Київ – У Києві представили «Фауста» Ґете у перекладі Миколи Лукаша. Це лише одна з книг 15-томного зібрання творчої спадщини українського перекладача, яке планують видати у Києві. Микола Лукаш працював над «Фаустом» близько 20 років, і мовознавці кажуть: феномен його перекладів – у надзвичайно тонкому відчутті мови та досконалому володінні українським лексиконом різних епох.
«Це була людина не від світу цього. Він міг взимку вийти надвір у парусинових черевиках і не помітити», – згадує письменник Борис Олійник про Миколу Лукаша. Він перекладав з 20 мов і ніколи не був одружений – як сам казав, не міг вибирати між особистим життям і роботою. «Фауст», якого він завершив у 1955 році, певно, був його найбільшою перекладацькою перемогою – до Лукаша за цей твір бралися і Іван Франко, і Михайло Старицький, однак впоратися з Ґете не змогли.
«Фауст» – це Пісня Пісень Європи. Це не лише німецький витвір, це витвір і новоєвропейської, і середньовічної традиції водночас. Антонич називав Ґете «таємним радником Європи». І раптом десь на тоталітарній периферії світу з’явився той персонаж, який зробив такий переклад «Фауста», якому немає рівних у світовій традиції перекладу», – розповідає один із упорядників видання Вадим Скуратівський.
Лукаш першим почав перекладати з оригіналу
У Радянському Союзі іноземні твори мовами національних меншин перекладали зазвичай з російської – і сьогодні деякі видавництва бережуть цю «традицію», каже режисер Лесь Танюк. Микола Лукаш першим почав перекладати з оригіналу, надзвичайно майстерно підбираючи лексичні відповідники в українській мові.
«Свого часу я перекладав Шекспіра, і у мене нічого не виходило, доки я не переписав «Декамерон» Лукаша на словники. Просто зробив 16 зошитів із його фразеологією за історичними періодами. Це мені дуже допомогло, тому що це був один і той самий час та логіка», – каже Лесь Танюк.
А Іван Драч, який товаришував із Лукашем, пригадує: його переклади Лорки критикувала Нью-Йоркська група – саме через майстерність. Для Тарнавського та Бойчука, які жили в еміграції, саме творення українською було дивом. «А Лукаш знав мову віртуозно, знав її скрупульозно, в деталях, розрізняв за запахом усі нюанси. Через це вони його не сприймали», – розповідає Драч.
Окрім «Фауста», київське «Видавництво Жупанського» обіцяє видати ще 14 томів доробку Миколи Лукаша. Серед його перекладів – Гейне, Флобер, Сервантес, Аполлінер та інші. У збірці також будуть його власні твори та мовознавчі статті.
«Це була людина не від світу цього. Він міг взимку вийти надвір у парусинових черевиках і не помітити», – згадує письменник Борис Олійник про Миколу Лукаша. Він перекладав з 20 мов і ніколи не був одружений – як сам казав, не міг вибирати між особистим життям і роботою. «Фауст», якого він завершив у 1955 році, певно, був його найбільшою перекладацькою перемогою – до Лукаша за цей твір бралися і Іван Франко, і Михайло Старицький, однак впоратися з Ґете не змогли.
«Фауст» – це Пісня Пісень Європи. Це не лише німецький витвір, це витвір і новоєвропейської, і середньовічної традиції водночас. Антонич називав Ґете «таємним радником Європи». І раптом десь на тоталітарній периферії світу з’явився той персонаж, який зробив такий переклад «Фауста», якому немає рівних у світовій традиції перекладу», – розповідає один із упорядників видання Вадим Скуратівський.
Лукаш першим почав перекладати з оригіналу
У Радянському Союзі іноземні твори мовами національних меншин перекладали зазвичай з російської – і сьогодні деякі видавництва бережуть цю «традицію», каже режисер Лесь Танюк. Микола Лукаш першим почав перекладати з оригіналу, надзвичайно майстерно підбираючи лексичні відповідники в українській мові.
«Свого часу я перекладав Шекспіра, і у мене нічого не виходило, доки я не переписав «Декамерон» Лукаша на словники. Просто зробив 16 зошитів із його фразеологією за історичними періодами. Це мені дуже допомогло, тому що це був один і той самий час та логіка», – каже Лесь Танюк.
А Іван Драч, який товаришував із Лукашем, пригадує: його переклади Лорки критикувала Нью-Йоркська група – саме через майстерність. Для Тарнавського та Бойчука, які жили в еміграції, саме творення українською було дивом. «А Лукаш знав мову віртуозно, знав її скрупульозно, в деталях, розрізняв за запахом усі нюанси. Через це вони його не сприймали», – розповідає Драч.
Окрім «Фауста», київське «Видавництво Жупанського» обіцяє видати ще 14 томів доробку Миколи Лукаша. Серед його перекладів – Гейне, Флобер, Сервантес, Аполлінер та інші. У збірці також будуть його власні твори та мовознавчі статті.
