Київ – Новобранці батальйону «Донбас» пройшли підготовку й отримали необхідне спорядження для участі в АТО. Командир батальйону Семен Семенченко дав інтерв’ю Радіо Свобода на тренувальній базі під Києвом. Він впевнений, що зрадників менше, аніж патріотів й що іншого шансу вижити, аніж перемогти просто немає.
– На сьогодні всі бійці пройшли початкову військову підготовку. Тих, хто вже мав таку підготовку, а також фахівців більш високого рівня ми підтягнули до рівня інструкторів. Після прибуття в зону АТО (перевезення вже розпочалося) інструктори зможуть підтягнути початківців. Поки вони цього не зроблять, ми новачків нікуди не пустимо: будуть копати окопи й чистити картоплю. В організації тренувань ми отримали повний карт-бланш. запросили інструкторів, тож як хотіли – так і вийшло.
– Скільки часу потрібно, щоб підготувати людину, яка не має уявлення про військову службу? Чи залежить це від рівня кваліфікації інструкторів?
– Безперечно залежить. А зробити це можна за три місяці.
– А як щодо людини, яка прийшла вже з військовою підготовкою?
– Три тижні.
– Що повинна вміти та як повинна мислити людина, яка хоче воювати за Україну?
– По-перше, потрібно усвідомити, що основне завдання – не стати трупом. Через це ми дуже полюбляємо окопи, укриття, бетонні перекриття, товсті колоди, якщо в супротивника немає кулеметів… тобто це війна, а не іграшки.
По-друге, є такий принцип: чим більш зухвало, ініціативно та творчо ти дієш, тим більше шансів ти маєш на перемогу. Та й взагалі, чим військова підготовка країн НАТО відрізняється від радянської? Війська країн НАТО – це малі групи з ініціативними командирами і завдання, які вирішуються експромтом. Там більше людей ініціативних.
Також потрібно навчитися контролювати свій страх, адже навчитися не боятися неможливо. Росіяни вирішують цю проблему за допомогою наркотиків – там серед військових дуже багато наркоманів. Не всі, але багато.
– Як навчити людину, яка не має уявлення, що таке війна, за три місяці чи три тижні як контролювати ситуацію і виконувати завдання?
– Якщо людина – воїн за натурою, їй достатньо просто переступити певний психологічний бар’єр. Ми на тренуванням призвичаюємо людину до звуків пострілів та вибухів. Є багато різних психологічних прийомів, щоб підготувати людину. Але якщо людина не воїн, то все марно. Тож з самого початку проводиться відбір «воїн-не воїн», майже як у Римській Імперії, де перевіряли реакцію людини, коли вона чогось лякалася.
Одні люди від страху бліднуть, інші – червоніють. І саме ті, хто червоніє – воїни. Інші люди відбір не проходили. Тут майже те саме. Якщо людина – воїн, то за три тижні її абсолютно реально навчити контролювати свій страх.
– Ще важливо, щоб ті солдати, які йдуть захищати свою Батьківщину, мали все необхідне для власного захисту: бронежилети, каски, взуття і все інше, для того, щоб виконувати завдання. Чи можна сказати, що батальйон «Донбас» забезпечений всім необхідним?
– Нам з цим допомогли, тож можна сказати, що батальйон «Донбас» буде забезпечений всім необхідним. Я розкажу універсальний рецепт і для інших підрозділів: звертайтеся безпосередньо до людей і не крадіть. І все буде добре. Так, як я зараз вдягнений, вдягнені всі солдати. Їжу їм привозять поштучно в термопосуді, тому що 40-річний мужик не перетравлює те, що може без проблем перетравити 18-річний юнак. Всі мають бронежилети й каски, всі мають форму, всі ці бронежилети й каски ми обстрілювали, перш ніж купувати. Держава не дала ні копійки, тож про все необхідне ми мали просити людей. Але вони нам довіряють, ми не крадемо, тому все виходить.
– А Міністерство внутрішніх справ на вас не ображається через те, що ви вирішили проблему забезпечення батальйону «Донбас» власними силами?
– Та ні. Я хочу сказати, що всі ці вигуки на кшталт «Зрада! Ви пішли під ментів!» та інших не завжди обґрунтовані. Якщо б всі були зрадниками і бюрократами, давно б країна загинула. Є осередок патріотів, вони перебувають на різних посадах, в різних структурах – журналісти, міністри, парламентарії, лікарі. І ці люди стараються. В когось виходить більше, в когось – менше. Тому навпаки, дехто в МВС навпаки вдячний, що ми зняли з їх плечей цю проблему. У нас навіть є надлишки, тож ми допомагаємо й іншим батальйонам, наприклад, батальйону «Азов» віддали каски. Сьогодні має бути прийняте рішення про створення нового батальйону Національної гвардії, я б хотів назвати його «Крим».
Ми заявили, що будемо забезпечувати цей батальйон самі, залучаючи народні кошти. До речі, сьогодні вже вдруге приїжджали священики Київського патріархату, перший раз привезли 10 касок, сьогодні – 15. Вони їх благословили та привезли нам. Тож я думаю, що МВС в особі тих людей, з якими ми контактуємо, цьому тільки радіє.
– Оскільки ви формально увійшли до складу структури МВС, чи буде це означати, що під час участі батальйону «Донбас» чи новоствореного батальйону «Крим» в АТО, ви будете чітко підпорядковані наказам, що надходитимуть згори?
– Так це «згори» зовсім недалеко. В мене це – командувач Національної гвардії, з яким ми познайомилися в неформальній обстановці – він приїжджав до нас у наметове містечко. Ми з ним легко знайшли спільну мову. Тож моє «згори» розташоване тут, за парканом, ми зідзвонюємося, він мені постійно допомагає. Це не так далеко, як може здаватися, все тут, поруч.
