Спочатку треба звільняти окуповані території, а потім створювати трибунал для злочинців – Джемілєв

16 березня минає два роки відтоді, як у окупованому Росією Криму провели так званий «референдум», за підсумками якого нібито, як заявляли організатори псевдоволевиявлення, майже 97 відсотків кримчан висловилися за «приєднання» півострова до Росії. Насправді, російську владу не цікавить розвиток Криму, півострів уже «перетворився в болото», говорить лідер кримських татар – корінного народу Криму – Мустафа Джемілєв і додає, що «окуповані території треба спочатку звільнить», а потім «створювати трибунал, який буде судити злочинців».

Мустафа Джемілєв призначив нам зустріч у своїй квартирі у Києві. Запрошуючи до кабінету, він гостинно запропонував кави: «Яка може бути мова без кави по-кримськотатарськи?» Сам пив, однак, чай, бо лікарі рекомендували обмежити вживання кави. Ми розмовляли більше ніж годину. Потім він показав частину свого великого фотоархіву.

Окупація Криму. Як це було

– Мустафа-ага, чи змінилася Ваша оцінка того, що сталося два роки тому в Криму, і реальних можливостей повернути Крим під контроль України?

– «Референдум» не може бути точкою відліку, тому що це якийсь блеф. Це не «референдум», насправді, він незаконний, і світ це визнав. Окупація почалася набагато раніше. Ми починаємо відлік з 20 лютого, з дня появи «зелених чоловічків».

Те, що окупація незаконна, і те, що територія обов'язково повинна бути звільнена від окупації, – це аксіома, і їй альтернативи немає. Примиритися з такою самоправністю в ХХІ столітті – це завдати дуже серйозного, руйнівного удару по міжнародному порядку.

Росія розтоптала всі міжнародні угоди, в тому числі і ті, під якими стоять підписи і Росії. Світ не повинен і не може примиритися з цим міжнародним розбоєм. Питання тільки в тому, коли і якими способами може бути звільнена окупована територія України від окупантів.

Ми говоримо про те, що деокупація має відбуватися невійськових шляхом, бо це несе смертельну небезпеку, насамперед для кримськотатарського народу, який найбільш організовано і активно чинить опір окупації, та й взагалі всім жителям Криму. Зараз Крим перетворено в таку потужну військову базу, що без багатотисячних людських жертв про його звільнення військовим шляхом неможливо говорити.

І потім, ми ж маємо справу з державою, для якої людські життя нічого не варті, в тому числі і життя своїх власних громадян. Тому будь-яких змін у ставленні до такого беззаконня немає і не може бути.

Мінські угоди без Криму

– Все частіше звучить думка експертів, що зараз існують тільки два шляхи повернення Криму під контроль України. Один з них – розпад Росії, а інший – посилення тиску міжнародного співтовариства. На Ваш погляд, чи є третій варіант розвитку подій?

– Є ще такий проміжний варіант: скажімо, від влади в Росії відходить та людина, яка ініціювала та організовувала окупацію Криму, а до влади прийдуть люди зі здоровішим глуздом, які дійсно піклуються про свою державу, тобто відхід Путіна. Але диктатори, ті ж Сталін і Гітлер, насамперед дуже добре розробляли систему особистої безпеки, тому говорити про будь-який переворот складно, хоча це і не виключено. Ми бачимо, що особисті та секторальні санкції Заходу дуже боляче б'ють по економіці Росії, по людям в оточенні Путіна, і зрозуміло, що це у них великого захоплення не викликає.

Якщо говорити, скажімо, про базові інтереси Російської Федерації, про те, що вона має в цій ситуації робити, – о, звичайно, потрібно негайно йти з Криму. У базових інтересах Росії взагалі було не допустити такої авантюри, але якщо це вже скоєно, то треба якось ситуацію виправляти.

І зараз же питання не тільки в тому, що окупанти повинні покинути окуповану територію. А хто буде відповідати за тисячі убитих наших громадян? За убитих громадян Російської Федерації? За зруйновані міста і села? За завдану нашій країні величезну матеріальну шкоду, яка вимірюється сотнями мільярдів доларів?

