Бурятський танкіст Доржі Батомункуєв, важко поранений в бою під містом Дебальцеве в Донецькій області, став широко відомий після інтерв'ю, яке у нього на початку березня цього року взяла журналістка «Нової газети» Олена Костюченко. Утім, сходження Батомункуєва до вершин медійної слави почалося ще до публікації цієї розмови: 23 лютого він став одним з героїв телевізійного сюжету про зустріч Йосипа Кобзона з пораненими бійцями «ДНР» в опіковому центрі при Донецькій обласній центральній клінічній лікарні, хоча тоді ще ніхто не називав його імені та прізвища. Через кілька місяців журналіст газети «Нова Бурятія» вирішив поцікавитися долею Батомункуєва і з'ясував, що той лікується в лікарні у сусідньому Забайкальському краї, а його мати скаржиться на відсутність допомоги з боку Міністерства оборони Росії. Журналіст написав статтю, яка майже одразу після публікації була видалена з сайту видання та вирізана з уже надрукованого накладу. Головред «Нової Бурятії» не вважає те, що трапилося, цензурою, а автор матеріалу говорить, що не впевнений, чи буде він і надалі займатися історією пораненого танкіста. Ще один співрозмовник Радіо Свобода, журналіст іншої бурятської газети, впевнений, що статтю зняли з сайту і вирізали з друкованого тиражу на вимогу спецслужб.
Тимур Дугаржапов, виконувач обов'язків головного редактора газети «Нова Бурятія»:
Ця публікація на сайті викликала якийсь страшний потік відвідувачів з УкраїниТимур Дугуржапов
– Перед друком в газеті ми розмістили цей матеріал в інтернеті, на нашому сайті, і ця публікація на сайті викликала якийсь страшний потік відвідувачів з України, там полилася така величезна кількість коментарів, абсолютно незрозумілих, агресивних, і ситуація почала виходити з-під контролю. У нас республіка тиха, спокійна, і цей потік нас налякав, звичайно. Ми зрозуміли, що зайшли на таку територію запеклого інформаційного протистояння, тому бажання втягуватися далі в цю полеміку, в якусь абсолютно моторошну інформаційну війну не було ніякого. Тому ми вчинили таким чином.
– Можна ж було просто відключити коментарі, а в газеті і зовсім жодних коментарів залишати не можна, тому там ніяких потоків ненависті у відповідь ви б не отримали.
Обговорення, що нібито хтось нас змусив, це все безглуздоТимур Дугуржапов
– Взагалі хотілося уникнути цієї ситуації. І я думаю, що ми її уникли. Те, що зараз відбувається, обговорення, що нібито хтось нас змусив, це все безглуздо. Це було наше спільне рішення, редакційне. Звичайно, це неординарний випадок у моїй практиці, але що робити, буває й таке.
– Як це було? Співробітники газети сиділи і весь тираж вручну таким чином обробляли, вирізаючи ці сторінки?
– Так, три дні ми цією справою займалися.
– А який у вас тираж?
– 50 тисяч примірників.
– Яка історія підготовки цієї публікації?
– Ідея належить нашому кореспонденту Сергію Басаєву, він і збирав цей матеріал. Я спочатку подивився, і він мені видався звичайним. А коли почалася ця інформаційна істерія, я почав сумніватися у всьому цьому. Не хотілося всю цю справа знову спускати на сім'ю Батомункуєвих, тому зараз мені складно сказати, чи варто взагалі далі цим займатися.
– Ви кажете, що матеріал вам видався звичайним. Ви маєте на увазі, що звичайною є сама ситуація, що людина, яка воювала в Україні, повернулася до Росії і тут лежить у лікарні, лікується після отриманих поранень?
– Справа в тому, що мені достеменно не відомо, де він воював, де він отримав поранення. Я можу судити з різних публікацій, припустимо, в «Новій газеті», якою тут, в Бурятії, дуже багато зацікавилися. Але потім, після цього, були спростування різні. Мати цього танкіста говорила про те, що ні, жодних інтерв'ю він не давав. І це, в тому числі, стало для мене стимулом далі роздумувати на цю тему, чи варто взагалі далі цю публікацію пускати. Я не можу сказати, що я впевнений в тому, що він там був, що він там воював. Мати його говорить, що нічого не було, нічого не знає. Це і стало підставою для того, щоб нам відмовитися від цієї статті.
– Ви сказали, що у вас «досить тиха республіка». Історія Доржі Батомункуєва цю тишу якимось чином порушила, викликала резонанс у суспільстві чи пройшла більш-менш непоміченою?
– Я не скажу, що цей випадок дуже вплинув на Республіку Бурятія. Обговорення, звичайно, інтенсивне в інтернеті, але я не можу сказати, що вона сколихнула всю республіку. Певний сегмент Бурнету, інтернету республіки, – так, звичайно. А що і як – я думаю, це зараз не мені судити.
Сергій Басаєв, автор видаленого матеріалу газети «Нова Бурятія» під назвою «Бурятський танкіст з Дебальцева досі у важкому стані»:
– Моя справа була написати матеріал, і я його написав, він вийшов спочатку на сайті. Але справа в тому, що у нас газета виходить в неділю, а матеріал я написав у четвер-п'ятницю. Я думаю, якби матеріал поставили в неділю на сайт, газета би вийшла, не було б и жодних проблем. Поставили в четвер, і ось якесь божевілля почалося. Я навіть не знаю, як його назвати.
– Вам прикро, що ваш матеріал спіткала така доля?
– У принципі, так. Але я за це не відповідаю. Тим більше, що матеріал в підсумку досить широко розійшовся.
– Ваш головний редактор каже, що він взагалі не впевнений, що Доржі Батомункуєв воював і був поранений в Україні.
– Власне кажучи, я це й хотів з'ясувати. Ще коли Олена Костюченко взяла інтерв'ю у Доржі в Донецьку, вже після цього вийшло багато матеріалів про те, що це інтерв'ю – фейк, що вона насправді з ним не зустрічалася. Мені просто захотілося це перевірити.
– Вам вдалося це зробити?
– На жаль, ні. Зі слів матері Сесегми Батомункуєвни, Доржі ні з ким не розмовляв, принаймні, вона так сказала. Але наскільки це правда, я судити не беруся.
– Ви намагалися зустрітися в лікарні з самим Доржі Батомункуєвим?
– Я хотів взяти у його матері свого роду санкцію, оскільки зараз Доржі перебуває в такому важкому стані. І звісно, батьки відповідають за нього. Я хотів просто дізнатися про можливість інтерв'ю. Вона категорично сказала, що це неможливо, оскільки він знаходиться у важкому стані.
– У процесі підготовки матеріалу Ви намагалися з'ясувати, чи є одиничним випадок Доржі Батомункуєва? Після його історії стали говорити про цілі бурятські батальйони в Донецькій області, з'явилися всі ці меми в інтернеті. Чи вдалося Вам знайти когось ще, хто воював на Донбасі?
– Мене це і зачепило найбільше, тому що тема бурятів зараз негативно піднімається у всіх ЗМІ. І оскільки це Бурятії стосується безпосередньо, мені хотілося з'ясувати, наскільки це реально. Але, на жаль, цього не вдалося зробити. Тут потрібно більш детально розбиратися.
– Ви плануєте продовжити роботу над цією темою?
– Можливо, так. Важко сказати.
Аркадій Зарубін, журналіст бурятської газети «Аршан», першим розповів про видалення статті про танкіста Доржі Батомункуєва з сайту і з друкованої версії газети «Нова Бурятія». У липні минулого року Зарубін був побитий біля виборчої дільниці в селищі Карен, на яку він приїхав, щоб перевірити інформацію про відмову прийняти у представників партій «Справедлива Росія» і КПРФ документи для участі у виборах до райради:
Все, що стосується протестних настроїв, що стосується війни в Україні, це, звичайно, сфера інтересів спецслужбАркадій Зарубін
– Я вважаю, що це цензура спецслужб, адже я теж постійно відчуваю якийсь тиск з їхнього боку, оскільки відбуваються слідчі дії. З початку року у нас в Бурятії пройшло два мітинги через конфліктну ситуацію в Бурятскому державному університеті, і відтоді я почав відчувати на собі увагу спецслужб. Вони всіляко намагалися впливати на мої публікації, прямо вказували, які небажано випускати. Я знаю точно, вони проговорювалися, що такий же вплив вони чинять на інші ЗМІ, друковані, інтернет-видання, тобто все, що стосується протестних настроїв, що стосується війни в Україні, це, звичайно, сфера інтересів спецслужб.
У нас достатньо вільна преса в регіоні, як це не дивно, в сусідніх регіонах такої свободи немає, на моїй пам'яті це перший випадок за останні 10-15 років, коли публікація вилучається з уже надрукованого накладуАркадій Зарубін
Я думаю, якби не було цієї напруги з боку спецслужб, то і преса б пропустила це, як таку чергову несерйозну подію, пересічну. Завдяки збудженості спецслужб якраз виходить зворотній ефект. Якби не було цього вилучення (статті про Доржі Батомункуєва – ред.), багато хто б навіть не став читати цей матеріал. З мого оточення люди звернули увагу на цю публікацію тільки після того, як дізналися, що вона зазнала цензури, і її вилучили. Я вважаю, що це спецслужби. У нас достатньо вільна преса в регіоні, як це не дивно, в сусідніх регіонах такої свободи немає, на моїй пам'яті це перший випадок за останні 10-15 років, коли публікація вилучається з уже надрукованого накладу.
– Історія з нібито масовою участю жителів Бурятії в конфлікті на сході України отримала в республіці якийсь резонанс? Той же Спартак Тіпанов, який, за словами Батомункуєва, горів з ним в танку, чи намагалися про нього дізнатися, чи жива це, реальна людина, чи був такий, чи є у нього рідні?
– Бурхливого обговорення немає, але, якщо виникають якісь публікації, вони весь час з посиланням на джерела за межами Бурятії. У коментарях до цих публікацій з'являються повідомлення про те, що частини з одного місця, частини з іншого місця були перекинуті на південь Росії, незрозуміло – чи то для навчань, чи то для участі там у війні. Але я не знаю, чому такого широкого обговорення війни в Україні в Бурятії немає. Чи то через те, що це буддистська республіка і люди дуже стримані...
Серед мого оточення немає жодного прикладу, щоб хтось із родичів, знайомих говорив про це, що їхні знайомі воювали. Такого немає. У коментарях пишуть, що нещодавно прибув якийсь військовий підрозділ на південь Бурятії, колона техніки сильно охоронялася людьми у формі, без форми, в цивільному, купа машин була з блималками, нікого не підпускали – але це знайомі кажуть, не знаю, так це чи не так. Це місто Кяхта, кордон з Монголією. У пресі це не обговорюють.
– У вас особисто яке враження складається, наскільки все це реально, чи воюють в Україні жителі Бурятії, чи є вони військовослужбовцями російської армії чи так званими «відпускниками»?
– Я думаю, що люди з Бурятії там воюють, але це добровольці. Масового явища немає, тому що республіка маленька, і це просочилося б дуже швидко. Щоб приходили в масовому порядку літаки з «вантажем-200», теж поки немає підтвердження. Масового явища я цього не помітив, щоб звідси масово вирушали, масово приходили трупи. Це би точно обговорювалося, якби це сталося. Навіть якби їх ховали там, в Донецьку, тут залишаються родичі, вони здійняли би галас.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