– Ви ж розумієте, чому я Вас про це питаю? Історія з літаком, історія з тим, як батальйон «Донбас» потрапив у засідку, примушує людей говорити про «зраду» й замислюватися над тим, наскільки можна довіряти тим, хто ці накази віддає.
– Проблема зради, звичайно, існує, тому на самому початку, коли я тільки віддаю команду, я роблю це тільки в загальних рисах. Тобто, час, коли солдати мають вирушити, конкретизація завдання – все це залишається за ними, щоб запобігти витоку інформації.
Що до літака, то особисто в мене є дані, які ми зараз перевіряємо, що доповідь від Служби безпеки України про те, що були виявлені позиції ворожих ПЗРК, за кілька днів до трагедії була в АТЦ. Тобто, ця інформація була.
Безперечно, зрада є, в різних галузях та на різних рівнях. Хоча й не так тотально, як вважають люди. Я особисто, як громадянин України, звертався до нашого президента Петра Порошенка з пропозицією сформувати щось на кшталт спецслужби з боротьби зі зрадою в різних структурах влади.
На це мені відповідають, що є СБУ, але в мене виникає питання: а хто в такому випадку з СБУ буде працювати? Така служба потрібна. В радянські часи для цього був СМЕРШ, в Ізраїлі, в США є свої структури… Це велика проблема, але це не означає, що через неї ми не переможемо.
Є методи конспірації, запобігання витокам інформації, дезінформації – все це було прописано ще в стародавньому китайському трактаті «Мистецтво війни», нічого складного в цьому немає.
– Є ще одна проблема. До мого колеги, який працює в Ізюмі підійшов нацгвардієць і сказав: «Я хочу звернутися до президента». Якщо коротко, то суть звернення полягає у тому, що у людей виникло відчуття, ніби зараз спеціально збирають майданівців, сміливців, справжніх патріотів й винищують їх шляхом недолугих наказів чи зради.
– Я з цим не погоджуюся. По-перше, загинуло понад півтори сотні вояків. Це що, усі сміливі люди України? Тобто, якщо всі загиблі – сміливі люди, і більше сміливих людей немає, тоді підступний план вдався. Я не думаю, що смерть обирала, кого забрати.
– Але Ви самі розповідали, що коли батальйон потрапив у засідку, ворогу було відомо, в якому напрямку ви рухалися.
– Так, це правда. Не допомагали також і прикордонним заставам, і що з того? Я все одно не погоджуюся з такою думкою. Я розумію, що речі не можуть бути лише чорними або білими, є ще багато напівтонів.
Існує некомпетентність, існує зрада, існує застаріла техніка, старі незграбні структури, боягузтво, але є й сміливість, компетентність, патріотизм. І все це так перемішано, що в результаті важко зрозуміти, який же колір має ця суміш. Але це точно не чорний або білий.
Я можу навести приклад. Я сам був на Майдані. І я живий. Мене так само звинувачували негідники і з російської сторони, і з нашої, в тому, що я ніби збираю людей з Майдану та навмисне знищую їх. Це безглуздя.
Насправді ми зараз пожинаємо плоди тієї системи, яка була створена протягом 23 років. Вона виникла не сьогодні і не вчора, все робиться не зі злого наміру. Система працювала з браком. Були люди, які прагнули догодити начальству, могли щось десь вкрасти або десь перед кимось прогнутися.
Чому нормальні люди не залишалися в цій системі? Де та честь, якої потрібно добитися, де повага суспільства, де кар’єра, яку міг побудувати військовий? Цього всього не було. Тому, за рідкісним винятком, залишалися ось такі люди. Вони й командують зараз. Загиблі є, але герої не вмирають, і я сподіваюся, що далі, з підвищенням професіоналізму в армії, міліції та СБУ, ця кількість не буде зростати. Втрати, звичайно, будуть, але не такі, як були на початку.
На початку взагалі було зроблено багато дурниць – поодинокі бронетранспортери, які їдуть «зеленкою», люди, які без розвідки рухаються кудись... Зараз поволі приходить досвід. Я думаю, що кожен повинен відповідати сам за себе.
Якщо я стою поруч із командиром іншого підрозділу, я розумію, що навіть, якщо не буде наказу, я завжди прийду йому на допомогу. І він прийде мені на допомогу, тому що покидати своїх – це гірше, аніж не виконати наказ. Я розумію, що маю шифрувати системи зв’язку, забирати в бійців мобільні телефони, запускати дезінформацію. Я розумію, що маю робити масу різних речей, і тоді ризики будуть зведені до мінімуму. А якщо перевалювати все на міфічних чи хоч би й справжніх зрадників, то це шлях в нікуди. А щодо того нацгвардійця, то я сам буду під Ізюмом, тож спробую знайти його та поговорити з ним.
– Чи багато за останній час Ви зустріли однодумців, які дотримуються такої ж точки зору як Ви?
– Командири деяких добровольчих батальйонів, командири батальйонів нацгвардії, деякі армійські командири, але їх зазвичай меншість. Часто можна зустріти підрозділи, що полюбляють обороняти кущі. Дуже багато наших дезертирів чи тих, кого вигнали за боягузтво, йдуть до певних підрозділів. Але в нашій країні дуже багато талановитих людей, в тому числі й талановитих у військовій сфері. Потрібно увімкнути соціальні ліфти, дати їм можливість проявляти ініціативу, але для цього потрібен час. Я сподіваюся, що найближчим часом наша країна пройде крізь всі ці випробування, створить нові ефективні структури – спочатку військові, а потім і громадянські.
– На Вашу думку, чи були зроблені висновки армійським керівництвом після трагедії під Волновахою?
– Я думаю, що не були. Я багато знаю про трагедію під Волновахою, але наразі не готовий про це говорити.
