Президент Росії Володимир Путін перейшов межу, коли анексував Крим, тож «пересидіти» конфлікт, який він розв’язав в Україні, йому не вдасться, вважає російський журналіст, головний редактор «Русского журнала» Олександр Морозов. В інтерв’ю Радіо Свобода він назвав три варіанти, які залишилися у російського президента щодо ситуації в Україні. Радіо Свобода зокрема запитало в журналіста, чи існує вихід із інформаційного вакууму, створеного російськими ЗМІ.
– Головна проблема у тому, що зараз значна частина російських ЗМІ діє не просто за наказом Кремля, проводячи свою пропагандистську кампанію. Багато російських журналістів абсолютно свідомо спотворюють реальну картину, бо вважають, що вони як патріоти беруть участь у якійсь війні.
Ушкодження розуму у журналістського корпусу – це значно страшніше, ніж прямий наказ згори
Це ушкодження розуму у журналістського корпусу – це значно страшніше, ніж прямий наказ згори виконувати якусь роботу. Якщо наказ можна швидко скасувати, то змінити патологічно помилкове сприйняття у самих журналістів дуже складно і дуже довго, і неясно, хто цим займатиметься.
Ми зараз повинні молитися, щоб збереглися хоча б ті кілька майданчиків у Росії, п’ять-шість медіа-майданчиків, де можна говорити відверто, зберігати свободу критичного висловлювання. Є побоювання, що Кремль дуже скоро розпочне гоніння цих кількох майданчиків. Тоді взагалі пануватимуть «Перший канал» і «Комсомольська правда». Населення вже значною мірою паралізоване брехнею. Триває не просто цілеспрямована одноманітна пропаганда – створюється хаос у головах людей, за якого щохвилини змінюється інтерпретація, і кожна наступна – фантастичніша за попередню. Це – дуже небезпечно, і я не знаю, коли це закінчиться.
– Ви кажете про усвідомлення журналістами того, що вони роблять. Але чи є усвідомлення нової політики Володимира Путіна? Чи розуміє він, що робить і що у системи, яку він створює, буде специфічний кінець?
– Розумієте, ніхто з аналітиків не може сказати, як і що думає Путін. Але незалежно від того, що він собі там думає, у нього є лише три опції. Майбутнє влаштовано жорстко для будь-якого діяча, у Путіна залишилося дуже мало опцій. Він має або радикально змінити свою позицію, повернутися у світовий простір, повернутися до правил гри, чого від нього очікує весь світ. Або він і далі проводитиме абсолютно божевільну лінію на ізоляцію Росії – на добровільну ізоляцію, тобто зведення «берлінського муру» всередині Росії. До чого призведе ця друга політика? Думаю, це безнадійно. Є ще третя опція – Путін може, як кажуть політики, рутинізувати ситуацію. Тобто не рухатися у той чи інший бік, зробити життя рутинізованим, таким, яким воно було під кінець СРСР, за часів Брежнєва, коли, з одного боку, немає активної політики, а з другого – немає і мобілізації. Путін уже діяв так інколи і, може, він сподівається, що йому вдасться і в цій ситуації пересидіти. Такий розрахунок: мовляв, ну так, може й невдало вийшло з Україною цього разу, може, забудуть, може, вдасться зробити вигляд, що нічого не сталося, світ погодиться, що нічого не сталося… Така опція у нього є. Радники Путіна працюють у цьому напрямку.
Цього разу ситуація справді гірша, ніж зазвичай, бо він перейшов межу
Але, думаю, цього разу ситуація справді гірша, ніж зазвичай, бо він справді перейшов межу. У першу чергу, це, звісно, пов’язано з анексією Криму. Бо за жодних обставин дії, схожі на анексію Судет свого часу чи на аншлюс Австрії, не сприймуть.
– Коли у російських ЗМІ з’явилася інформація про загибель російських десантників, почали говорити, що це може привести до якихось заворушень у Росії. Чи реальна у Росії зараз, хай і локальна, але революція?
Революція у Росії, на мій погляд, узагалі неможлива, навіть складно уявити підстави для цього
– Революція у Росії, на мій погляд, узагалі неможлива, навіть складно уявити підстави для цього. Будь-яка людина, звісно, болісно сприймає загибель своїх співвітчизників, загибель десантників – це, звісно, горе, трагедія. Але все-таки населення відреагувало б болісніше, якби мова йшла про загибель у великій кількості солдатів-строковиків. Побутує таке уявлення, що десантник, офіцер – це людина під присягою, яка виконує свої обов’язки, зокрема й ціною смерті. Тож на смерть професійних військових населення, звісно, дивиться інакше.
У цій історії про російську військову присутність гірше інше. Не сама загибель людей під час виконання обов’язків, а те, що щодо цих людей не буде ніякої історичної справедливості, їх не назвуть по іменах. Те, що про цих людей мовчать, і свідчить, що справа нечесна, що ці люди військовим наказом втягнуті в агресію, у помилкові політичні дії. Тому вони й залишаться безіменними.
