«В готельному комплексі на Обухівській трасі поблизу Києва ввечері дев’ятого вересня розшукали і затримали найбільш небезпечного та жорстокого із всіх підозрюваних бійців роти «Торнадо» – за кличкою «Моджахед»… Із надзвичайним цинізмом і зухвалістю, жорстокістю та безжальністю вчиняв найбільш жорстокі катування місцевого населення Луганської області, організовував та брав безпосередню участь у зґвалтуванні затриманих, яких він разом з іншими підозрюваними викрадав з корисливих мотивів», – саме так вночі десятого вересня на своїй сторінці в Facebook головний військовий прокурор України Анатолій Матіос відрапортував про затримання 19-річного білоруса Данііла Ляшука. Того ж дня Печерський районний суд Києва ухвалив рішення, про взяття підозрюваного під варту до шостого листопада. В судовому рішенні вказано, що Ляшука підозрюють у злочинах, передбачених частиною 1 статті 255, частиною 5 статті 27 частиною 2 статті 365, частиною 3 статті 146, частиною 2 статті 127 Кримінального кодексу України. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що білорус в період з 13 березня по 2 квітня брав участь у викраденні 10 осіб та їх подальшому катуванні. Натомість, захист Ляшука просить про домашній арешт, наполягаючи на тому, що на початку 2015 року підозрюваний був поранений і не міг бути причетний до зазначених злочинів. Окрім того, Ляшук заперечив свою службу в роті «Торнадо», заявивши, що був волонтером і лише допомагав у забезпеченні підрозділу.
Аби з’ясувати, що ж насправді робив молодий білорус на сході України, як опинився там і чому Анатолій Матіос «охрестив» його «найнебезпечнішим» у сканадально відомому підрозділі «Торнадо», ми відшукали людей, що були поруч з Ляшуком впродовж кількох останніх років його життя. Кожен новий етап в біографії білоруса відрізнявся іншим іменем, ідеологією, а іноді й містом чи країною.
Футбольний фанат – Данііл Ляшук
У 2008 році в білоруському місті Брест з’являється довколафутбольне угрупування під назвою No comments: так звана «фірма» – об’єднання футбольних фанатів, що підтримувало місцеве «Динамо» не лише у секторах на стадіоні, а й у масових бійках за його межами.
«Люди домовляються на певний день, обговорюють кількість учасників з кожного боку, домовляються хто в яких майках буде: в чорних чи білих. Зустрічаються, б’ються, потім тиснуть один одному руку. Своєрідний спорт, але без суддів. Правил як таких немає, але є загальноприйняті норми. Одна з них: не стався до опонента так, як не хочеш, щоб ставились до тебе», – пояснює рід діяльності «фірми» колишній член угрупування. Хлопець попросив не вказувати його імені в тексті, оскільки остерігається білоруських правоохоронних органів. No comments вже припинило своє існування, але на відео, яке підготували його учасники до 5-річчя «фірми» добре видно, чим саме займались брестські фани поза межами футбольних стадіонів.
Данііл Ляшук потрапив в «фірму» в 2011 році, продовжує співрозмовник. Хлопець не вживав алкоголь, не мав інших шкідливих звичок, займався бойовими єдиноборствами, тому доволі швидко опинився серед трьох десятків фанів, які в бійках відстоювали честь клубу. Бої відбувались раз на два місяці, іноді рідше, пригадує екс-учасник No comments. Ляшук втягнувся і впродовж двох років бився за «фірму».
«Він хотів адреналіну. Дехто говорить, що це крутіше, ніж секс. Адреналін отруює кров. Він, як наркотик. Людина, яка спробувала один раз битись, і якщо їй це сподобалось, буде продовжувати. От, наприклад, люди які стрибають з парашутом – на 500-му стрибку їм вже не страшно. А коли ти виходиш на бій, то завжди відбувається викид адреналіну. Тому, що це завжди небезпечно. А якщо ще й перемагаєш, то взагалі круто», – розповідає про причини захоплення Ляшука брестський фанат.
Данііл, хоч і не боявся битись, але особливої жорстокості не проявляв, – пригадує співрозмовник. Водночас, відзначає іншу рису колишнього товариша по «фірмі».
«Він був дуже марнославною людиною. От, цього в нього не забрати. Любив увагу багатьох людей. Любив славу. В спілкуванні це проявлялось. Багато татуювань, які він собі зробив – це ж теж своєрідне привернення уваги», – резюмує фан.