– Де гарантія, що таке не повториться?
– Гарантія – це професіоналізм командира, оскільки це – його відповідальність. Я не думаю, що з мого боку буде правильним розповідати все, що мені довіряють люди. Якщо є такі питання, на які я можу вплинути, я це роблю. А настрій людей, їх бойовий дух – це дуже важливо. Я не думаю, що їм варто знати справжній стан речей. Це не має сенсу.
– Схоже на точку зору людей, які формують інформаційну політику Кремля, які не вважають, що людям потрібно знати, що людей у містечку Щастя ніхто не вирізав.
– Є відмінність. Я не в Кремлі і я не нагорі. Я такий самий, як і Ви, і я не хочу, щоб Ви коли-небудь були в такому душевному стані, в якому буваю я, коли знаю, що можу щось змінити. Бо я можу щось змінити. А Ви – ні. Тож потрібні інші методи.
Якщо зараз почати розповідати, скільки в нас боєздатних підрозділів, чим це допоможе? Якщо люди втратять бойовий дух, почнуть думати про те, що ж буде, якщо Путін нападе, чим це буде краще? А якщо компетентні люди будуть йти до армійського командування, в командування МВС і змінюватимуть реальність зсередини – це допоможе. Є таке поняття як паніка. Є таке поняття як зневіра. І ми ні в якому разі не можемо допустити, щоб такі настрої поширювалися серед наших людей. І це відрізняється від позиції Кремля, бо Кремль – це ставлення сановника до бидла. Я ж просто співчуваю людям і не хочу доводити їх до стану зневіри. В підсумку все буде добре, ми зробимо все, щоб виправити ситуацію.
– Як можна не просто підняти бойовий дух, але й зцілити тих, хто дивиться канали російського телебачення та вірить, що міста Сходу закидають фосфорними бомбами, що «українські карателі убивають жінок і дітей»?
– Я не готовий давати поради, але я можу розказати, що робили ми, і що збираємося робити зараз, після повної передислокації.
По-перше, будуть відключені всі російські канали мовлення. Так само, як ми відключали канали російського радіо, коли перебували в районах, де воно працювало.
По-друге, зараз Автомайдан та низка інших громадських організацій евакуює людей з проблемних регіонів. Ми опікуємося багатьма таборами біженців, ми поширюємо там інформацію по те, що ми – місцеві, ми – батальйон «Донбас», а не якась там міфічна «українсько-бандерівська армія». Ми діємо поетапно.
Якщо зараз неможливо переконати їх у тому, що ніякого геноциду немає, то будемо грати на почуттях, використовуючи те, що ми – місцеві. Я певен, що ми зможемо знайти з ними спільну мову. Також потрібно наочно показувати людям з областей «страшну бандерівську Україну з космічними кораблями Правого сектору».
Є багато реабілітаційних програм, на зразок організації «Шпиталь Майдану», які просто вивозять людей в санаторії Центральної та Західної України, показують їм «страшних бандерівців», дають можливість відпочити тощо. Потрібно також серйозно займатися інформаційною політикою.
Звідки в нас взялися ці лукаві терміни – «сепаратисти», «ЛНР», «ДНР»? Всі ці терміни створюють паралельну реальність. 20 разів повториш «ДНР» – і люди повірять, що це дійсно окрема держава. Чому в нас зараз проводиться інформаційна кампанія, яка базується на протиставленні Донбасу й всієї України? Розповідають, нібито п’яні переселенці всі, як один – сепаратисти, жінки – повії, а чоловіки ховаються за спідницями? Та у Львові, на Волині, в Центральній Україні така сама кількість негідників, як і на Донбасі. В нас тут просто людей проживає більше.
Тож існують методи в гуманітарній сфері, в інформаційній, військовій, для цього є відповідні фахівці. І головне – щоб ці люди дійсно ставили перед собою такі цілі. Тоді вони будуть досягнуті. А якщо метою буде просто опанувати бюджет, наростити капітал чи створити собі імідж «я рятівник» у ЗМІ – то це вже зовсім інша справа. Я думаю, що фахівці чудово знають про всі ці методи.
– А Ви знаєте, що таке ненависть? Вона допомагає чи заважає?
– Я дуже стурбований тим, що маховиком насилля набирає сили: викрадають людей, катують, вбивають. Мені надходять повідомлення з погрозами моїй родині.
І коли я бачу, як наші люди, наші українці починають писати: «відріжте їм те-то», «зробіть з ними те-то», або як наші бійці, які бачили, що зробили з їх товаришем – вирізали серце, прив’язали до КАМАЗа й волочили за ноги – я неймовірно стурбований.
Що буде з цими людьми після війни? Афганський синдром, в’єтнамський синдром – це мене дуже бентежить. Тому свою ненависть потрібно контролювати. Деяким людям вона іноді допомагає, деяким – заважає.
Янукович і Путін – два найбільших злочинці. Вони посіяли в душах людей зерна ненависті, і тепер все це квітне у неймовірних масштабах. І навіть тоді, коли закінчиться АТО, може початися помста на зразок «син за батька», «внук за діда» – ми отримаємо ще той «ольстер». Хоча насправді Росію підтримує не більше ніж 20% населення. Але ці негідники зробили все, щоб ці «бур’яни» в нас тут розквітли. Тому ненависть – це погано, це не по-християнськи. Але на війні декому вона дійсно допомагає.
– Чи знаєте Ви, що робити з тим, що характеризувало колись війну УПА з НКВС, тобто з переодягненими в українську форму диверсантами?
– Для цього потрібно, щоб люди, які в нас ухвалюють рішення, почитали підручники ФСБ, де всі ці прийоми описані.
– Ви їх читали?
