Київ – Скульптури комуністичного періоду потрібно зберегти «на науку нащадкам» – так вважають художники та історики. До того ж, багато з них є мають мистецьку цінність – як, наприклад, київський пам’ятник чекістам, що є важливим зразком монументалізму. Однак лишати ці скульптури в міському просторі також не варто, переконані активісти та музейники. Тому, наприклад, київський Музей російського мистецтва ініціював створення у місті парку радянської монументальної пластики.
Для київського скульптора Олексія Золотарьова пам’ятник – це, перш за все, витвір мистецтва, а не персона, котру він зображає. На його думку, оцінюючи той чи інший монумент, варто, перш за все, асоціювати його з автором, а не з історичним контекстом.
«Це був певний час, в якому жили і творили люди. Так, це було обслуговування певної ідеології, але ніхто не відміняв професіоналізму. Наприклад, пам’ятник Щорсу, є одним із найкращих кінних пам’ятників в Україні – не лише за технікою виконання, а й тим, як він вписується у міське середовище», – каже художник.
Олексій Золотарьов – один із активістів, які виступають на захист пам’яток радянської доби. Нещодавно вони зупинили повалення у столиці пам’ятника чекістам (автором якого є український скульптор Василь Бородай, який створив пам’ятник засновникам Києва), домовившись із протестувальниками, що монумент демонтують.
Нищення пам’ятників не вирішить наших проблем – мистецтвознавець
Мистецтвознавець Олена Боримська також вважає: радянське не значить посереднє. З одного боку, є засилля ленінів із двома кепками – на голові і в руці, – а з другого – такі пам’ятки монументального мистецтва, як «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної. А боротися із комуністичним минулим через повалення пам’ятників – не метод, каже Олена Боримська.
«Нищити пам’ятники – не нова практика. Так робили ще у давньому Єгипті – знищували ім’я і зображення фараона, щоб він не потрапив у вічність. Я дуже поважаю їхню культуру, але наших проблем це не вирішить», – зазначає вона.
Як мистецтвознавець, так і скульптор переконані: зберігаючи цю частину історії, ми маємо менше шансів її повторити. Однак також потрібно вивчати й аналізувати її. Без цього пам’ятник чекістам – це просто 9-метрова брила, на котру містяни не звертають увагу, каже Золотарьов. Тому радянське надбання потрібно музеєфікувати – за прикладом, скажімо, «Парку Грутас» (який на заході називають «Ленінлендом») у Литві, музею соціалістичного мистецтва в Болгарії або «Парку Мементо» в Угорщині.
Із такою ініціативою виступив нещодавно київський Музей російського мистецтва, який звернувся до міської влади з проханням допомогти створити філіал для експонування радянської монументальної пластики. Музей також склав перелік пам’яток, що потребують захисту «у зв’язку з революційною ситуацією» – у ньому опинилися близько 20 київських монументів. Окрім цього, у Львові створюють меморіальний музей «Територія терору», куди також планують переносити пам’ятники.
Естетика замість ідеології
Окрім активістів, охороною монументів нині займається український комітет «Блакитного щита» – міжнародної організації, що опікується культурним надбанням у зонах військових конфліктів або природних катастроф. Разом із Самообороною Майдану український «Блакитний щит» також взяли під охорону кілька десятків київських музеїв.
Один із експертів «Блакитного щита», історик Тимур Бобровський схвалює ідею музею радянської скульптури, однак зауважує: деякі монументи цілком можуть залишитися на своєму місці. Наприклад, пам’ятник Ватутіну, який теж начебто планували повалити радикально налаштовані активісти.
«Це людина, яка загинула в боях за звільнення України від німецьких загарбників і ніякого стосунку до репресій не мала. До того ж, пам’ятник стоїть на його могилі. Тож чіпати його не можна», – зауважує Бобровський.
Окрім цього, демонтуючи монументи, потрібно зважати на архітектурну композицію, каже історик. Так на місці того самого Щорса раніше стояв пам’ятник графу Олексію Бобринському.
«Тож якщо громада – а це має бути рішення громади, а не кількох десятків активістів – вирішить, що пам’ятник Щорсу там не потрібен, доведеться шукати йому адекватну заміну, щоб не порушити міський ландшафт», – каже фахівець.
Утім, кому ставити нові пам’ятники замість демонтованих – також суперечливе питання. Київська влада вже оголосила конкурс на проект пам’ятника Небесній сотні. Однак Олексій Золотарьов, наприклад, вважає: для такого вшанування – зарано, людям потрібна пауза, щоб осмислити те, що відбулося. Окрім того, зауважує скульптор, варто пам’ятати, що для сучасного суспільства пам’ятник має бути насамперед естетичним, а не ідеологічним об’єктом.
Для київського скульптора Олексія Золотарьова пам’ятник – це, перш за все, витвір мистецтва, а не персона, котру він зображає. На його думку, оцінюючи той чи інший монумент, варто, перш за все, асоціювати його з автором, а не з історичним контекстом.
«Це був певний час, в якому жили і творили люди. Так, це було обслуговування певної ідеології, але ніхто не відміняв професіоналізму. Наприклад, пам’ятник Щорсу, є одним із найкращих кінних пам’ятників в Україні – не лише за технікою виконання, а й тим, як він вписується у міське середовище», – каже художник.
Олексій Золотарьов – один із активістів, які виступають на захист пам’яток радянської доби. Нещодавно вони зупинили повалення у столиці пам’ятника чекістам (автором якого є український скульптор Василь Бородай, який створив пам’ятник засновникам Києва), домовившись із протестувальниками, що монумент демонтують.
Нищення пам’ятників не вирішить наших проблем – мистецтвознавець
Мистецтвознавець Олена Боримська також вважає: радянське не значить посереднє. З одного боку, є засилля ленінів із двома кепками – на голові і в руці, – а з другого – такі пам’ятки монументального мистецтва, як «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної. А боротися із комуністичним минулим через повалення пам’ятників – не метод, каже Олена Боримська.
«Нищити пам’ятники – не нова практика. Так робили ще у давньому Єгипті – знищували ім’я і зображення фараона, щоб він не потрапив у вічність. Я дуже поважаю їхню культуру, але наших проблем це не вирішить», – зазначає вона.
Нищити пам’ятники – не нова практика. Наших проблем це не вирішитьОлена Боримська
Як мистецтвознавець, так і скульптор переконані: зберігаючи цю частину історії, ми маємо менше шансів її повторити. Однак також потрібно вивчати й аналізувати її. Без цього пам’ятник чекістам – це просто 9-метрова брила, на котру містяни не звертають увагу, каже Золотарьов. Тому радянське надбання потрібно музеєфікувати – за прикладом, скажімо, «Парку Грутас» (який на заході називають «Ленінлендом») у Литві, музею соціалістичного мистецтва в Болгарії або «Парку Мементо» в Угорщині.
Із такою ініціативою виступив нещодавно київський Музей російського мистецтва, який звернувся до міської влади з проханням допомогти створити філіал для експонування радянської монументальної пластики. Музей також склав перелік пам’яток, що потребують захисту «у зв’язку з революційною ситуацією» – у ньому опинилися близько 20 київських монументів. Окрім цього, у Львові створюють меморіальний музей «Територія терору», куди також планують переносити пам’ятники.
Естетика замість ідеології
Окрім активістів, охороною монументів нині займається український комітет «Блакитного щита» – міжнародної організації, що опікується культурним надбанням у зонах військових конфліктів або природних катастроф. Разом із Самообороною Майдану український «Блакитний щит» також взяли під охорону кілька десятків київських музеїв.
Один із експертів «Блакитного щита», історик Тимур Бобровський схвалює ідею музею радянської скульптури, однак зауважує: деякі монументи цілком можуть залишитися на своєму місці. Наприклад, пам’ятник Ватутіну, який теж начебто планували повалити радикально налаштовані активісти.
«Це людина, яка загинула в боях за звільнення України від німецьких загарбників і ніякого стосунку до репресій не мала. До того ж, пам’ятник стоїть на його могилі. Тож чіпати його не можна», – зауважує Бобровський.
Окрім цього, демонтуючи монументи, потрібно зважати на архітектурну композицію, каже історик. Так на місці того самого Щорса раніше стояв пам’ятник графу Олексію Бобринському.
«Тож якщо громада – а це має бути рішення громади, а не кількох десятків активістів – вирішить, що пам’ятник Щорсу там не потрібен, доведеться шукати йому адекватну заміну, щоб не порушити міський ландшафт», – каже фахівець.
Якщо громада вирішить, що пам’ятник Щорсу там не потрібен, доведеться шукати йому адекватну замінуТимур Бобровський
