Зі вбивствами на Майдані та втечею Януковича «пов’язані» російські номери – прокурор ГПУ

​Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод

За найбільш скромними підрахунками адвокатів родин Небесної сотні, матеріали проваджень по Майдану сьогодні налічують близько 2 тисяч томів. За різними епізодами затримані близько 20 осіб. Кілька справ уже передано до суду, більшість – на стадії досудового розслідування. А 9 грудня було винесено перший вирок – по так званій справі «харківських тітушок». Утім, одному з фігурантів цієї справи Рагімову Таваккулу Магеррамогли, на момент затримання – слідчому харківської міліції – вдалося втекти. Ця втеча стала вже третьою успішною спробою підозрюваних по справах Майдану приховатися від органів слідства.

Детальніше про справу «харківських тітушок» та її фігурантів йшлося у статті на сайті Радіо Свобода «Справа харківських «тітушок», або як у Києві намагалися «запустити» «ДНР».

А про перспективи розшуку Рагімова, а також про розслідування так званого «російського сліду» на Майдані ми поговорили з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Управління спеціальних розслідувань ГПУ Олексієм Донським, який здійснює процесуальне керівництво у справі «харківських тітушок», а також у низці інших «майданівських» проваджень.

– Щодо «російського сліду» дуже багато здогадок і гучних заяв. Що на сьогоднішній день відомо слідству?

– Слідство ще не завершено, тому можу дати лише схематичну інформацію.

Кажучи про «російський слід», особисто я маю на увазі ініціаторів, або, якщо можна так висловитись, «ідеологів» масових убивств протестувальників, які, у тому числі, впливали на Януковича та інших високопосадовців для віддання ними злочинних наказів. Ці дані ґрунтуються, в тому числі, на аналізі телефонних переговорів Януковича, зокрема, безпосередньо під час масових розстрілів протестувальників.

У нас немає жодних підтверджених даних про участь російських снайперів на Майдані (взагалі-то громадянство злочинців могло бути будь-яким, це не є принциповим, важливо лише те, хто і з якою метою їх використовував). «Російським слідом» ми називаємо осіб, які на даний час ідентифіковані лише на рівні номерів телефонів російських операторів зв’язку. У системі подій, що включає в себе події 18 лютого 2014 року, вбивства на вул. Інститутській 20 лютого, Харківський з’їзд 22 лютого та втечу Януковича за межі України 22-23 лютого. Через контакти Януковича та Азарова ми зафіксували «участь» одних і тих самих користувачів мобільних телефонів російських операторів зв’язку. Інакше кажучи, певні визначальні події сценарію, які відбувалися після початку вбивств 18 лютого, контекстно узгоджуються з цими телефонними дзвінками.

Виходячи з того, що ми встановили, ці користувачі мають стосунок до російських силових структур.

– А як щодо появи в Києві помічника президента Росії Владислава Суркова 20 лютого, про що заявляв Валентин Наливайченко?

– Сурков у січні-лютому 2014 року дійсно кілька разів приїздив до України, але саме 20 лютого 2014 року він прилетів до Києва тільки о 19-й годині. До того він востаннє був у Києві 15 лютого. Це зовсім не свідчить про його непричетність, але складно уявити, як він міг дистанційно з-за меж країни керувати снайперами, як це стверджує Наливайченко. При цьому, коли ми слідчим шляхом самі встановили певні факти щодо Суркова та його перебування в Україні і доручили СБУ їх перевірити, то у відповідь не отримали жодної інформації.

– Згадані вами російські номери з’явилися в Україні 18 лютого чи бували тут і раніше?

– Усього в цьому зв’язку встановлено «групу» російських телефонів, більшість із них вперше з’являються в контактах з абонентами українських операторів саме 18 лютого і активно зв’язуються з Януковичем та його охороною безпосередньо під час убивств 20 лютого.

Слід зазначити, що окремі з них і надалі, 22-23 лютого, перебували на території Донецької області і синхронно контактували з охороною Януковича та з одним із високопосадовців Збройних сил Російської Федерації. Ім’я останнього встановлене, але назвати його я не можу.

– Він залучений до донбаської воєнної кампанії?

– Наскільки можна судити з повідомлень у ЗМІ, – залучений.

