(Рубрика «Точка зору»)
Кость Кірнас
Не дивували слова влади чи старих людей сходу України, які казали про мітингувальників на Грушевського як про «заворушення та безлади». Це совково-мислячі сапієнс, які за своє життя бачили тільки лад, коли усі громадяни ходять «строєм у напрямку, вказаному партією».Але мене дивувала істерія опозиційно мислячої спільноти, яка боялась, що влада може ввести надзвичайний стан, наче на Грушевського коїлася якась громадянська війна чи там справді «терористи», як бреше влада.
Громадянська війна – це, коли повстанці беруть вогнепальну зброю та стріляють без попередження. Тероризм – це залякування мирних людей засобами вибухів у метро тощо, як було в Лондоні чи Москві. Нічого цього не було з боку мітингувальників!
Якщо ви хоч раз бачили протести антиглобалістів у Давосі чи комуністів у Греції, ви майже напевно бачили коктейлі Молотова з боку мітингувальників. Це вже просто стало складовою частиною європейської свободи зібрань. Отже, в якісь мірі ми можемо себе привітати з тим, що ще на крок наблизились до Європи, хоч це і не найкраща риса свободи зібрань.
Україна в якійсь мірі була взірцем «супер чисто» мирних зібрань (просто за Ганді!) до цього часу. Але в реальному житті усюди, де є люди, є емоції. Такими вже люди створені. І тому, нерозумно очікувати, що завжди все буде «супер чисто» мирно та за Ганді. І це вже давно зрозуміли у Європі.
Те, що було на Грушевського, це всього-на-всього один із різновидів протесту, що вже став нормою для Європи. Протести бувають «супер чисто» мирними (за Ганді, як було майже завжди на наших майданах), не дуже «супер чисто» мирними, та просто протестами. Ті, що були на Грушевського, – десь посередині спектру: адже ми ще не бачимо побитих вітрин банків, спалених автівок громадян, що часто можна бачити у Греції та інших країнах Європи.
При таких протестах в Європі поліція не починає, як малі діти, мститися протестувальникам, роздягаючи тих догола, б’ючи удвадцятьох одного ногами чи стріляючи навмисне в очі гумовими кулями та обстрілюючи журналістів, як роблять наші «беркутівці». Я вже не кажу про використання вогнепальної зброї! Європейська поліція діє професійно, відтісняючи протестувальників, при цьому не застосовуючи надмірної сили, арештовуючи протестувальників, які потім за ці коктейлі Молотова відсидять кілька діб арешту та йдуть на волю, а не отримують, як лякає Пшонка, 15 років «за злочин проти держави».
Що таке «злочин проти держави»? Це намагання змінити конституційний лад, заворушення та безлад, коли життю та майну багатьох мирних громадян наноситься значна шкода. У протестувальників на Грушевського не було намірів перетворити наш конституційний лад, наприклад, на анархічний, також вони не лякали мирних громадян та не заподіювали шкоди життю та здоров’ю звичайних громадян: не мародерствували тощо.
Так, міліція потерпала від протестів, але на те вона й міліція. Якщо ти йдеш у міліцію й обсираєшся від коктейлю Молотова, то краще йди працювати двірником. Робота в міліції включає в себе ризик для життя, вона для справжніх чоловіків, а не сцикунів, які б’ють удвадцятьох одного ногами.
Сьогодні в Києві тероризують мирних громадян тільки «тітушки», яких найняла сама влада. Це вони терористи, що коять «злочин проти держави. А ті, хто зараз при владі, цим займаються ще з 2004 року, коли вперше було побито мирних протестувальників під ЦВК. (У тому, що нікого не було покарано за це тоді, винен перш за все Ющенко, який, ставши президентом, призначив генпрокурором представника Партії регіонів, насміхаючись над своїм лозунгом «бандитам тюрми».)
Справді змінили конституційний лад судді Конституційного суду кілька років тому, яких у нормальній державі наступного дня вже б узяли під варту силовики. Змінили конституційний лад Рибак та Олійник, які неконституційно «зарахували» голоси депутатів при голосуванні, навіть не рахуючи, як визнав Олійник. Те, що потім зібрали підписи достатньої кількості депутатів, нічого не означає, адже для законності вони мали бути присутніми у залі та голосувати особисто в момент голосування.
Безлади вчиняє «сім’я» та іванющенки, що обкрадають державу на мільярди, і їм за це нічого немає. В Туреччині справжні поліцейські, а не прислужники режиму, нещодавно арештували голову нацбанку, сина міністра та інших родичів можновладців, хоч їх і звільнили наступного тижня. Але інші поліцейські продовжують їхню справу.
Шановні фейсбуківці, які з такою радістю вихваляти деяких наших силовиків за те, що вони «комусь обіцяли не стріляти бойовими набоями у народ, якщо до того дійде», що ж ви скажете тепер? Якщо дехто з них і не буде стріляти – це не великий подвиг, адже вони просто бояться за свою, вибачте, задницю, бо за це прийдеться відповідати.
Для наших можновладців, вихованих у совку, «злочин проти держави» – це найбільший і найстрашніший злочин. А для Європи найбільший злочин – це злочин проти людства, проти простих неозброєних громадян. У цьому головна відмінність совків та європейців!
Насправді, для Заходу роздягти людину догола і знущатися – це настільки неприйнятно, що навіть під час війни в Іраку кадри про такі дії американців щодо кількох іракців викликали скандал на весь світ! І ніхто із влади США їх не захищав, адже в такому випадку швидко залишився б без своєї посади. А в нас голова РНБО вимагає на переговорах з опозицією амністії для злочинців у погонах!
Треба визнати, що «беркутівці» стали шакалами не сьогодні.
В якійсь мірі ми, суспільство, їх виховали, коли не помічали, як міліціонери катували десятки тисяч людей у відділках щодня, що зростило їхній садистський апетит. Адже у нас ніколи права простої людини не були чимось цінним.
Ми просто звикли до безкарності міліції, для якої головний злочин – «злочин проти держави», а не проти «простої» людини. І навіть якщо зміниться влада, але не зміниться совковий світогляд нашої міліції і нашого суспільства, то ніяких позитивних змін в Україні очікувати в найближчі роки не слід.
P.S. А надзвичайний стан, якщо і вводити, то запроваджувати його має народ проти тих, хто нині при владі, адже це вони сьогодні є небезпекою для мирних громадян.
Кость Кірнас – публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