Тобто необхідний якийсь трибунал, який буде судити злочинців. Але це вже, так би мовити, остаточний варіант. В першу чергу, звичайно, потрібно звільняти окуповані території.

Нинішня російська держава, її керівництво, до цього поки не готові. А щоб вони краще підготувалися до такого кроку, я думаю, необхідно просто робити санкції жорсткішими. Санкції повинні бути такі, щоб позбавити можливості цю державу поводиться так по-хуліганськи на міжнародному рівні.

Зараз існують два види санкцій – через окупацію Криму і через військові дій на сході України. Вважаю це великою помилкою, хоча є якісь підстави, чому так сталося. Україна була в такому слабкому становищі, а треба було будь-якою ціною зупинити військові дії на сході, і тому вони не внесли в Мінські угоди жодного слова про Крим.

– А Ви виходили з такими пропозиціями до влади України?

– По-перше, коли з'явилася ці Мінські угоди, їх тексту не було у пресі. Ніхто з нами більше не консультувався, не радився. Вони в рамках того формату так вирішили.

А коли ми почали говорити, чому там немає Криму, нам відповіли, що це перший етап забезпечення територіальної цілісності України на сході, а Крим буде другим етапом. Але таким чином ми втратили ту платформу, коли можна говорити про Крим. Зараз ми говоримо про те, що потрібно створити нову платформу.

У Белграді на нараді міністрів закордонних справ я запропонував, щоб ця платформа базувалася на підписантах Будапештського меморандуму 1994 року – це Великобританія, США і Росія, хоча відомо, що Росія не буде приєднуватися.

Але тепер наш президент Порошенко висунув ідею «Женеви+», коли йдеться про учасників Женевської угоди та інші країни, наприклад Чорноморського регіону. Адже те, що в Криму створена така потужна військова база з ознаками того, що там вже може бути і ядерна зброя, створює загрозу для всього Чорноморського регіону. І ми говоримо, що в цих переговорах на цьому майданчику повинні брати участь насамперед Туреччина, Грузія, Румунія, напевно, і Болгарія.

Зрозуміло, що Росія буде відмовлятися, оскільки виходить з позицій, що Крим – «частина» Російської Федерації. Тому треба створювати умови, коли Росія дуже захоче вести такі переговори. Її потрібно довести до такого стану, в якому не буде іншого виходу. А це – санкції, санкції і ще раз санкції. Більше тут нічого і не зробиш.

Про відносини з російською владою

– Перед проведенням «референдуму» в Криму з Вами розмовляв Путін. А тепер російська влада намагається встановити з Вами безпосередні контакти? Адже вони ж, напевно, розуміють, що без підтримки з боку кримських татар неможливий розвиток Криму?

– Російську владу не цікавить розвиток Криму. Крим вже зараз перетворився у таке болото... Без води, без електрики.

Крим для них буде завжди дотаційним регіоном. Виробництва там немає, міжнародного туризму бути не може через санкції, і вони ніколи не будуть зняті, поки Крим під окупацією.

Для Росії, звичайно, дуже важливо було б, щоб представники корінного народу, в першу чергу Меджлісу, визнали окупацію. І, власне, ось те запрошення в Москву, розмова з Путіним були підпорядковані цьому напрямку. Вони не скупилися, обіцяли «золоті гори», представництво в органах влади, дотримання всіх прав...

Але оскільки не домовилися, то вони спробували розколоти Меджліс – кого підкупити, кого шантажувати... Але в цьому вони також великого успіху не досягли. Потім вони вирішили скликати національний з'їзд кримських татар. Але і цього теж не сталося.

А потім вони почали створювати якісь організації, які б претендували на представництво народу. Вони створили дві організації: «Крим» і «Крим Бірлігі», на чолі останньої – колишній голова Генічеської державної адміністрації за Януковича, якого зараз розшукує українська влада за розкрадання в особливо великих розмірах.

Вони намагаються збирати кримських татар навколо людей, які відкинуті в нашої громади: їм пристойні люди руки не дадуть, за стіл не сядуть. І зараз їх останнє зусилля – заборонити Меджліс, оголосити його «терористичною», «екстремістською організацією».

Сім’я в заручниках

– Але на персональні контакти Росія не виходить?