Репер – Deni Mad
Можливо, серед інших була і причина, про яку говорить екс-учасник No Commets, але в 2012 році Данііл Ляшук починає записувати реп. Про цей етап в житті Ляшука добре знає Міхаіл Федюкович. Він родом з Бреста, а зараз є автором на сайті про хіп-хоп культуру – vsrap.ru. До цього був адміністратором брестської реп-спільноти і вів тематичний відеоблог. Відтак коли Ляшук опублікував свій перший кліп, зацікавився молодим артистом.
Надалі Федюкович неодноразово спілкувався з Ляшуком і відслідковував його творчий шлях. За словами оглядача, починав Ляшук з треків про будні брестських фанатів. До прикладу, у 2012 році він записує композицію This is No comments, присвячену рідній «фірмі».
«Не відступати і не здаватись – стало принципом життя – тут треба битись, розбиваючи руки до крові і підіймаючись з колін. Хлопче, настав час великих змін», – читає Ляшук у своїй пісні на фоні фанатської лайки і вигуків «давай, вбивай».
Втім надалі Ляшук розширює тематику і стає відомим не лише у фанатських колах. Записує нові треки, виступає на сцені. Втім, відзначає Федюкович, усі його пісні мали одну спільну рису – ненависть.
Він навіть жанр новий собі придумав – hate-hop. Від англійського «ненавидіти». Всі його пісні будувались на ненавистіМіхаіл Федюкович
«Він навіть жанр новий собі придумав – hate-hop. Від англійського «ненавидіти». Такий-от жанр ненависті в музиці. Він не робив милий хіп-хоп про стосунки чи сидіння в під’їздах з алкоголем. Всі його пісні будувались на ненависті. Ненависті до всього, починаючи з пісень футбольних, як вони з голими кулаками йдуть в бій, закінчуючи якимось диким ритуальним сатанізмом. Вони не були націлені проти когось конкретного. Це була просто зла музика», – пояснює Міхаіл Федюкович.
Він зробив щось нове в брестському репі, хоч постійно просив не називати себе брестським репером, веде далі блогер.
З часом, Ляшук захоплюється праворадикальними ідеями, які завжди були популярними у фанатських колах. На його лівому біцепсі, поміж інших татуювань, з’являється свастика.
22 листопада 2014 року Ляшук виступає на вечірці під назвою White side (в перекладі з англійської «Біла сторона» – ред.), опис якої в спеціальній групі в соціальній мережі «ВКонтакте» закінчується словами: «Всім White Side, всім 88, що в неонацистських колах є зашифрованим привітанням «Хайль Гітлер». За словами Федюковича, вечірка, куди прийшло близько двох сотень людей, здебільшого фанатів «Динамо», запам’яталась спробою місцевих антифашистів зірвати захід. Ось, як описують випадок організатори заходу:
«Після закінчення концерту, в клуб увійшов представник правоохоронних органів, попросив всіх швидше покинути приміщення, обґрунтовуючи це тим, що в чергову частину надійшов дзвінок про бомбу в цьому приміщенні. Як же добре, що дзвінок надійшов так пізно і захід відбувся. Це ще раз показало чиє місто і те, що сцена належить правильним хлопцям», – йдеться в повідомленні в групі «Вконтакте». Це був його останній виступ в Бресті.
Боєць «Торнадо» – «Моджахед»
В роту особливого призначення «Торнадо» Данііл Ляшук потрапив вкінці 2014-го року. В підрозділ йому допоміг влаштуватись 18-річний львів’янин, теж доброволець «Торнадо» з позивним «Клайд» ( Вадим, так звати хлопця, не захотів, щоб в тексті фігурувало його прізвище). Хлопці товаришували впродовж трьох років.
«Я познайомився з ним у Львові на одному з ультраправих концертів, який ми організовували з моїм другом. Запросили його виступати – він же репер», – пригадує боєць.
На запитання, чи розділяв Ляшук неонацистську ідеологію, хлопець відповідає ствердно. «В цьому русі музика є пропагандою, донесенням ідей до суспільства», – пояснює «Клайд».
«Патріотизм, боротьба за існування свого народу, своєї нації. Зараз по всій Європі є масовий наплив мігрантів з Близького Сходу, з Африки. І це вбиває білих людей. І Данііл був проти цього, багато людей проти», – розповідає львів’янин.
Чи не найближчим товаришем Ляшука в «Торнадо» був 55-річний Віктор Панджакідзе. Він один з перших бійців батальйону «Шахтарськ», який згодом переформували в роту «Торнадо».
«Він мені був як син», – пояснює взаємини з Ляшуком Панджакідзе. Довгий час жили поруч в одній кімнаті на базі роти в Станиці Луганській. Там до обов’язків підрозділу входило патрулювання та зачистка вже звільненої території, – продовжує Панджакідзе. У 2014 році білорус жив в Криму, в Севастополі, і був свідком анексії півострова, яку сприйняв вкрай негативно. Це і стало головною причиною його участі в бойових діях, – пояснює «торнадівець». Щоправда, з Криму Данііл спершу поїхав в Санкт-Петербург, де жив впродовж кількох місяців до приїзду в Україну.
Через білоруське громадянство, штатним співробітником підрозділу Ляшук не був. Втім, пояснює Панджакідзе, це поширена практика. З більш як трьох сотень бійців, які воювали в складі «Торнадо», офіційно працевлаштованими були менше половини. Але, відзначає доброволець, це не заважало Ляшуку проявляти себе в боях.
«От, ви «Рембо» фільм бачили? От нема рівних йому. Він завжди йде вперед. Не дивиться, чи його вб’ють. Він не носив «броніка». З п’ятнадцяти метрів ножем міг вбити людину раніше, ніж та дістане пістолет. Оце Даня! Він постійно тренувався. Він хотів наздогнати комбата (командир роти «Торнадо» Руслан Онищенко – ред.), бо він теж багато знав і вимагав від всіх, щоб вони знали так само, бо мали прикривати йому спину», – пояснює Панджакідзе.
19 січня під час обстрілу Станиці Луганської білорус отримав поранення і більше місяця провів у лікарні в Дніпропетровську. Після чого проходив тривалий курс реабілітації, відтак, вважає Віктор, не міг вчиняти злочинів, у яких його звинувачують. Також був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави». Щоправда, варто зазначити, що це недержавна відзнака, яку започаткувала окрема громадська організація.
Віктор Панджакідзе був поряд з «Моджахедом» і під час його затримання. Відбулось воно на території розважального комплексу «Ранчо», що в селі Підгірці біля Києва. Там зараз живе Панджакідзе і ще кілька добровольців. А «Моджахед» приїхав туди з Боярки, де зараз базується частина бійців «Торнадо». За словами Віктора, ніякої «філігранної оперативної комбінації» про яку звітував головний військовий прокурор, не було. Попри те, що Ляшук оголошений в розшук, силовики знали, що той живе разом з іншими «торнадівцями». Але, оскільки бійці досі не роззброєні, то не наважувались його затримувати. У Віктора білорус провів три дні, після чого начебто планував їхати в Широкине. Однак, ввечері дев’ятого вересня був затриманий.
«Прийшли сюди, маючи інформацію, що я в третьому будиночку живу, але напали чомусь на другий. Шум-гам, я вийшов, бо подумав, що, можливо, там якісь п’яниці, а там «спецура». Я йому порадив підійматись на другий поверх, бо розумів, що можуть спробувати вбити. Я вийшов, побачив, що там хлопці лежать в крові, їх прикладами били. Шукали одного, а чомусь побили їх», – пригадує доброволець.
За словами Віктора, «Моджахед» супротиву правоохоронцям не чинив.
«Я до цього довго з ним спілкувався і змусив його не брати з зони АТО ані гранат, нічого. Він мене послухав. Я вважаю, що правильно зробив, інакше б його просто вбили», – пояснює Панджакідзе.
Однак не всі в роті безапеляційно заперечують провину Данііла Ляшука. Володимир Кабаков служив спершу в розформованому «Шахтарську», після чого приєднався до новоствореної роти. В коментарі Радіо Свобода боєць розповів, що білорус в підрозділі входив до окремої групи бійців, що були наближеними до командира Руслана Онищенка.
