Білоруси відзначають День Волі – це неофіційне національне свято, річниця виникнення першої національної білоруської держави, Білоруської Народної Республіки. Ця незалежна держава була оголошена 25 березня 1918. Актом 25 березня стала Третя Статутна грамота, ухвалена Радою Всебілоруського конгресу в Мінську в умовах кінця Першої світової війни – тоді більшовики залишили білоруський столицю, а німці її окупували. Тоді в результаті дипломатичних зусиль білоруських політиків БНР визнали близько десяти європейських держав. Після російської окупації Білорусі в грудні 1918 року Уряд БНР діяв в еміграції – у Вільнюсі, Гродно, Ковно, Празі. Після Другої світової війни Рада БНР продовжила свою діяльність в середовищі повоєнної політичної еміграції.
У середу до празької студії Радіо Свобода завітав білоруський громадський діяч, один із засновників білоруського «Народного фронту» Вінцук Вячорка і розповів, чому нині День Волі він відзначає не в Мінську, а в Празі?
– Насправді я скористався оказією, щоб відвідати могили наших президентів, президентів Білоруської Народної Республіки, які поховані тут у Празі на Ольшанському кладовищі. І це є така традиція нашої еміграції – відвідувати ці могили в День Волі. Так що просто приєднався цього разу.
– Зрозуміло, що в Білорусі офіційно цю подію не відзначають, адже всі свята, які торкаються національного відродження, влада не визнає. Та й про президента – Олександра Лукашенка – до недавнього часу говорили тільки як про останнього диктатора Європи. Чи змінився його імідж через роль миротворця, яку він взяв на себе в російсько-українському конфлікті?
Я думаю і я знаю, що диктатори не змінюються, їхня природа не змінюється. Але цей диктатор набрався досвіду і використав зміни
– Я думаю і я знаю, що диктатори не змінюються, їхня природа не змінюється. Але цей диктатор набрався досвіду і використав різні геополітичні зміни, зміни поколінь у західній політиці, використав також нестачу сильних осіб на Заході, «черчиллів», як кажуть, немає, а «чемберленів» багато тепер, про що українці дуже добре знають. І тепер Лукашенко, який залишився таким самим Лукашенком, яким і був, диктатором, не таким як Сталін, але коли б він мав ядерну зброю, і всі інші речі, як Сталін, він би зробив у нас сталінізм, серія № 2.
Але західні лідери тепер приїжджають до Мінська, називають його «миротворцем», і мріють, як би так зробити Лукашенка незалежником, і, принаймні, нейтральним у ситуації агресії Росії проти України. Я би не погодився з тезою, що він є миротворцем, ми знаємо, що це, насправді, була пропозиція Путіна, Київ не міг відмовити, тому що і Порошенко, і до нього Турчинов зустрічався з Лукашенком, тому Київ погодився, хоча краще це була б Женева, і це тільки надання простору, надання цього Палацу, збудованого у дусі якихось падишахів у Мінську.
– Колишній посол України у Білорусії Роман Безсмертний нещодавно в одному із своїх інтерв’ю про ситуацію в Білорусі говорив про те, що з’явилася в Москви ідея створення таких собі республік, на кшталт так званих «ДНР» і «ЛНР», на території Білорусі. Що Ви чули про таку тезу, чи відповідає вона дійсності?
Кремль розглядає Білорусь як суцільну свою провінцію: лежить оцей шматок у холодильнику, і в разі поразки в Україні чи потреби підсилити імідж Путіна як «собіратєля зємєль русскіх», цей шматок із холодильника дістануть
– Наразі це були спроби через такі одіозні ресурси, як «Спутнік і погром» (інтернет-сайт, що позиціонує себе як ресурс російських націоналістів – ред.), щось такого закинути про Вітебську, Могилевську і Гомельську «народні республіки». Мовляв, у 23-27-х роках вони «були незаконно передані Білоруській совєтській соціалістичній республіці», ця сама пісня. Але так, насправді, це така спроба, це такий тест: як будуть реагувати – і суспільство, і теперішня влада. Думаю, щодо влади, це таке «підкорочення ремінця» для Лукашенка. Кремлівська рука, як і раніше, тримає цей ремінець упевнено, використовуючи і нафтові інструменти, і фінансові, спецслужби, і кадрові. Так що з цієї точки зори, я думаю, Кремль розглядає Білорусь як суцільну свою провінцію: лежить оцей шматок у холодильнику десь, і в разі чогось, я не знаю, поразки в Україні чи потреби підсилити імідж Путіна як «собіратєля зємєль русскіх», цей шматок із холодильника дістануть.
І Лукашенко, навіть коли б він і хотів зробитися справжнім незалежником, мало чого зможе зробити. Він боїться суспільства, ідейно-вмотивованих людей, які тільки і могли б відборонити нашу незалежність, починаючи від твердження, що ми є окремою нацією, зі своїми традиціями, мовою, Днем Незалежності, врешті. І з цієї точки зору, вся лукашенківська ідеологічна лінія вибудовування нової ідентичності, такого «гомункулоса і гомосовєтікуса» в окремо взятій республіці Совєтського союзу – тепер виявилось, що Путін є справніший у вибудовуванні іміджу одночасно і «собіратєля зємєль русскіх», і відповідального за радянську спадщину, ідейну спадщину.
– Ви вважаєте, що для Лукашенка бажання бути незалежним є набагато меншим, ніж страх перед Путіним?
– Особисто він хотів би бути незалежним, бути диктатором, і, бажано, не тільки над Білоруссю, але теж і над Росією, і над чим там ще вийде. Ми пам’ятаємо, як під час царювання Єльцина він мріяв, і не тільки мріяв, а реально діяв, їздив до російських губерній, часто навіть не повідомивши Кремль, що їде на Кубань там десь, чи ще у Читу, і мав досить потужне лобі серед оцих червоних російських губернаторів (і Зюганов, і інші). Тільки коли прийшов Путін, який теж був більш-менш такого самого віку, теж зі спецслужб, спортивний і таке інше. А виявилось, що Путін вже цього толерувати не буде.
– Уявімо собі (гіпотетичне запитання), що на територію Білорусі почали приходити так звані «зелені чоловічки»… Яким би був тоді сценарій, як би повів себе Лукашенко?
– Знаєте, у нас є така проблема, що «чоловічки» вже є частиною. Є, наприклад, ціла ідеологічна вертикаль збройних сил Білорусі, яка спеціально навіть не приховує своїх симпатій до «стрічок», до Суворова, до російсько-совєтської історії, і теж не приховує ненависті до Кастуся Калиновського, нашого героя-незалежника з 19-го століття. Тому думаю, що в разі чого, діставши, не знаю, два накази одночасно, ми не знаємо, який наказ вони виконають. І Лукашенко, який спеціально насичав армію, силові структури, КДБ людьми, народженими поза Білоруссю, як правило, у Росії, які закінчували Академію генерального штабу, чи як вона називається, Вища школа КДБ у Москві, і так далі. Вони ментально є радянськими і тепер це означає, що вони є путінськими.
– Отже, як Ви собі уявляєте, яким міг би бути сценарій?
«Чоловічки» вже у нас є. Лукашенко нібито «попросив» Путіна розмістити ще бойову авіацію у Білорусі
– Вони, «чоловічки», вже тепер у нас є. Зрештою, так, як вони були у Криму, є дві військові бази ще з єльцинських часів, російські. А тепер Лукашенко нібито «попросив» Путіна розмістити ще бойову авіацію у Білорусі. Ну хто кого просив, ми розуміємо, і хто кому наказував, це буде нарощуватися, і маневри із легендою, що на нас хтось там нападає із Заходу, з Литви чи з Польщі, щороку відбуваються спільні маневри армії Білорусі і російської армії, так що в разі чого, це могла б бути така операція: і матеріалізація «чоловічків», що вже є, в уніформі, зі знаками, без знаків, не важливо, і візуалізація оцієї п’ятої колони, яка вже сидить у силових структурах.
Зрозуміло, що Лукашенко це теж вже зрозумів, усвідомив, і боїться цього, але маневрів у нього так особливо немає. І так, ми маємо мало часу, я маю на увазі справжніх незалежників, громадянське суспільство, відповідальні політики, щоб підготувати свідоме, поінформоване суспільство до акції, і може так бути, що може, коли б нам вдалось, а ця хвиля вже пішла, молодіжна хвиля, оці акції мовні, стрічки, вишиванки і так далі, це така нова ідентичність, що може це дозволило б нам виграти час і змусило би Путіна ще подумати. І ясна річ, що всі люди поінформовані, розуміють, що тепер українці відборюють теж і нашу свободу і нашу незалежність.
Це – наші сусіди, це – народ великої культури, ми мали спільну історію за часів Великого князівства Литовського. І мовами сусідів у нашому регіоні треба розмовляти, щоб можна було обійтися без «язика посрєдніка»
– Пане Вячорко, дуже дивує і захоплює, як – білорус – Ви говорите українською мовою. Розкрийте таємницю, звідки Ви так добре її знаєте?
– По-перше, а чому ніхто не запитує «а чому ви говорите російською?» ані білорусів, ані українців? Якось ніхто не запитує… Диво таке – українською! Тому що це – наші сусіди, це – народ великої культури, ми мали спільну історію за часів Великого князівства Литовського, і раніше. І мовами сусідів у нашому регіоні треба розмовляти, щоб можна було обійтися без «язика посрєдніка», це для мене дуже важливо.