– Наступ відбувається за кількома напрямками. Вони намагаються дискредитувати, різні фільми випускають, публікації – помилкові, примітивні.

Ну, скажімо, мене звинувачують в тому, що мене судили не за політичними мотивами, а через кримінальні – чи то за грабіж, то чи за зґвалтування. Але це абсурдно, тому що в інтернеті є всі мої вироки. У мене сім судимостей, і всі вони мають політичне забарвлення. Але від безвиході вони пускаються на такі речі.

Друге, вони ж мого сина в заручниках тримають, вивезли його в Астраханську область, утримують в страшних умовах, в кам'яному мішку, вже чотири місяці не випускають, стан його здоров'я жахливий, і постійно натякають, що якщо, мовляв, домовимося, то син повернеться додому. Ось такі у них мерзенні методи. Безперспективні методи, я б сказав.

– Ваша дружина до сих пір живе в Криму?

– Вона – в Криму. Вона боїться виїжджати. Ми дуже рідко з нею бачимося. Останній раз бачилися в серпні минулого року на Всесвітньому конгресі кримських татар в Анкарі.

Вона боїться сюди приїхати, тому що все залежить від сваволі тієї так званої «влади». Вони можуть просто не пустити назад, а там стара хвора мати, наш будинок, наші родичі, все господарство там.

Ба більше, ми ж закликаємо співвітчизників не залишати Крим, як би там важко не було. А якщо дружина Мустафи Джемілєва виїде, то тоді наші заклики будуть девальвовані.

«Громадянська блокада» і політв'язні

– А «громадянська блокада Криму» виявилася успішною, на Ваш погляд?

– Блокада відразу отримала широку підтримку української громади. І, відповідно, влада змушена була коригувати свої позиції, враховуючи громадську думку. І сказати, що з боку влади була протидія, я не можу.

Продовольча блокада була першим етапом. Потім ми говорили про необхідність анулювання договору на постачання електроенергії, тому що, по-перше, вона була економічно невигідною українській державі. Хоча міністр енергетики говорив протилежне, але ми на цифрах довели, що це не так.

Але найголовніше, що в договорі було написано, що електроенергія постачається в «Федеральний округ Росії» – «Республіку Крим». Це нібито визнання Україною законності, що Крим в складі Росії.

Це викликало велике обурення. Яценюк навіть говорив про те, що необхідно цю справу передати в Генеральну прокуратуру і розслідувати, як і за яких обставин підписувалася ця угода. І знову все в повітря пішло.

Але здійснили і харчову, і енергетичну блокаду. І коли вже обговорювалося питання, що буде в 2016 році, йшлося – чи потрібно укладати з Росією нову угоду про постачання електроенергії.

Ми наполягали, щоб у договорі було написано, що електроенергія постачається в АРК (Україна), тимчасово окуповану Російською Федерацією. А вже після цього маємо домовлятися про ціни і про звільнення політв'язнів.

Але як тільки наші вимоги були опубліковані, Путін відразу ж заявив, що він, мовляв, запитає у населення Криму, чи згідне воно з таким формулюванням, щоб отримувати електроенергію. І буквально наступного дня вони опублікували дані опитування, згідно з якими, нібито 93 відсотки заявили, що готові потерпіти, але щоб угоди з таким формулюванням не було.

Ми потім цікавилися, чи проводилося таке опитування. Виявилося, опитували по телефону, а люди боялися чесно відповідати, тому що сказати «так, я згоден на це формулювання, що Крим в складі України» – це ж підпадає під статтю в Кримінальному кодексі Росії – посягання на територіальну цілісність Росії, а там до п'яти років позбавлення волі.

– Кримськотатарські активісти переслідуються в Криму спецслужбами, багато утримується в СІЗО. А чому кримськотатарський народ не акцентує увагу світової спільноти на своїх в'язнях совісті?

– Ми про це теж говоримо. Сказати, що це просто недопрацювання або недостатній рівень мислення... Я згоден, в українському суспільстві недостатньо приділяється уваги кримським політв'язням. І якщо, скажімо, йдеться про звільнення політв'язнів, то кримськотатарських чому не згадали. Є, звичайно, підстави для претензій.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода