(Рубрика «Точка зору»)
Надибавши в інтернеті посилання на розміщену у Facebook репліку Миколи Азарова «з приводу виступу Порошенка на Генеральній Асамблеї ООН», я спочатку просто-таки отетерів. Одразу з трьох причин. По-перше, репліка ця з’явилася за добу до запланованого виступу президента України на Генасамблеї ООН. Невже ж Кремль має у своєму розпорядженні «машину часу» й інколи дає покататися на ній пану Азарову? По-друге, цей пан з апломбом професора, якщо не академіка-філолога, критикував «перли з виступу Порошенка». Тим часом українці добре пам’ятають стилістику мовлення екс-прем’єра і його вельми специфічну говірку, звану народом «азарівкою». По-третє, а хто взагалі такий пан Азаров, один із головних поплічників «золотого батона», щоб зверхньо критикувати не те що президента України, а будь-кого з тих українців, хто прагне зробити щось корисне для своєї країни?
Двічі по два дорівнює п’ять?
Утім, невдовзі я заспокоївся. «Машини часу» в Кремля немає – це Микола Янович, за своєю звичкою, все наплутав. Він мав на увазі виступ Петра Порошенка на саміті зі сталого розвитку в рамках Генасамблеї ООН, який відбувся 28 вересня. Виступ же президента України на загальних дебатах 70-ї сесії Генасамблеї ООН відбувся 29 вересня. Чи все ж не наплутав екс-прем’єр, а навмисно збрехав? Не знаю, але в будь-якому разі претензії Азарова, мовляв, у цьому виступі президент України не сказав про те і про інше, безпідставні: йдеться про сюжети, які виходять за межі тематики саміту.
Інша претензія до Порошенка стосується стилістики президента України. Мовляв, виступи Януковича ретельно готувалися, а тут маємо повну нісенітницю: «Сократить втрое уровень бедности – тем не менее из-за российской агрессии мы ожидаем, что этот показатель упадет»? Справді, речення недоладне. Але ж Петро Порошенко виступав не російською (це допис Азарова зроблений нею), а англійською мовою. Я дуже сумніваюсь, що екс-прем’єр так володіє англійською, що може з голосу зрозуміти тонкощі мовленого. Втім, усе стає на свої місця, коли зважити, що предметом критики творця «азарівки» є синхронний російський переклад – далеко не завжди досконалий, як трапляється з синхронними перекладами. Але був і синхронний український переклад, куди більш точний: «Ми хотіли б наголосити, що ми змогли втричі зменшити рівень бідності, але наразі через те, що відбувається агресія з боку Російської Федерації, ця ситуація зміниться на гірше». Схоже, у Москві Азаров забув навіть те, що колись знав з української мови…
А тепер – про зміст репліки Миколи Яновича, і для початку – про те, де він звично, як на кремлівський рупор, використовує суміш правди і неправди.
Азаров стверджує, що режим Партії регіонів активно займався побудовою пологових будинків, збільшенням допомоги сім’ям з дітьми тощо, чим «реально скорочувала дитячу смертність». А от чинна влада навіть не здатна забезпечити лікарні медпрепаратами та вакцинами для щеплень. Чи правда це? Так, дитяча смертність скорочувалася – але не за рахунок започаткованої Азаровим «медичної реформи», навпаки, в пілотних регіонах вона зросла. Забезпеченість ліками медичних закладів за «регіоналів», навіть у Києві, була нижчою, ніж за їхніх попередників. Частка ж правди стосується вакцинації – в цій галузі діяльність уряду Яценюка є більш ніж провальною.
Ще одна справедлива претензія – що відбиття російської агресії в Україні досі офіційно не визнане війною, а зветься «АТО». Справді, чи не час назвати речі своїми іменами і відповідно діяти? Бо ж якщо немає війни, а є тільки АТО, то будь-який Азаров має можливість говорити про «міфічну російську агресію», намагаючись захистити своїх господарів.
Тепер приклад з іншої «опери». «Неначе не Турчинов відправив на Донбас танки, і не Порошенко віддавав накази обстрілювати міста й інші населені пункти з систем залпового вогню, гаубиць, літаків і всіх видів зброї. Неначе не за наказом Порошенка спеціально руйнувалися газопроводи, лінії електропередач і підстанції, водоводи, мости», – стверджує Азаров. Та невже? Якби Турчинов справді послав на Донбас навесні 2014 року танки, якби київська влада діяла рішуче, то ніяких «ДНР» і «ЛНР» сьогодні б не існувало. І якби у Порошенка в розпорядженні були «всі види зброї»…
Узагалі (це зафіксовано не раз журналістами і міжнародними спостерігачами) на Донбасі бойовики й росіяни застосовують тактику близькосхідних терористів – ставлять свої гармати та «гради» в населених пунктах, щоб викликати вогонь у відповідь, і потім демонструвати «картинку» руйнацій та жертв дружнім телеканалам. А якби за наказом Порошенка спеціально руйнувалися комунікації Донбасу, то ще минулої зими терористи змушені були б скласти зброю. Інша річ, що це мало б побічним наслідком десятки тисяч жертв серед цивільного населення регіону, тому вести війну (нехай і переможну) за сталінськими рецептами Україна не могла.
Ну, а твердження про «обстріл балістичними ракетами «Точка-У» підземних сховищ хімічних заводів у Донецьку – це ще один освоєний Азаровим жанр: російська «патріотична» антинаукова фантастика.
Слід бачити небезпеку
Постають закономірні запитання: а на кого все це розраховано? І чи варто витрачати час та зусилля на розкриття всієї «глибини» писань Азарова?
На перше запитання дає відповідь соціологія. Ось дані соціологічної групи «Рейтинг»: в Україні вважає, що насильницька анексія Росією Криму – це «правомірний захист російськомовних громадян України» аж 20% опитаних. Ці цифри корелюють із даними американської дослідницької структури Pew Research Center: кожен п’ятий українець продовжує любити Росію, а кожен десятий – особисто Путіна. Ось якими є потенційні обсяги аудиторії Азарова в Україні, вона ж «п’ята колона», або, якщо хочете, фольксдойчі «русского мира». Про розміри російської аудиторії таких писань краще взагалі не згадувати…
Саме така аудиторія сприйме як правду твердження Азарова, що «активних бойових дій з лютого 2015 року після «дебальцевського котла» не ведеться» (та невже? бойова активність знизилася тільки близько місяця тому), відтак цифра наведених Порошенком щоденних витрат на війну в розмірі 5 мільйонів доларів – свідчення корупції «верхів», ці гроші, мовляв, ідуть у чиїсь кишені. Ясна річ, корупція у владі й генералітеті – це факт, але скільки коштує один постріл з гармати? А скільки – новий чи модернізований танк? А постачання десятків тисяч вояків, а лікування сотень і сотень поранених?
А тепер про те, чи варто звертати увагу саме на Азарова. Не забуваймо: у Москві існує такий собі «Комітет порятунку України», де Микола Янович фігурує як «тіньовий прем’єр України». Не забуваймо: 1918 року саме в Москві з числа вигнаних геть українцями політиків була створена партія більшовиків України, а невдовзі у Курську – «всеукраїнський ревком». Тоді надпотужна пропаганда, поєднана з воєнною агресією та помножена на помилки уряду УНР, дозволи Росії загарбати Україну. Така стратегія у минулі десятиліття застосовувалася Москвою і проти ряду інших країн. Тому політичні зомбі на службі Кремля – не лише огидні, а й небезпечні.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
