Я впевнена, що зараз Крим не здали б – Міріам Драгіна

Діяльність волонтерів приносить, крім усього іншого, й негатив – активісти своєю працею дають державі змогу відпочити і нічого не робити. А потім у звітах написати: все добре, армію забезпечено, а переселенці в порядку. Таку думку в ефірі програми «Молодь плюс» висловила поетеса, журналістка, активістка й ініціатор KyivMarket Міріам Драгіна. За її словами, пишеться зараз важко, бо хочеться робити щось «реальне» – наприклад, допомагати військовим.

Я як усі. Купую, збираю кошти, передаю кудись. Зараз ми тестуємо взуття – знайшли виробника. Тестуємо, як буде воно носитися. Якщо добре, то будемо закуповувати його для бійців. Дуже дорого коштує взуття, ми весь час закуповували за кордоном. Це дуже смішно – воно буде перевірятися в холодному рефрижераторі, м’ясник ходитиме в цих черевиках у холоді.

Хвиля волонтерської активності спала. Я приїжджала до київського військового шпиталю: спочатку стільки їжі туди привозили, ця кількість зменшується з часом. Зараз починається нова хвиля.

Я розумію, що це не дуже добре, що ми робимо – ми даємо державі відпочити і нічого не робити. А потім десь у звітах писати, що це зробили вони, все добре – армію забезпечено, біженці в порядку. Це неправильно, і в іншій ситуації я б цього не робила, я б вимагала від держави. Але в умовах війни ми змушені робити все дуже терміново.

Я не впевнена, що саме волонтери мають стимулювати державу робити щось. У них стільки задач, у них просто не вистачає часу. Здається: якщо ти волонтер, ти все маєш зробити сам, маєш за все відповідати. Мені часто пишуть: а ось тут потребують взуття, а тут – медикаментів. Але не можуть волонтери робити все. Вимагати чогось від держави мають активісти політичні, молоді політики.

Найбільше, що нам необхідно, це відкрита звітність – коли б на рівні держзакупівель ми бачили, скільки куди витрачено. Щоб це була нормальна електронна звітність в інтернеті. Корупція б змінила свої масштаби, і в першу чергу ми маємо цього вимагати. Але я не впевнена, що в мене є час цього вимагати, бо я маю допомагати в іншому місці.

Друзі намагалися завезти в Україну БТР. Врешті вони це зробили. Але краще інколи ні з ким з чиновників не спілкуватися, а просто робити щось самому. Наприклад, Celox у нас не продається, і все, що привозиться – це контрабанда. Але він дуже необхідний, тож волонтери обходять всі ці кордони. Хоча я впевнена, що уряд щось робить і в нього є свої обов’язки, але не встигає, хтось заважає, незрозуміло хто що робить.

У такі буремні часи були різні етапи в творчості. Але я відчуваю, що все що я роблю, не варте миті. Стільки подій, і коли ти щось пишеш, пишеш текст, він здається мені дуже простим поруч із тим, що відбулося насправді. Можливо, з часом я буду ставитися до цього інакше.

Коли хтось загинув або перебуває в полоні, ти можеш щось писати, але це не вирішує проблеми. Тому це здається не надто сильним і потрібним, але може з часом воно буде відображати події, мати історичну вартість, але наразі це нічого не вирішує. Тому зараз хочеться робити більше реальних речей, наприклад, тримати форму, яку ти купив і віддати її комусь.

Розумію, що це неправильно, бо культура – це те, чого не вистачає в Україні. Але коли ти щось робиш і не відчуваєш, що щось змінилося, то важко. Багато хто з митців ще щось робить, волонтерствує, допомагає армії.

Не може бути, що нас «зливають», як усі кажуть. Не може бути ніякого цинічного «зливу» після того, що ми пройшли. Я впевнена, що Крим не злили, просто в нас не було чим оборонятися. Не було нічого, була одна база зі зброєю, яку не встигли б розвезти по частинам. У Керчі було, я пам’ятаю, 5 автоматів на 15 людей. І те, що Крим віддали, їх зберегло, уберегло людей. Я впевнена, що зараз не здали б Крим.

Це ще не важко. Буде набагато важче, і краще зібратися з силами зараз, бо часу немає взагалі і все залежить від кожного. Кожен важливий, не треба нічого й нікого чекати, треба робити зараз. І буде приємно просто всередині, що ти щось зробив. А якщо кожен так зробить, то все нам вдасться і буде мир.