Розумію, що інформація, яка з’являється в ЗМІ про «російський слід» часом може здаватися суперечливою. Але справа в тому, що про підозру можна повідомити лише ідентифікованим особам, а не номерам мобільних телефонів. Саме тому поки що немає і офіційних підозр. Зі зрозумілих причин ми не можемо направити до Росії клопотання з проханням повідомити власників цих номерів. Тож маємо їх встановлювати власними силами, що потребує часу.

Слідством встановлено багато важливого, що наразі не може бути розголошено. Робота триває.

«Вирок у справі «харківських тітушок» має виховний характер»

– Ви задоволені вироком у справі «харківських тітушок»?

– Так, адже задача прокуратури в даному випадку полягала в тому, щоб особи, яких називають «тітушками», тобто виконавці найнижчого рівня, – отримали реальний термін. Цей вирок має як превентивний так і виховний характер, бо, залучаючи таких осіб до злочинних дій, організатори їх зазвичай переконують, що вони не будуть позбавлені волі, максимум – умовний термін. Це важливо ще й тому, що «тітушки» як явище на сьогодні нікуди не зникли.

У ЗМІ були закиди щодо того, що вирок – м’який. Насправді, ми виходили з того, що, хоча обвинувачені не визнавали власної вини, вони допомагали слідству викрити Рагімова, який і втягнув їх у злочин. Тагіров та Ісламлі дали відносно Рагімова такі показання (і це відбувалося вже в суді), що коли буде встановлено місцеперебування останнього, думаю, з огляду також на інші здобуті докази, ніяких проблем із доведенням його вини в суді не виникне.

На сьогоднішній день ще три особи в рамках цього провадження оголошені в розшук: лідер «Оплоту» Євген Жилін, який координував харківську групу «тітушок» у Києві (йому інкримінується, окрім іншого, катування, оскільки доведено, що він особисто катував потерпілого Іваненка), та двоє його найближчих «партнерів» по «Оплоту». Згідно з нашими даними, один із них перебуває в Криму, інший – у Москві.

– Чи надходили до України звернення щодо передачі засуджених Тагірова та Ісламлі для відбування покарання до Азербайджану?

– Ні, таких звернень не було. Але з нами активно листується Генеральна прокуратура Азербайджану щодо Фатуллаєва (третій громадянин Азербайджану, який брав участь у подіях січня 2014 року – ред.). Після оголошення Україною Фатуллаєва в розшук через Інтерпол, його місцеперебування в Азербайджані було встановлене і йому заборонили виїзд із країни. Утім, Азербайджан не передаватиме нам свого громадянина, натомість нам запропонували передати кримінальне провадження до Азербайджану. Щоправда, тут є певні процесуальні нюанси, які ми зараз намагаємося врегулювати.

– Чи має слідство інформацію щодо того, де може перебувати Рагімов?

– Є тільки офіційна інформація від ДПСУ: державний кордон України він не перетинав. Його розшук доручений СБУ. Маємо певні зачіпки. Можу запевнити, що з боку слідства та процесуального керівництва вживаються всі можливі заходи, щоб встановити його місцеперебування.

– А чи подавали в розшук Рагімова через Інтерпол?

– Зараз це належить до компетенції СБУ, оскільки розшук Рагімова доручений їм. Генеральною прокуратурою України до СБУ надано для цього всі необхідні документи (у списку розшукуваних осіб на сайті «Інтерполу» Рагімова наразі немає – ред.).

«Можу припускати, що наявність ознак складу злочину в діях харківської міліції є»

– Характерним є те, що перші засуджені по справах Майдану – громадяни Азербайджану. Руки слідства дотягнулися тільки до тих, у кого в Україні немає «даху»?

– Ми притягали тих, кого потерпілі змогли впізнати, незалежно від громадянства. Частина осіб тоді діяла у балаклавах, що не дало змоги їх ідентифікувати.

Рагімову, який виступав щодо двох засуджених організатором злочинів, суддя Печерського районного суду Катерина Середа, без будь-яких законних підстав, незважаючи на докази спроб тиску Рагімова на інших підозрюваних та потерпілих, змінила запобіжний захід на не пов’язаний із триманням під вартою (щодо рішення судді Середи була подана скарга до прокуратури міста Києва адвокатом одного з потерпілих Павлом Диканем, утім, вона була відхилена, на думку Диканя, – незаконно, – ред.). У підсумку це дало змогу йому втекти. Причому, цю втечу він готував щонайменше 2,5 тижні, докази цього були виявлені нами під час обшуку. Він є співробітником міліції і він багато знає про Жиліна та інших організаторів злочину, осіб, які координували дії «Оплоту» в Києві.

