіним, рекомендував Україні включити до Конституції пункт про особливий статус Донбасу. Власне та ситуація, що зараз складається, можна казати, що західні партнери таки перекладають відповідальність на Україну за невиконання «Мінська»?

– Ні, я думаю, що це не зовсім так. Я думаю, що у світі є усвідомлення того, що цей процес зриває Росія. Але дійсно, ми можемо почути від багатьох європейських політиків, що Україна має виконувати свою частину. Ми кажемо: «Ми виконуємо, ми готові виконувати, але у нас це пункт одинадцятий, а не виконано другий і третій пункти. Як ми можемо виконувати пункт одинадцять?». Я вважаю, цю позицію нам треба доводити до західних партнерів.

Мені здається, що ці заяви, які, зокрема, пролунали від Вікторії Нуланд, помічника держсекретаря США, яка була в Києві, заява Обами і Меркель під час зустрічі в Ганновері нещодавно, там пролунали важливі для України посили, що не може бути політичного врегулювання без безпекового. І це дійсно важливо для нас, ми маємо це пояснювати нашим західним партнерам. Бо наша точка зору є достатньо аргументованою.

– Чи Україні це вдається пояснювати? Тому що починають говорити, про те, що, можливо, питання статусу тимчасово окупованих територій варто винести на референдум, офіційно надати статус тимчасово окупованих територій, і що це означатиме?

– Питання референдуму – питання внутрішньої української політики. Це зрозуміло, і це показує опитування, зокрема і нашого фонду «Демініціативи», що більшість українців не хочуть формального повернення цих окупованих територій до складу України. Бо влада буде в руках бойовиків, а платити за це буде Україна. Тому, я думаю, що той варіант, який хоче Путін насправді не сприймається в Україні. Статус тимчасово окупованих територій не референдумом вирішується, це можна вирішити рішенням Верховної Ради.

Путін, звичайно, буде намагатися пом’якшити санкції і робитиме це принаймні до кінця червня, до саміту ЄС, і при цьому в усьому звинувачувати Україну. Тому наголошу ще раз – нам потрібно і пояснювати свою точку зору, і водночас не піддаватись на провокації, зокрема, збройні провокації, щоб було чітко видно, що спостерігачі того самого ОБСЄ чітко фіксували – хто порушує ці домовленості.

Тут дуже важлива позиція США. Путін насамперед буде грати через інші країни, які не такі впливові, але в яких активніше діє проросійське лобі. Тому дипломатична боротьба ще попереду.

– Як Ви оцінюєте можливість впровадження замість спостережної місії ОБСЄ поліцейської чи безпекової місії на сході України?

– Питання в тому, що вкладати в це поняття. Тому що насправді в ОБСЄ немає відпрацьованих механізмів цього, тобто ОБСЄ не здійснює поліцейських функцій. І тому виникає питання: що це буде означати? І тут теж, як кажуть, диявол криється в деталях, тому що коли Путін наче погоджується щодо спостерігачів вздовж лінії розмежування, нехай навіть озброєних, але це недостатні умови для проведення виборів. Бо якщо ми тільки поставимо спостерігачів на лінії розмежування, а хто буде контролювати безпекову ситуацію в окупованих районах? Хто буде контролювати кордон, через який продовжуватиме заходити російська техніка, російські «добровольці» і так далі? Як в таких умовах можна проводити вибори?

Тобто питання в тому, як це буде сформульовано. Я, чесно кажучи, не дуже оптимістично оцінюю ймовірність того, що ОБСЄ піде на створення такої збройної місії на окупованій частині Донбасу. Тому що було рішення і воно, до речі, було прийняте за участі французького і німецького лідерів про те, що ОБСЄ отримає доступ до всієї окупованої території, в тому числі до кордону. І що це виконано? Ні, не виконано. А без цих умов як проводити вибори? Перетворювати все на фікцію? Очевидно, що ні.

– На яку підтримку слід Україні розраховувати з боку Заходу?

– З боку США позиція чіткіша. Ми багато критикуємо Обаму за нерішучість, за те, що він не надає нам летальної зброї і я до цієї критики теж приєднуюся. Але разом з тим, США ввели свої санкції і абсолютно очевидно, що США продовжать свої санкції. У Європейському Союзі – це трохи складніше, тому що вони переглядають дію цих санкцій кожні півроку. Очевидно, що США продовжуватимуть санкції. Але дуже важливо, щоб їхні санкції були синхронізовані із санкціями ЄС. Позиція, яку висловила Нуланд в цілому, так як це пролунало на офіційному рівні, ми ж не знаємо деяких нюансів і що відбувалося за кулісами. Але на офіційному рівні воно пролунало так, як треба для України. Тобто воно узгоджується з українською позицією – спочатку безпека, а потім політичні рішення. Від США, безумовно, залежить дуже багато і дуже багато залежить від позицій ключових країн – Німеччини і Франції, але насамперед саме Німеччини.

– Пане Олексію, в Україні зовсім недавно сформований новий уряд, новий прем’єр. Як Ви оцінюєте їх перші кроки?

– Я б не поспішав з оцінками. Як склалося в світовій практиці, треба оцінювати 100 днів, тоді підбиваються перші підсумки. Ми розуміємо, що насправді завдання дуже складні і вони не вирішуються за 10 днів. Є критичні зауваги до того, як формувався цей уряд, хто ввійшов до складу уряду, але разом з тим, я думаю, попри критичні зауваження важливо те, що уряд таки сформований. Формально він отримав індульгенцію на один рік. Питання в тому, чи зможе він тримати ситуацію під контролем і чи достатньо буде голосів в парламенті для того, щоб підтримувати законодавчо роботу цього уряду. Можливості для цього є. Але, безумовно, є і великі ризики.

Зараз в економіці з’явилися певні обнадійливі тенденції, хоча не можна сказати, що це пов’язано з цим урядом. Є певна стабілізація, це ми бачимо навіть по курсу долара в обмінниках, гривня трохи стабілізується. Але нам зараз дуже потрібно, і за цим дуже пильно слідкують і європейські союзники, і американські партнери, чітко дотримуватися програми реформ не лише на словах, а й на ділі. Тоді буде відновлення фінансової допомоги і тоді можлива стабілізація. Зараз дуже важливо, щоб цей уряд не потрапив у корупційні розборки, щоб не було скандальних розборок, які були в попередньому уряді. Нині дві політичні сили перебувають в одному човні і якщо вони це усвідомлюють і захочуть працювати разом, я думаю, їм вдасться втримати ситуацію під контролем. Принаймні я на це сподіваюся, це буде краще, ніж дострокові вибори.