«Це так звана 5 група, комендантська, яка слідкувала за порядком всередині батальйону. Ну, повинна була слідкувати. Він пройшов певний психологічний тест і Онищенко взяв його до себе. П’ята група завжди вважала себе елітою. Ми їх називали VIP. Навіть люди з кримінальним минулим, які служили в роті, їх так називали. Але і їм Онищенко іноді давав «машкою» по ляшці». «Машка» – це відомий батіг комбата, яким він лупцював людей за провини», – розповідає боєць.
Кабаков пояснює, якими методами група боролась з порушниками дисципліни.
«Якщо був якийсь порушник, п’яничка, вони його в’язали, трохи пресували, кидали до підвалу. Там хлопець прокидався. Потім приходив Онищенко і вирішував його долю».
Через привілейований статус групи, пояснює боєць, виникали конфлікти з рядовими представниками роти.
«Без Онищенка вони ніколи нікого не лупцювали. Але пихато себе поводили. Це не всім подобалось. Ми вважали, що всі добровольці і всі повинні мати рівні правах. А так себе вести…Але потім ми «зняли з них корону. «Зняти корону» – це фізично довести, що вони такі самі люди з крові і плоті, а не якісь там небожителі».
Затримання «Моджахеда» Кабаков називає безглуздям, хоча водночас не виключає, що той міг застосовувати силу до полонених.
«Були випадки, коли хлопці зривались на полонених. Чи міг «Моджахед» зірватись на комусь? Можливо, і міг. Я не буду ані стверджувати, ані заперечувати. Можливо, і міг показати, що він крутий, не боїться крові, що він може вчиняти насилля. Але я не впевнений, що він робив це навмисно. Що, от, була маніакальна ідея спіймати «сєпара» і зробити йому щось погане – це могло бути в пориві емоцій», – припускає Кабаков.
Ісламіст – Даніял Аль-Такбір
Після затримання Ляшука головний військовий прокурор Анатолій Матіос публікує фотографію фальшивого посвідчення співробітника батальйону «Торнадо», яке було вилучене у білоруса. В посвідченні вказане ім’я – Аль-Такбір Даніял Олександрович. Окрім того, Матіос зазначає, що Ляшук мусульманин і «сповідує цінності екстремістської організації ІГІЛ».
Таке ж ім’я Ляшук взяв собі в соціальній мережі «Вконтакті» . Окрім того, білорус публікує свої фотографії з Кораном чи перед щоденною мусульманською молитвою. Тепер схвальні картинки з військовими гітлерівської армії на його сторінці розміщені по-сусідству з власними світлинами з АТО, де він позує з традиційним ісламським прапором. Фотографію, де зображений він з товаришами по службі на бронетранспортері з прапором та піднятими вгору автоматами, хлопець підписав так: «Кожен моджахед після смерті потрапляє в рай, бо в пеклі він вже побував». Білорус не заперечує свого захоплення ісламом ані у спілкуванні з журналістами, ані з «торнадівцями».
«Він молився щодня. У нього був свій килимок (для молитви – ред.) Коран. Він інших навчав. Але в кишені завжди ще носив святу Матрону (Свята Російської православної церкви – ред.). І він про людей так казав, що вірить тільки тим людям, хто вірує в Бога, в Ісуса, в Аллаха – аби вірив», – розповідає Віктор Панджакідзе.
Що ж до «Ісламської держави», в сповідуванні ідей якої білоруса звинуватив Анатолій Матіос, то опитані бійці «Торнадо» визнають, що він справді іноді схвально відгукувався про діяльність цього угрупування, однак вважають, що це не більше, ніж просто слова.
«Ну, як розділяв. Ну на словах, він може і розділяв їх ідеї. А чи може він основні положення «Ісламської держави» пояснити – я не впевнений. Він підтримував іслам в першу чергу. А оскільки колектив добровольців, він радикальний в будь-яких підрозділах, то його радикалізм знаходив вихід в цьому. Як на мене, це більше створений образ. І тепер він став його жертвою», – припускає боєць «Торнадо» Сергій Батяшов.
«Хлопцю 20 років. Всі ці його символи, які він собі понабивав, свідчать про те, що він не моджахед, а прихильник неонацистської ідеології, тому що в нього там і черепи, і свастика, і Бог знає що. У нього дивна суміш в голові і він більше піариться, аніж робить якісь жахливі вчинки. Я вважаю, що обвинувачення Матіоса не має ніякого підґрунтя під собою… Це все безглузда поведінка підлітка, який відростив бороду», – завершує «торнадівець» Володимир Кабаков.