– Хоча б зараз Рагімов звільнений з органів внутрішніх справ? На момент перебування під вартою та його втечі він залишався ще діючим працівником міліції...

– Не готовий сказати.

– Чи не вбачаєте Ви в діях харківської міліції підстав для порушення кримінального провадження, у зв’язку зі сприянням втечі Рагімова?

– Внесенню інформації до ЄРДР має передувати службова перевірка, яка визначать причини, чому на обвинуваченого, всупереч рішенню суду, не було одягнуто електронний браслет.

– Такої перевірки не було?

– Дані про таку перевірку до ГПУ не надходили.

У силу своїх повноважень, я не маю документів, щоб вивчити цю ситуацію глибше, але із тих фактів, які «на поверхні», можу припускати, що наявність ознак складу злочину в діях харківської міліції, щонайменше за статтею 367 ККУ («Службова недбалість» – ред.), є.

«Коли ми викликали на допит Ахметова, керівництво ГПУ хотіло заздалегідь отримати питання»

– Кажучи про перешкоджання діяльності слідства, про що доволі часто згадує також керівник Управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, який спротив Ви зустрічали у перебігу розслідування цього провадження або інших справ по Майдану?

– Прямого спротиву я особисто не зустрічаю, разом з тим тут є низка інших проблем.

Фактично, робота Департаменту кримінального розшуку, з яким у слідства була налагоджена ефективна співпраця, паралізована з моменту створення Національної поліції, адже не було внесено необхідних змін до КПК. А через відсутність оперативного супроводу вже більше місяця розслідування по «тітушках», як і по інших «майданівських» провадженнях, – стикається з винятковими труднощами. У нас є також серйозні проблеми з оперативним супроводом з боку ГУ «К» СБУ (підрозділ по боротьбі з корупцією) – в окремих випадках рівень «супроводження» з їхнього боку інакше як саботаж охарактеризувати не можу.

Ще одна суцільна проблема – «портновсько-пшонківський» Кримінальний процесуальний кодекс, який створює штучні перешкоди у розслідуванні: і бюрократичного, і організаційного, і юридичного характеру. На щастя, Верховна Рада України останнім часом значно оптимізувала окремі процедури, які стосуються розслідування злочинів, проте чомусь лише корупційних, і лише тих, що підслідні Національному антикорупційному бюро. Але хіба масові вбивства, катування та інші особливо тяжкі злочини є менш суспільно небезпечними? Чому, наприклад, особу, підозрювану у вчиненні хабарництва або іншого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, підслідного НАБУ, можна затримати без ухвали слідчого судді, суду, коли є обґрунтовані підстави вважати, що можлива її втеча, а підозрюваного у вбивствах, організації банди чи правоохоронця, підозрюваного в масових розстрілах громадян, – ні?

– Адвокати родин Небесної сотні неодноразово заявляли про системне перешкоджання слідству, буквально існування злочинної групи, яка здійснює координацію зриву розслідування. Що Вам про це відомо?

– Я не володію конкретною інформацією та доказами про це.

– Але Ви ж самі про це заявляли на прес-конференції.

– Я говорив про суди.

– Але ж суди, мабуть, не зі власної ініціативи діють...

– Можна робити такий висновок, але хто, де і коли давав їм вказівку – щодо цього в мене інформації немає, тільки припущення. Хоча в мене так само немає сумнівів, що суддя Волкова не самовільно ухвалювала рішення про звільнення Садовника з-під варти... На сьогоднішній день останній відомий мені подібний випадок – це згадане рішення судді Середи щодо звільнення Рагімова. Від того моменту з фактами умисної протидії розслідуванню принаймні у кримінальних провадженнях, у яких мною здійснюється процесуальне керівництво, я не стикався. Так само з жодними фактами тиску або незаконних вказівок з боку керівництва я з січня цього року, тобто з моменту зміни керівництва Генеральної прокуратури України, не стикався.

– Це означає, що ДО зміни керівництва Ви стикалися з фактами тиску або незаконних вказівок? З якими саме?