– Звичайно що читав. Там чітко прописана технологія «терор», без будь-яких прикрас. І як приклад – використання радянських військ під виглядом УПА тощо. Також потрібно використовувати власні спецпідрозділи.
Ніхто ніде нікого не виріже, якщо буде надана ініціатива командирам на місцях. Це – наша земля, в нас є професіонали, тож я думаю, що якщо діяти швидко та ініціативно, то всі ці підрозділи упирів можна швидко знищити. Але цим не повинні займатися звичайні люди. Нехай цим займаються професіонали. Та, нажаль, всі ці структури знищені. Тому доводиться йти патріотам без необхідних навичок та отримувати якусь військову підготовку для порятунку своєї країни, поступово стаючи професіоналами. Це і є створенням нової армії – з рядових, із офіцерів, з майбутніх командувачів.
– Якби Ви стали міністром оборони України, якими б були три Ваших перших накази?
– Я не готовий до такої посади і навіть не ставлю перед собою такої цілі. Але якщо просто змоделювати ситуацію, то я провів би атестацію штабних офіцерів, а потім і вищого командування. Атестація – це досить серйозно, треба залучати і сторонніх фахівців. Далі я б приділив увагу військовій розвідці й контррозвідці. Третім, мабуть, провів би швидко сторонній аудит структури управління, або ж скоротив би ланцюг командирів для того, щоб накази йшли швидше. Також істотно змінив би структуру, щоб було більше ініціативи на місцях. Щодо решти – потрібно серйозно ознайомитися зі специфікою роботи, але напрямки були б приблизно такими.
– Як Ви оцінюєте пропозицію президента щодо встановлення перемир’я задля того, щоб вивезти біженців і поранених? Наскільки це піде на користь загальній ситуації та АТО?
– Біженців та поранених можна вивезти і без цього. А для чого це робиться – я сподіваюся, що це військова хитрість, адже Петро Олексійович – розумна людина. Я не готовий критикувати новообраного президента, тому що в нього дуже великий кредит довіри і йому потрібно дати можливість зробити те, що він пообіцяв виборцям. Але як громадянин, не розпещений чесністю влади, я сумніваюся, чи справді це потрібно.
– Як житель Донбасу, оцініть, як швидко можна було закрити кордони і чому вони не закриті зараз?
– Гадаю, що швидко б і не вийшло. Думаю, що частково питання закриття кордонів скоро вирішиться, але тільки частково. По-перше, армія не пристосована до закриття кордонів. По-друге, вона зможе стати тільки на вузлових точках – вона ж не зможе стати через кожний метр. І тому обов’язково потрібно сформувати групи мобільного прикриття. Крім того, залишаються актуальними питання зради та корупції – хтось обов’язково буде пропускати через кордон за гроші.
Якщо це робити грамотно, то потрібно поставити армію, швидко реорганізувати прикордонні війська – запросити туди добровольців та людей із запасу, змінити командування прикордонними військами і поставити позаду армії групи мобільного прикриття, то вийшло б чудово. Використовувати безпілотники, мінувати окремі дороги… необхідний цілий комплекс. А якщо ми говоримо про шикування військ уздовж кордонів – то це ні до чого не призведе. Тому я дуже сподіваюся, коли про це йде мова, то мається на увазі весь комплекс заходів.
– Люди думають, що ті, хто йдуть в добровольчі батальйони – це головні герої, але вони не дуже розуміють, чим добровольці відрізняються від нацгвардійців?
– Нічим. Ми – третій батальйон спецпризначення Національної гвардії, і наразі вирішується питання щодо створення четвертого батальйону. Я – командир батальйону Національної гвардії, ми стали частиною цієї структури, бо вона найбільше підходить для досягнення наших цілей і вирішення завдань.
– Чи є в нас шанс швидше знайти вирішення питання війни і миру в Україні?
– Можна ще раз підтвердити тези терористів і Путіна про те, що ми не українці, а укри чи укропи, про те, що ми – недодержава, здатися, завуалювавши все це казками про те, що мир – це важливо. Але якщо не здаватися, то інших варіантів, окрім як перемогти, немає.
Потрібно розуміти, що супротивники – це люди, які розуміють мову сили. Є безліч прикладів, коли всі їхні обіцянки виявлялися брехнею, тож нам нічого більше і не залишається, окрім як перемагати, створювати нові армійські й громадянські структури, виходити з цієї ситуації сильнішими, ніж ми були, і нарешті стати державою. Інакше я просто не бачу сенсу тут жити. Всі ці 23 роки ми їхали в невідомому напрямку, але встигли багато чого зробити, адже наш народ – талановитий. Але прийшов час поставити крапку і не сподіватися на новий Майдан, а максимально використати здобутки того, що вже відбувся. Потрібно змінювати країну і ми маємо для цього всі шанси.
– На сьогодні всі бійці пройшли початкову військову підготовку. Тих, хто вже мав таку підготовку, а також фахівців більш високого рівня ми підтягнули до рівня інструкторів. Після прибуття в зону АТО (перевезення вже розпочалося) інструктори зможуть підтягнути початківців. Поки вони цього не зроблять, ми новачків нікуди не пустимо: будуть копати окопи й чистити картоплю. В організації тренувань ми отримали повний карт-бланш. запросили інструкторів, тож як хотіли – так і вийшло.
– Скільки часу потрібно, щоб підготувати людину, яка не має уявлення про військову службу? Чи залежить це від рівня кваліфікації інструкторів?
– Безперечно залежить. А зробити це можна за три місяці.
– А як щодо людини, яка прийшла вже з військовою підготовкою?
– Три тижні.
– Що повинна вміти та як повинна мислити людина, яка хоче воювати за Україну?
Чим більш зухвало, ініціативно та творчо ти дієш, тим більше шансів ти маєш на перемогу
– По-перше, потрібно усвідомити, що основне завдання – не стати трупом. Через це ми дуже полюбляємо окопи, укриття, бетонні перекриття, товсті колоди, якщо в супротивника немає кулеметів… тобто це війна, а не іграшки.
По-друге, є такий принцип: чим більш зухвало, ініціативно та творчо ти дієш, тим більше шансів ти маєш на перемогу. Та й взагалі, чим військова підготовка країн НАТО відрізняється від радянської? Війська країн НАТО – це малі групи з ініціативними командирами і завдання, які вирішуються експромтом. Там більше людей ініціативних.
Також потрібно навчитися контролювати свій страх, адже навчитися не боятися неможливо. Росіяни вирішують цю проблему за допомогою наркотиків – там серед військових дуже багато наркоманів. Не всі, але багато.
– Як навчити людину, яка не має уявлення, що таке війна, за три місяці чи три тижні як контролювати ситуацію і виконувати завдання?
– Якщо людина – воїн за натурою, їй достатньо просто переступити певний психологічний бар’єр. Ми на тренуванням призвичаюємо людину до звуків пострілів та вибухів. Є багато різних психологічних прийомів, щоб підготувати людину. Але якщо людина не воїн, то все марно. Тож з самого початку проводиться відбір «воїн-не воїн», майже як у Римській Імперії, де перевіряли реакцію людини, коли вона чогось лякалася.
Одні люди від страху бліднуть, інші – червоніють. І саме ті, хто червоніє – воїни. Інші люди відбір не проходили. Тут майже те саме. Якщо людина – воїн, то за три тижні її абсолютно реально навчити контролювати свій страх.
– Ще важливо, щоб ті солдати, які йдуть захищати свою Батьківщину, мали все необхідне для власного захисту: бронежилети, каски, взуття і все інше, для того, щоб виконувати завдання. Чи можна сказати, що батальйон «Донбас» забезпечений всім необхідним?
Всі бронежилети й каски ми обстрілювали, перш ніж купувати. Держава не дала ні копійки, тож про все необхідне ми мали просити людей
– Нам з цим допомогли, тож можна сказати, що батальйон «Донбас» буде забезпечений всім необхідним. Я розкажу універсальний рецепт і для інших підрозділів: звертайтеся безпосередньо до людей і не крадіть. І все буде добре. Так, як я зараз вдягнений, вдягнені всі солдати. Їжу їм привозять поштучно в термопосуді, тому що 40-річний мужик не перетравлює те, що може без проблем перетравити 18-річний юнак. Всі мають бронежилети й каски, всі мають форму, всі ці бронежилети й каски ми обстрілювали, перш ніж купувати. Держава не дала ні копійки, тож про все необхідне ми мали просити людей. Але вони нам довіряють, ми не крадемо, тому все виходить.
– А Міністерство внутрішніх справ на вас не ображається через те, що ви вирішили проблему забезпечення батальйону «Донбас» власними силами?
Є осередок патріотів, вони перебувають на різних посадах, в різних структурах – журналісти, міністри, парламентарії, лікарі. І ці люди стараються
– Та ні. Я хочу сказати, що всі ці вигуки на кшталт «Зрада! Ви пішли під ментів!» та інших не завжди обґрунтовані. Якщо б всі були зрадниками і бюрократами, давно б країна загинула. Є осередок патріотів, вони перебувають на різних посадах, в різних структурах – журналісти, міністри, парламентарії, лікарі. І ці люди стараються. В когось виходить більше, в когось – менше. Тому навпаки, дехто в МВС навпаки вдячний, що ми зняли з їх плечей цю проблему. У нас навіть є надлишки, тож ми допомагаємо й іншим батальйонам, наприклад, батальйону «Азов» віддали каски. Сьогодні має бути прийняте рішення про створення нового батальйону Національної гвардії, я б хотів назвати його «Крим».
Ми заявили, що будемо забезпечувати цей батальйон самі, залучаючи народні кошти. До речі, сьогодні вже вдруге приїжджали священики Київського патріархату, перший раз привезли 10 касок, сьогодні – 15. Вони їх благословили та привезли нам. Тож я думаю, що МВС в особі тих людей, з якими ми контактуємо, цьому тільки радіє.
– Оскільки ви формально увійшли до складу структури МВС, чи буде це означати, що під час участі батальйону «Донбас» чи новоствореного батальйону «Крим» в АТО, ви будете чітко підпорядковані наказам, що надходитимуть згори?
– Так це «згори» зовсім недалеко. В мене це – командувач Національної гвардії, з яким ми познайомилися в неформальній обстановці – він приїжджав до нас у наметове містечко. Ми з ним легко знайшли спільну мову. Тож моє «згори» розташоване тут, за парканом, ми зідзвонюємося, він мені постійно допомагає. Це не так далеко, як може здаватися, все тут, поруч.
– Ви ж розумієте, чому я Вас про це питаю? Історія з літаком, історія з тим, як батальйон «Донбас» потрапив у засідку, примушує людей говорити про «зраду» й замислюватися над тим, наскільки можна довіряти тим, хто ці накази віддає.
Особисто в мене є дані, що доповідь від Служби безпеки України про те, що були виявлені позиції ворожих ПЗРК, за кілька днів до трагедії була в АТЦ
Звертався до президента Порошенка з пропозицією сформувати щось на кшталт спецслужби з боротьби зі зрадою в різних структурах влади
– Проблема зради, звичайно, існує, тому на самому початку, коли я тільки віддаю команду, я роблю це тільки в загальних рисах. Тобто, час, коли солдати мають вирушити, конкретизація завдання – все це залишається за ними, щоб запобігти витоку інформації.
Що до літака, то особисто в мене є дані, які ми зараз перевіряємо, що доповідь від Служби безпеки України про те, що були виявлені позиції ворожих ПЗРК, за кілька днів до трагедії була в АТЦ. Тобто, ця інформація була.
Безперечно, зрада є, в різних галузях та на різних рівнях. Хоча й не так тотально, як вважають люди. Я особисто, як громадянин України, звертався до нашого президента Петра Порошенка з пропозицією сформувати щось на кшталт спецслужби з боротьби зі зрадою в різних структурах влади.
На це мені відповідають, що є СБУ, але в мене виникає питання: а хто в такому випадку з СБУ буде працювати? Така служба потрібна. В радянські часи для цього був СМЕРШ, в Ізраїлі, в США є свої структури… Це велика проблема, але це не означає, що через неї ми не переможемо.
Є методи конспірації, запобігання витокам інформації, дезінформації – все це було прописано ще в стародавньому китайському трактаті «Мистецтво війни», нічого складного в цьому немає.
– Є ще одна проблема. До мого колеги, який працює в Ізюмі підійшов нацгвардієць і сказав: «Я хочу звернутися до президента». Якщо коротко, то суть звернення полягає у тому, що у людей виникло відчуття, ніби зараз спеціально збирають майданівців, сміливців, справжніх патріотів й винищують їх шляхом недолугих наказів чи зради.
– Я з цим не погоджуюся. По-перше, загинуло понад півтори сотні вояків. Це що, усі сміливі люди України? Тобто, якщо всі загиблі – сміливі люди, і більше сміливих людей немає, тоді підступний план вдався. Я не думаю, що смерть обирала, кого забрати.
– Але Ви самі розповідали, що коли батальйон потрапив у засідку, ворогу було відомо, в якому напрямку ви рухалися.
Існує некомпетентність, існує зрада, існує застаріла техніка, старі незграбні структури, боягузтво, але є й сміливість, компетентність, патріотизм
На початку було зроблено багато дурниць – поодинокі бронетранспортери, які їдуть «зеленкою», люди, які без розвідки рухаються... Зараз поволі приходить досвід
– Так, це правда. Не допомагали також і прикордонним заставам, і що з того? Я все одно не погоджуюся з такою думкою. Я розумію, що речі не можуть бути лише чорними або білими, є ще багато напівтонів.
Існує некомпетентність, існує зрада, існує застаріла техніка, старі незграбні структури, боягузтво, але є й сміливість, компетентність, патріотизм. І все це так перемішано, що в результаті важко зрозуміти, який же колір має ця суміш. Але це точно не чорний або білий.
Я можу навести приклад. Я сам був на Майдані. І я живий. Мене так само звинувачували негідники і з російської сторони, і з нашої, в тому, що я ніби збираю людей з Майдану та навмисне знищую їх. Це безглуздя.
Насправді ми зараз пожинаємо плоди тієї системи, яка була створена протягом 23 років. Вона виникла не сьогодні і не вчора, все робиться не зі злого наміру. Система працювала з браком. Були люди, які прагнули догодити начальству, могли щось десь вкрасти або десь перед кимось прогнутися.
Чому нормальні люди не залишалися в цій системі? Де та честь, якої потрібно добитися, де повага суспільства, де кар’єра, яку міг побудувати військовий? Цього всього не було. Тому, за рідкісним винятком, залишалися ось такі люди. Вони й командують зараз. Загиблі є, але герої не вмирають, і я сподіваюся, що далі, з підвищенням професіоналізму в армії, міліції та СБУ, ця кількість не буде зростати. Втрати, звичайно, будуть, але не такі, як були на початку.
На початку взагалі було зроблено багато дурниць – поодинокі бронетранспортери, які їдуть «зеленкою», люди, які без розвідки рухаються кудись... Зараз поволі приходить досвід. Я думаю, що кожен повинен відповідати сам за себе.
Якщо я стою поруч із командиром іншого підрозділу, я розумію, що навіть, якщо не буде наказу, я завжди прийду йому на допомогу. І він прийде мені на допомогу, тому що покидати своїх – це гірше, аніж не виконати наказ. Я розумію, що маю шифрувати системи зв’язку, забирати в бійців мобільні телефони, запускати дезінформацію. Я розумію, що маю робити масу різних речей, і тоді ризики будуть зведені до мінімуму. А якщо перевалювати все на міфічних чи хоч би й справжніх зрадників, то це шлях в нікуди. А щодо того нацгвардійця, то я сам буду під Ізюмом, тож спробую знайти його та поговорити з ним.
– Чи багато за останній час Ви зустріли однодумців, які дотримуються такої ж точки зору як Ви?
В країні дуже багато талановитих людей, в тому числі й талановитих у військовій сфері. Потрібно дати їм можливість проявляти ініціативу
– Командири деяких добровольчих батальйонів, командири батальйонів нацгвардії, деякі армійські командири, але їх зазвичай меншість. Часто можна зустріти підрозділи, що полюбляють обороняти кущі. Дуже багато наших дезертирів чи тих, кого вигнали за боягузтво, йдуть до певних підрозділів. Але в нашій країні дуже багато талановитих людей, в тому числі й талановитих у військовій сфері. Потрібно увімкнути соціальні ліфти, дати їм можливість проявляти ініціативу, але для цього потрібен час. Я сподіваюся, що найближчим часом наша країна пройде крізь всі ці випробування, створить нові ефективні структури – спочатку військові, а потім і громадянські.
– На Вашу думку, чи були зроблені висновки армійським керівництвом після трагедії під Волновахою?
– Я думаю, що не були. Я багато знаю про трагедію під Волновахою, але наразі не готовий про це говорити.
– Де гарантія, що таке не повториться?
– Гарантія – це професіоналізм командира, оскільки це – його відповідальність. Я не думаю, що з мого боку буде правильним розповідати все, що мені довіряють люди. Якщо є такі питання, на які я можу вплинути, я це роблю. А настрій людей, їх бойовий дух – це дуже важливо. Я не думаю, що їм варто знати справжній стан речей. Це не має сенсу.
– Схоже на точку зору людей, які формують інформаційну політику Кремля, які не вважають, що людям потрібно знати, що людей у містечку Щастя ніхто не вирізав.
Кремль – це ставлення сановника до бидла. Я ж просто співчуваю людям і не хочу доводити їх до стану зневіри. В підсумку все буде добре, ми зробимо все, щоб виправити ситуацію
– Є відмінність. Я не в Кремлі і я не нагорі. Я такий самий, як і Ви, і я не хочу, щоб Ви коли-небудь були в такому душевному стані, в якому буваю я, коли знаю, що можу щось змінити. Бо я можу щось змінити. А Ви – ні. Тож потрібні інші методи.
Якщо зараз почати розповідати, скільки в нас боєздатних підрозділів, чим це допоможе? Якщо люди втратять бойовий дух, почнуть думати про те, що ж буде, якщо Путін нападе, чим це буде краще? А якщо компетентні люди будуть йти до армійського командування, в командування МВС і змінюватимуть реальність зсередини – це допоможе. Є таке поняття як паніка. Є таке поняття як зневіра. І ми ні в якому разі не можемо допустити, щоб такі настрої поширювалися серед наших людей. І це відрізняється від позиції Кремля, бо Кремль – це ставлення сановника до бидла. Я ж просто співчуваю людям і не хочу доводити їх до стану зневіри. В підсумку все буде добре, ми зробимо все, щоб виправити ситуацію.
– Як можна не просто підняти бойовий дух, але й зцілити тих, хто дивиться канали російського телебачення та вірить, що міста Сходу закидають фосфорними бомбами, що «українські карателі убивають жінок і дітей»?
Розповідають, нібито п’яні переселенці всі, як один – сепаратисти, жінки – повії, а чоловіки ховаються за спідницями? Та у Львові, на Волині, в Центральній Україні така сама кількість негідників, як і на Донбасі. В нас тут просто людей проживає більше
– Я не готовий давати поради, але я можу розказати, що робили ми, і що збираємося робити зараз, після повної передислокації.
По-перше, будуть відключені всі російські канали мовлення. Так само, як ми відключали канали російського радіо, коли перебували в районах, де воно працювало.
По-друге, зараз Автомайдан та низка інших громадських організацій евакуює людей з проблемних регіонів. Ми опікуємося багатьма таборами біженців, ми поширюємо там інформацію по те, що ми – місцеві, ми – батальйон «Донбас», а не якась там міфічна «українсько-бандерівська армія». Ми діємо поетапно.
Якщо зараз неможливо переконати їх у тому, що ніякого геноциду немає, то будемо грати на почуттях, використовуючи те, що ми – місцеві. Я певен, що ми зможемо знайти з ними спільну мову. Також потрібно наочно показувати людям з областей «страшну бандерівську Україну з космічними кораблями Правого сектору».
Є багато реабілітаційних програм, на зразок організації «Шпиталь Майдану», які просто вивозять людей в санаторії Центральної та Західної України, показують їм «страшних бандерівців», дають можливість відпочити тощо. Потрібно також серйозно займатися інформаційною політикою.
Звідки в нас взялися ці лукаві терміни – «сепаратисти», «ЛНР», «ДНР»? Всі ці терміни створюють паралельну реальність. 20 разів повториш «ДНР» – і люди повірять, що це дійсно окрема держава. Чому в нас зараз проводиться інформаційна кампанія, яка базується на протиставленні Донбасу й всієї України? Розповідають, нібито п’яні переселенці всі, як один – сепаратисти, жінки – повії, а чоловіки ховаються за спідницями? Та у Львові, на Волині, в Центральній Україні така сама кількість негідників, як і на Донбасі. В нас тут просто людей проживає більше.
Тож існують методи в гуманітарній сфері, в інформаційній, військовій, для цього є відповідні фахівці. І головне – щоб ці люди дійсно ставили перед собою такі цілі. Тоді вони будуть досягнуті. А якщо метою буде просто опанувати бюджет, наростити капітал чи створити собі імідж «я рятівник» у ЗМІ – то це вже зовсім інша справа. Я думаю, що фахівці чудово знають про всі ці методи.
– А Ви знаєте, що таке ненависть? Вона допомагає чи заважає?
Янукович і Путін – два найбільших злочинці. Вони посіяли в душах людей зерна ненависті
– Я дуже стурбований тим, що маховиком насилля набирає сили: викрадають людей, катують, вбивають. Мені надходять повідомлення з погрозами моїй родині.
І коли я бачу, як наші люди, наші українці починають писати: «відріжте їм те-то», «зробіть з ними те-то», або як наші бійці, які бачили, що зробили з їх товаришем – вирізали серце, прив’язали до КАМАЗа й волочили за ноги – я неймовірно стурбований.
Що буде з цими людьми після війни? Афганський синдром, в’єтнамський синдром – це мене дуже бентежить. Тому свою ненависть потрібно контролювати. Деяким людям вона іноді допомагає, деяким – заважає.
Янукович і Путін – два найбільших злочинці. Вони посіяли в душах людей зерна ненависті, і тепер все це квітне у неймовірних масштабах. І навіть тоді, коли закінчиться АТО, може початися помста на зразок «син за батька», «внук за діда» – ми отримаємо ще той «ольстер». Хоча насправді Росію підтримує не більше ніж 20% населення. Але ці негідники зробили все, щоб ці «бур’яни» в нас тут розквітли. Тому ненависть – це погано, це не по-християнськи. Але на війні декому вона дійсно допомагає.
– Чи знаєте Ви, що робити з тим, що характеризувало колись війну УПА з НКВС, тобто з переодягненими в українську форму диверсантами?
– Для цього потрібно, щоб люди, які в нас ухвалюють рішення, почитали підручники ФСБ, де всі ці прийоми описані.
– Ви їх читали?
Це – наша земля, в нас є професіонали, тож я думаю, що якщо діяти швидко та ініціативно, то всі ці підрозділи упирів можна швидко знищити
– Звичайно що читав. Там чітко прописана технологія «терор», без будь-яких прикрас. І як приклад – використання радянських військ під виглядом УПА тощо. Також потрібно використовувати власні спецпідрозділи.
Ніхто ніде нікого не виріже, якщо буде надана ініціатива командирам на місцях. Це – наша земля, в нас є професіонали, тож я думаю, що якщо діяти швидко та ініціативно, то всі ці підрозділи упирів можна швидко знищити. Але цим не повинні займатися звичайні люди. Нехай цим займаються професіонали. Та, нажаль, всі ці структури знищені. Тому доводиться йти патріотам без необхідних навичок та отримувати якусь військову підготовку для порятунку своєї країни, поступово стаючи професіоналами. Це і є створенням нової армії – з рядових, із офіцерів, з майбутніх командувачів.
– Якби Ви стали міністром оборони України, якими б були три Ваших перших накази?
– Я не готовий до такої посади і навіть не ставлю перед собою такої цілі. Але якщо просто змоделювати ситуацію, то я провів би атестацію штабних офіцерів, а потім і вищого командування. Атестація – це досить серйозно, треба залучати і сторонніх фахівців. Далі я б приділив увагу військовій розвідці й контррозвідці. Третім, мабуть, провів би швидко сторонній аудит структури управління, або ж скоротив би ланцюг командирів для того, щоб накази йшли швидше. Також істотно змінив би структуру, щоб було більше ініціативи на місцях. Щодо решти – потрібно серйозно ознайомитися зі специфікою роботи, але напрямки були б приблизно такими.
– Як Ви оцінюєте пропозицію президента щодо встановлення перемир’я задля того, щоб вивезти біженців і поранених? Наскільки це піде на користь загальній ситуації та АТО?
– Біженців та поранених можна вивезти і без цього. А для чого це робиться – я сподіваюся, що це військова хитрість, адже Петро Олексійович – розумна людина. Я не готовий критикувати новообраного президента, тому що в нього дуже великий кредит довіри і йому потрібно дати можливість зробити те, що він пообіцяв виборцям. Але як громадянин, не розпещений чесністю влади, я сумніваюся, чи справді це потрібно.
– Як житель Донбасу, оцініть, як швидко можна було закрити кордони і чому вони не закриті зараз?
Якщо говоримо про шикування військ уздовж кордонів – то це ні до чого не призведе. Тому я дуже сподіваюся, коли про це йде мова, то мається на увазі весь комплекс заходів
– Гадаю, що швидко б і не вийшло. Думаю, що частково питання закриття кордонів скоро вирішиться, але тільки частково. По-перше, армія не пристосована до закриття кордонів. По-друге, вона зможе стати тільки на вузлових точках – вона ж не зможе стати через кожний метр. І тому обов’язково потрібно сформувати групи мобільного прикриття. Крім того, залишаються актуальними питання зради та корупції – хтось обов’язково буде пропускати через кордон за гроші.
Якщо це робити грамотно, то потрібно поставити армію, швидко реорганізувати прикордонні війська – запросити туди добровольців та людей із запасу, змінити командування прикордонними військами і поставити позаду армії групи мобільного прикриття, то вийшло б чудово. Використовувати безпілотники, мінувати окремі дороги… необхідний цілий комплекс. А якщо ми говоримо про шикування військ уздовж кордонів – то це ні до чого не призведе. Тому я дуже сподіваюся, коли про це йде мова, то мається на увазі весь комплекс заходів.
– Люди думають, що ті, хто йдуть в добровольчі батальйони – це головні герої, але вони не дуже розуміють, чим добровольці відрізняються від нацгвардійців?
– Нічим. Ми – третій батальйон спецпризначення Національної гвардії, і наразі вирішується питання щодо створення четвертого батальйону. Я – командир батальйону Національної гвардії, ми стали частиною цієї структури, бо вона найбільше підходить для досягнення наших цілей і вирішення завдань.
– Чи є в нас шанс швидше знайти вирішення питання війни і миру в Україні?
Інших варіантів, окрім як перемогти, немає. Нам нічого більше і не залишається, окрім як перемагати, створювати нові армійські й громадянські структури, виходити з цієї ситуації сильнішими, ніж ми були, і нарешті стати державою
– Можна ще раз підтвердити тези терористів і Путіна про те, що ми не українці, а укри чи укропи, про те, що ми – недодержава, здатися, завуалювавши все це казками про те, що мир – це важливо. Але якщо не здаватися, то інших варіантів, окрім як перемогти, немає.
Потрібно розуміти, що супротивники – це люди, які розуміють мову сили. Є безліч прикладів, коли всі їхні обіцянки виявлялися брехнею, тож нам нічого більше і не залишається, окрім як перемагати, створювати нові армійські й громадянські структури, виходити з цієї ситуації сильнішими, ніж ми були, і нарешті стати державою. Інакше я просто не бачу сенсу тут жити. Всі ці 23 роки ми їхали в невідомому напрямку, але встигли багато чого зробити, адже наш народ – талановитий. Але прийшов час поставити крапку і не сподіватися на новий Майдан, а максимально використати здобутки того, що вже відбувся. Потрібно змінювати країну і ми маємо для цього всі шанси.
