(Рубрика «Точка зору»)
Українське головування в ОБСЄ завершилося непомітно для самих політиків і дипломатів країни, яка ще рік тому мала намір перетворити цю місію в демонстрацію своєї ролі на європейському континенті і у світі. Головування призвело до гучного фіаско. Велика частина керівників зовнішньополітичних відомств вирішила не приїжджати до Києва на конференцію ОБСЄ, а гості скористалися нагодою, щоб відвідати Майдан і бойкотувати українське керівництво.
По суті, це була зовсім не демонстрація української політичної ролі, а непоганий привід для протесту проти авторитаризму. І вже ясно, що на європейському континенті з потенційного гравця Україна перетворилася на справжнісінького аутсайдера – так, до її на громадян на Майдані ставляться із симпатією, але її влада викликає почуття, яке в одній із недавніх заяв американського Держдепартаменту було охарактеризовано словом «відраза».
І не тільки, до речі, внаслідок авторитарних тенденцій у діяльності Віктора Януковича і брехливості оточення українського президента. Є ще й проблема абсолютної некомпетентності можновладців – те, що вже призвело до краху в економіці і відносинах із суспільством, не могло не привести до краху і в зовнішній політиці. Прекрасний приклад – якраз українське головування в ОБСЄ.
У Києві чомусь вирішили, що одним із головних результатів цього головування стане просування в питанні придністровського врегулювання. При цьому абсолютно не врахували той факт, що самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка практично повністю залежить від російської підтримки, будучи політичним і економічним утриманцем Кремля.
Вже сам факт оприлюднення українських амбіцій – та ще у той рік, коли Україна і Молдова робили кроки по просуванню європейської інтеграції – російське керівництво просто розлютив. У результаті в Москві зробили все можливе для того щоб позиції нового керівництва Придністров’я, спочатку налаштованого вельми конструктивно у взаєминах з Кишиневом, придбали відтінок нескінченної конфронтації і непоступливості. Україна ж не добилася – і не могла добитися – нічого. При цьому наслідки російських дій на придністровському напрямі неважко було прорахувати. Як, втім, і зрозуміти те, що ніякої альтернативи Москві Київ не представить – у нас просто немає грошей на утримання Придністров’я.
Можливо, якби пошук варіантів врегулювання проходив би в повній тиші, українським дипломатам вдалося б домогтися більшого. Але, з іншого боку, яка може бути тиша, коли потрібна показуха? І яка може бути тиша, коли російські спецслужби знають про наміри українських керівників більше, ніж їхні власні помічники – а нерідко ці наміри самі й формують?
Так що з придністровським конфліктом не вийшло нічого. І з головуванням в ОБСЄ теж. Залишається хіба що покладати надії на майбутнє: поки до нас дійде черга наступного разу, ми зуміємо сформувати гідну і компетентну владу, яка буде поважати власних громадян і працювати на реальний результат.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода