Рига – Після відновлення незалежності країн Балтії на історичну батьківщину повернулося чимало фахівців із діаспори. Вони стали не лише консультантами уряду, професорами університетів та редакторами провідних медіа, але і посіли в різний час головні державні посади. Президентами всіх трьох країн в різний час стали колишні іноземні громадяни, хоча ані колишнього президента Литви Валдаса Адамкуса, ані колишнього президента Латвії президента й Вайру Віке-Фрейбергу, ані нині чинного президента Естонії Тоомаса Хедріка Ільвеса не можна назвати «варягами» у владі. Вони – представники діаспор, які і до і після відновлення незалежності країн Балтії працювали на благо своїх країн, і повернулися на землю своїх батьків, щоб допомогти у здійсненні реформ та відбудові нової системи управління.
Народжена у Ризі перед війною Вайра Віке-Фрейберга – емігрантка з Канади латиського походження, колишній професор Монреальського університету. Під час президентських виборів у Латвії в 1999 році отримала більшість голосів депутатів латвійського Саейму й була обрана президентом. Канадське громадянство змінила на латвійське незадовго до прийняття президентської присяги.
Рівно через чотири роки, влітку 2003-го, вона повторно була переобрана на посаду президента Латвії. За вісім років свого президентства Вайра Віке-Фрейбрега декілька разів потрапляла до рейтингу ста найбільш впливових жінок світу. На думку аналітиків, саме завдяки її авторитету в Латвії проходили важливі міжнародні політичні заходи, в тому числі і саміт НАТО. Її перебування у владі сприяло покращенню іміджу Латвії у світі.
«Вайрою Віке-Фрейбергою ми дуже пишаємося. Безумовно можна сказати, що це випадковість, що вона була обрана, тому що перед виборами вона не була заявленим кандидатом, але ми вважаємо, що це Бог нам допоміг, і ми усі дуже цим задоволені», – каже латвійський дипломат Юріс Аударіньш.
Президент Надії
Литовський журналіст, перекладач, учасник литовського громадсько-політичного руху «Саюдіс» Василь Капкан розповів Радіо Свобода, що після відновлення незалежності Литви литовці хотіли змін і вболівали за те, щоб в країні була нова система керівництва.
У лавах «Саудісу», який наприкінці 1980-х років визначав процес відновлення незалежності Литви, діяли й представники литовської діаспори зі США та Ватикану, яким вдалося зберегти литовське громадянство, оскільки ці країни не визнавали анексію Литви СРСР. Одним із таким був Стасіс Лозорайтіс – дипломат, син колишнього міністра закордонних справ довоєнної незалежної Литовської Республіки.
«Він розпочав боротьбу, щоб стати першим офіційним президентом після відновлення незалежності Литви, оскільки до того був голова Верховної Ради Литви, очільник «Саюдусу» Вітаускас Ландсбергіс. І у цій боротьбі людини, що приїхала із-за кордону, з колишнім першим секретарем комуністичної партії Литви Альгірдасом Бразаускісом, на жаль переміг останній», – зазначає Василь Капкан.
Литовці називали Стасіса Лозорайтса «Президентом Надії», однак йому не вдалося отримати перемогу у виборах в 1993 році. За словами Василя Капкана, досі ще є багато запитань з цього приводу, також досі залишаються нез’ясованими обставини смерті Стасіса Лозорайтіса.
«Я тоді для себе зробив висновок, що коли судно йде в одному морі, то є один фарватер і один капітан, а коли судно змінює курс і опиняється в іншому морі, має бути інший фарватер й іншій капітан. Литовці дуже вболівали, щоб була нова система керівництва, а Литві тоді особливо треба було боротися за своє визнання у світі, вони хотіли змін, таких же радикальних, яким був «Саюдіс» у ставленні до колишньої комуністичної партії. Ми дуже хотіли таких змін, але, на жаль, тоді не вдалося», – зауважив Василь Капкан
Позитивні зміни за час президентства Валадаса Адамкуса у Литві
Наразі вже у 1998 році президентом Литви був обраний, представник діаспори, один із керівників штабу Стасіса Лозорайтіса, колишній громадянин США Валдас Адамкус. Його обрання було обумовлено декількома причинами, вважає Василь Капкан. «Потреба в ефективному, простому і мудрому керівництві держави, доступність самого керівника, інша система адміністрації, інше ставлення із-за кордону до керівника держави, а також активніша політична боротьба і мудрість тодішніх політичних партій дозволили Валдасу Адамкусу в 1998 році стати президентом від діаспори», – зазначає журналіст.
Експерти вважають, що час перебування на посаді президента Литви Валдіса Адамкуса для країни був відзначений позитивними змінами, як у внутрішньополітичному плані, так і у сфері зовнішньої політики.
Це було свіже дихання, свіжий погляд на все життя держави. Це був досить позитивний досвідВасиль Капкан
«За колишньої системи існували певні стосунки, зокрема кумівство в управлінні. Литва не є такою великою державою і негативних явищ було безліч. Щоб викорінити всю ту негативну частину в державі, литовці зважилися на такий крок, і я думаю, що вони не шкодують. Навпаки, це було свіже дихання, свіжий погляд на все життя держави. Це був досить позитивний досвід», – каже Василь Капкан.
«Вибір Тоомаса Хендріка Ільвеса на посаду президента був логічним»
Тоомас Хендрік Ільвес, президент Естонії з 2006 року, народився у Швеції, проживав у США, приїхав в Естонію після набуття нею незалежності. Був спочатку послом, а потім міністром закордонних справ країни, обирався депутатом Європейського парламенту від Естонії. Набув естонське громадянство, коли розпочав політичну кар’єру в країні, звідки його батькам довелося втікати у воєнний час.
Обрання президентом кандидата від діаспори обумовлено тим, що Естонія з самого початку відновлення своєї незалежності була зорієнтована на західні цінностіЄвген Цибуленко
«На мою думку, обрання президентом кандидата від діаспори обумовлено тим, що Естонія з самого початку відновлення своєї незалежності була зорієнтована на західні цінності, і тому, звичайно, естонці хотіли, щоб керівництво країни мало відповідний досвід», – коментує ситуацію професор міжнародного права, науковий співробітник Тартуського технічного університету Євген Цибуленко.
Як у Литві та Латвії, в Естонії також не одразу був обраний президент від діаспори. На думку експертів, суспільство мало до цього дозріти. До Тоомаса Хендріка Ільвеса посаду президента Естонії займали Ленард Мері, а також Арнольд Рюйтель.
«Естонія – це парламентська республіка. Президент має представницькі функції, він дуже багато повинен подорожувати за кордоном, спілкуватися зі своїми колегами і в цьому сенсі Мері і Ільвес були кращими кандидатами, ніж Рюйтель, тому що вони були більш відомі на Заході, мали тісні контакти зі своїми колегами за кордоном, краще володіли іноземними мовами. Вибір Ільвіса на посаду президента, на мій погляд, був логічним», – зауважуєЄвген Цибуленко.
Ставка на молодь, залучення представників діаспори в Україні
Запрошення кризових менеджерів на міністерські посади в Україні є виправданим рішенням, вважає Євген Цибуленко. «Як це було зроблено, тут скоріше більше питань виникає. Наприклад те, що кандидатури шукали якісь рекрутингові агентства – це трохи дивує. Мені здається, що це повинен був робити президент чи прем’єр-міністр».
Професор міжнародного права Євген Цибуленко вважає, що Україні, як свого часу в Грузії та Естонії слід робити ставку на молодь для роботи в установах державного управління. Також, на його думку, в першу чергу в Україні слід було призначити іноземця на посаду міністра внутрішніх справ, причому кандидатуру треба шукати у Грузії, оскільки проведена там реформа правоохоронних органів була дуже успішною.
Україна вибрала західний, європейський вектор розвитку, тому європейський досвід, зокрема шокових реформ, що були у Грузії, для неї дуже ціннийЄвген Цибуленко
«Звичайно світовий досвід слід використовувати, беручи до уваги, що в Україні влада дуже корумпована. Тому бажано, щоб претенденти були зі сторони. Україна вибрала західний, європейський вектор розвитку, тому європейський досвід, зокрема шокових реформ, що були у Грузії, для неї дуже цінний», – вважає Євген Цибуленко.
Наразі Василь Капкан каже, що слід залучати представників діаспори, які допоможуть відбудувати вірну систему управління в Україні, а українське громадське суспільство повинне контролювати ситуацію в країні.
Притік «свіжої крові» зараз для України є необхідним, слід також залучати і діаспоруВасиль Капкан
«Я вважаю, що притік «свіжої крові» зараз для України є необхідним, слід також залучати і діаспору. Треба кожному громадянину захищати свої громадянські позиції, турбуватися про те, щоб в його оточенні не було моментів підкупу, корупції чи інших негативних речей і тоді прийде та прозорість і чіткість і приємне життя, про яке кожний думає», – вважає литовський журналіст, перекладач, учасник литовського громадсько-політичного руху «Саюдіс» Василь Капкан.