– Як приклад, були спроби протидіяти, коли ми викликали на допит Ріната Ахметова. Спочатку від нас зі слідчим керівництво ГПУ хотіло заздалегідь отримати питання, з яких ми його плануємо допитати, потім були наполегливі вимоги перенести допит на інший день. У підсумку, ми наполягли на своєму: Ахметов, у супроводі начальника Головного слідчого управління (на той час), прибув на допит у призначений час, і звісно, питання для допиту ми нікому наперед не розкривали.

ГПУ не може встановити заступника генпрокурора, який не дав дозволу на арешт Садовника

– Чи є якісь запобіжники, щоб убезпечити себе від втеч інших затриманих по справах Майдану, зокрема найбільш «крупних» із затриманих фігур – Щеголєва, Янишевського…

– Теоретично, якщо, наприклад, із Янишевським виникне така ж ситуація, як із Садовником, впевнений, що ми з колегою, маючи попередній досвід, знайдемо аргументи переконати керівників ГПУ – виділити нам спецпідрозділ для затримання підозрюваного.

– А чому у ситуації із Садовником не просили?

– Ми просили.

– Керівництво ГПУ вам відмовляло?

– Це є предметом слідства відділу, який займається розслідуванням протидії розслідуванню майданівських справ. І я, і мій колега вже неодноразово брали участь у слідчих діях.

Що стосується Садовника. Тоді, маючи юридичні аргументи на користь взяття його під варту на підставі чинної ухвали суду, ми звернулися до керівництва свого відділу задля отримання дозволу від замгенпрокурора для залучення спецпідрозділу. Це була п’ятниця, кінець робочого дня, мала бути конкретна посадова особа, яка підпише відповідну постанову. Наше безпосереднє керівництво погодилося, далі пішло до керівництва більш високого рівня, там також була дана згода, а далі вже начебто пішли узгодження безпосередньо з одним із заступників генерального прокурора чи самим генеральним прокурором (на момент втечі Садовника на посаді генерального прокурора перебував Віталій Ярема – ред.). Нібито (бо ми там не були присутні) саме на тому рівні і відбувся збій, було сказано, що наші дії не погоджують.

– Хто це був? Хто саме не підписав?

– Проводяться слідчі дії і тому не можу повідомляти деталі... Я так думаю, що це дотепер не встановлено.

– Не встановили замгенпрокурора чи генпрокурора, який не дав дозволу?

– Я лише кажу про те, учасником чого був особисто. Ми з колегою наполягали на затриманні Садовника, повідомляли, що готові взяти всю відповідальність на себе, проте спілкувались з цього приводу лише зі своїм начальником відділу. До заступника генерального прокурора України ми не ходили, а підписання постанови про застосування спеціального підрозділу належить до виключної компетенції службової особи такого рівня.

На завершення хотілося б висловитися щодо негативних коментарів відносно наших дій, які часто не мають під собою обґрунтованих підстав. Особливо неприємно, коли такі коментарі висловлюють люди, які позиціонують себе як моральні авторитети. Наприклад, для мене дивно було почути заяву Єгора Соболєва про те, що те, що досудові розслідування у провадженнях щодо високопосадовців зупинені, отже, в них нічого не робиться. Людина, яка користується заслуженою повагою в суспільстві, мала б, принаймні, дізнатись, за яких умов провадження зупиняються, чому, з якою метою це робиться і що це означає. До речі, аргументація проти зупинення проваджень абсолютно співзвучна з вимогами захисників тих високопосадовців. Саме вони засипають нас та суди скаргами, щоб ми відновили розслідування. І логіка адвокатів зрозуміла: доки їх підопічні перебувають закордоном, їм треба, аби строки слідства тривали – щоб відведений законодавством рік минув якомога швидше. А після вичерпання строків слідства підозрюваний спокійно може повернутись в Україну, і ніхто ні за яких умов вже не зможе притягнути його до кримінальної відповідальності. А така правова категорія як зупинення досудового розслідування, у випадку переховування підозрюваних від органів слідства, прямо передбачає можливості для органів досудового розслідування проводити процесуальні дії, спрямовані на встановлення місцеперебування підозрюваного. Тому якби слідчий або процесуальний керівник не зупинив би розслідування, він, на мою думку, мав би нести відповідальність, аж до кримінальної, за саботаж розслідування.

Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод