Київ – Україна має намір ввести квоти та ліцензування на іноземні книжки. Ця нещодавня заява віце-прем’єра Олександра Сича викликала дискусію серед фахівців видавничої справи. Одні переконані, що це вирішить основні проблеми українського книжкового ринку, інші застерігають: поспіх у запровадженні такої реформи спричинить занепад великих мережевих книгарень. Адже заповнити полиці перекладної та нон-фікшн літератури, що потенційно можуть звільнитися, українським видавцям поки що нічим.
Сьогодні російські книжки та періодика є інструментом інформаційної війни, переконаний видавець і письменник Дмитро Капранов. Він – один із авторів урядової ініціативи щодо квотування та ліцензування книжок з-за кордону. «Сьогодні книжкові прилавки окуповані російською книгою – за оцінками експертів, на 80-85 відсотків, – каже Капранов. – Для української продукції просто немає місця».
Утім, заява віце-прем’єра лишається на рівні пропозиції. Подробиць того, як має функціонувати цей механізм (наприклад, що саме квотуватимуть: імпорт чи безпосередньо товар у крамницях), поки що немає. Тож і суперечки серед видавців точаться навколо того, який проект був би найоптимальнішим.
Так президент Української асоціації видавців та книгорозпосюджувачів Олександр Афонін вважає: ліцензування і квотування має відбуватися поступово, а частка іноземної літератури у книгарнях – становити 50 відсотків. Анатолій Івченко, головний редактор львівського видавництва «Урбіно», яке спеціалізується на перекладах сучасної зарубіжної літератури, наголошує, що іноземної книги в українських крамницях має бути не більше 20 відсотків. І теж пропонує проводити квотування поетапно.
Не йдеться про те, щоб зовсім заборонити російські книжки. Але потрібно обмежити їхню присутність, бо це не дає нормально розвиватися українським видавництвамАнатолій Івченко
«Досягти 20 відсотків можна у трирічний термін, – пропонує видавець, – скажімо, не більше 50 відсотків у перший рік, 30 – у другий і 20 – у третій. Не йдеться про те, щоб зовсім заборонити російські книжки. Але потрібно обмежити їхню присутність, бо це не дає нормально розвиватися українським видавництвам. Зокрема, в сегменті художньої літератури, в якому, власне, російські видавці і домінують. Адже в навчальній та дитячій книзі українських видань – до 60 відсотків».
Більшість мережевих книгарень в Україні належать росіянам, пояснює Анатолій Івченко. Продукція невеликих видавництв на кшталт «Урбіно» до них не потрапляє взагалі, каже він.
Квотування – це обмеження прав читачів – кураторка «Книжкового арсеналу»
Кураторка «Книжкового арсеналу» та засновниця інтелектуальної книгарні «Книжкове бюро» Ольга Жук до планів віце-прем’єра ставиться скептично. Вона зауважує: нарощення відсотку української книги – поступовий, комплексний процес. А запровадження квотування означатиме не підтримку українського видавця, а обмеження прав читачів.
Той, хто хоче купити іноземну книгу про сучасне мистецтво, не купить натомість українську книгу про Катерину БілокурОльга Жук
«Якщо дивитися об’єктивно, на українському ринку недостатньо розвинені цілі ніші літератури: нон-фікшн, наукової, мистецтвознавчої тощо. Книга – не взаємозамінний продукт. Умовно кажучи, той, хто хоче купити іноземну книгу про сучасне мистецтво, не купить натомість українську книгу про Катерину Білокур. Гадаю, що коли йдеться про «ліцензування російської книги і квотування іноземної», насправді мають на увазі цілком конкретних, масмаркетових російських гігантів і окремі українофобські книжки, що не є репрезентативними для імпортної книги загалом. Чому тоді мають страждати малі незалежні книгарні, видавництва та їхні читачі?» – каже Ольга Жук.
Менеджерка культури каже: оподатковувати, ліцензувати та квотувати літературу потрібно вибірково. Так, наприклад, у багатьох країнах, що є членами ЮНЕСКО, діють додаткові пільги на імпорт – за Флорентійською угодою не оподатковуються видання, пов’язані з культурою, мистецтвом, освітою, наукою, а також такі, що ввозяться для бібліотек або навчальних закладів. «Наші ж політики часто не враховують цих нюансів, продовжуючи традицію «залізної завіси».
Українське книговидання потребує іншої підтримки – програм, спрямованих на популяризацію читання, фахових тренінгів, податкових преференцій», – каже Ольга Жук.
Говорити про квоти немає підстав – Красовицький
Разом з тим Дмитро Капранов, наприклад, переконаний: нішевої літератури немає саме тому, що її завозять. Адже закуповувати легше, ніж виробляти своє, каже він. Так само вважає Анатолій Івченко: за його словами, якщо не запровадити квотування, перекладацька справа в Україні лишатиметься на низькому рівні – адже на неї немає попиту. Але для цього за кілька років українським видавцям потрібно вийти на 4-5 тисяч перекладних видань.
Тим часом директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький каже: говорити про квоти сьогодні немає підстав, адже немає законодавчої схеми, щоб їх запровадити. Натомість ліцензування – це питання найближчого часу.
Це не припинення ввезення, а оптимізація потоку. Як, наприклад, заборона ввозити книги антиукраїнського змістуОлександр Красовицький
«Я думаю, що таке рішення ухвалять до кінця літа. Це не припинення ввезення, а оптимізація потоку. Як, наприклад, заборона ввозити книги антиукраїнського змісту, боротьба з контрабандою, спостереження за місцями продажів, щоб не завозили продукцію, минаючи ліцензію», – розповідає Красовицький.
Президент «Форуму видавців» Олександра Коваль, у свою чергу, поставила під сумнів ефективність ліцензування. А щодо квотування зазначила, що воно призведе до ліквідації великих книжкових мереж. Натомість Олександра Коваль запропонувала зобов’язати продавати однакову кількість українських та російських книжок у точках роздрібного продажу, а також позбавити пільг українські філії російських видавництв.
