Протягом останніх днів, спостерігаючи за Євромайданами, які охопили Україну, на згадку все частіше приходить одна притча.
Вона розповідає про сироту-безхатченка, який понад усе хотів пізнати своїх батьків, дізнатись, де його дім. Він довго блукав світом, аж дістався до густого лісу, в якому зустрів Старця. Вислухавши сироту, Старець порадив сиротині повірити, що його мрія збудеться, і навіть у цьому лісі, треба тільки знайти своє дерево, яке приведе його до рідного порога. Але як дивувався хлопець, адже дерев у лісі не перерахувати і вони всі однакові? Ні, переконував Старець, твоє дерево тут єдине і ти його знайдеш. Із вірою у серці сирота торкнувся одного з дерев, хоча на ньому не було ні якогось особливого знаку, ні стрічечки, нічого. А ще за мить перед сиротою об’явився батько, він повів хлопця додому.
Сьогодні тисячі переважно молодих людей на українських майданах із вірою в серці знайшли своє дерево, вибрали свою дорогу. При цьому вони без вагань однозначно відкинули всі спроби політиків звабити їх рекламою і сторонніми гаслами.
Зазнали краху спроби партійних лідерів із усіх сторін політичного спектру дістатись на майдани молодих українських європейців зі своєю дрібно-локальною рекламою – сердечками, кулаками і пальцями, криваво-червоними серпами чи голубими рушниками. Швидко і на диво просто з’ясувалось, що ідеологічну незрілість, відсутність яскравої й чесної політичної стратегії, прозорості у складах партійних команд їх лідери не мають чим прикрити, тільки бирками і атрибутикою.
Виглядає, що в них залишився тільки страх бути невпізнаними, згубитись без віри у «лісі однакових дерев», через те вони себе і «знакують» спеціальними образками, одягають партійні майки, щоб якось виділитись. Політики й не помітили, як перетворили Верховну Раду у крамницю з рекламою, і хоч мають різнокольорові значки – символи, б’ються, сваряться, лаються всі однаково гидко, не забуваючи однак при цьому закликати співгромадян до єдності.
«Сила безсилих» – урок від Гавела
А відтак учасники українських Євромайданів проводять унікальний відкритий урок громадянської непокори для політиків, вони вчать їх, що на всій землі є тільки одна не зраджена дорога – право вільного вибору, і тільки одне знамено – національний прапор. Вони їх вчать, що вирізнятись потрібно думкою і серцем, незаплямованою репутацією й чесним, відкритим діалогом зі сучасниками. У мороз багато днів поспіль тисячі людей на Київському Майдані доводять, що готові відстоювати цю свою позицію до кінця і під єдиним прадавнім національним символом – жовто-блакитним.
Молоді люди на відкритому уроці демонструють політикам, але не тільки їм – усій країні, якою дорогою потрібно іти, щоб збудувати громадянське суспільство. Саме в ньому, був переконаний Вацлав Гавел, – «сила безсилих».
І ще один урок українських Євромайданів за Гавелом: «Оберігати своє достоїнство можна будь-коли і будь-де; мова не про якесь одноразове рішення, а про щоденну і доволі копітку «екзистенціальну практику».
Молоде покоління українців підняло високоморальні вимоги до політиків, вони виключають будь-які спроби викрутитись, сфальшивити перед лицем їхнього хоча й невеликого, але дуже вагомого громадянського досвіду. Чи не в цьому причина, що на Майданах, ні, не на трибуні, а нижче, серед демонстрантів, тяжко зустріти лідерів опозиції, відомих урядовців, чи навіть учених, письменників, акторів?
Чи вони не мають чим поділитись, чи просто бояться, що посеред майдану без належної партійної бирки їх не пізнають? Мабуть лякає думка перетворитись на «дерево без віри» серед тих, хто вже обрав свою дорогу.
Але ще не пізно прийти на відкритий урок, послухати, повчитись і перейняти правила чесної боротьби за громадянське суспільство.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Вона розповідає про сироту-безхатченка, який понад усе хотів пізнати своїх батьків, дізнатись, де його дім. Він довго блукав світом, аж дістався до густого лісу, в якому зустрів Старця. Вислухавши сироту, Старець порадив сиротині повірити, що його мрія збудеться, і навіть у цьому лісі, треба тільки знайти своє дерево, яке приведе його до рідного порога. Але як дивувався хлопець, адже дерев у лісі не перерахувати і вони всі однакові? Ні, переконував Старець, твоє дерево тут єдине і ти його знайдеш. Із вірою у серці сирота торкнувся одного з дерев, хоча на ньому не було ні якогось особливого знаку, ні стрічечки, нічого. А ще за мить перед сиротою об’явився батько, він повів хлопця додому.
Сьогодні тисячі переважно молодих людей на українських майданах із вірою в серці знайшли своє дерево, вибрали свою дорогу. При цьому вони без вагань однозначно відкинули всі спроби політиків звабити їх рекламою і сторонніми гаслами.
Зазнали краху спроби партійних лідерів із усіх сторін політичного спектру дістатись на майдани молодих українських європейців зі своєю дрібно-локальною рекламою – сердечками, кулаками і пальцями, криваво-червоними серпами чи голубими рушниками. Швидко і на диво просто з’ясувалось, що ідеологічну незрілість, відсутність яскравої й чесної політичної стратегії, прозорості у складах партійних команд їх лідери не мають чим прикрити, тільки бирками і атрибутикою.
Виглядає, що в них залишився тільки страх бути невпізнаними, згубитись без віри у «лісі однакових дерев», через те вони себе і «знакують» спеціальними образками, одягають партійні майки, щоб якось виділитись. Політики й не помітили, як перетворили Верховну Раду у крамницю з рекламою, і хоч мають різнокольорові значки – символи, б’ються, сваряться, лаються всі однаково гидко, не забуваючи однак при цьому закликати співгромадян до єдності.
«Сила безсилих» – урок від Гавела
А відтак учасники українських Євромайданів проводять унікальний відкритий урок громадянської непокори для політиків, вони вчать їх, що на всій землі є тільки одна не зраджена дорога – право вільного вибору, і тільки одне знамено – національний прапор. Вони їх вчать, що вирізнятись потрібно думкою і серцем, незаплямованою репутацією й чесним, відкритим діалогом зі сучасниками. У мороз багато днів поспіль тисячі людей на Київському Майдані доводять, що готові відстоювати цю свою позицію до кінця і під єдиним прадавнім національним символом – жовто-блакитним.
Молоді люди на відкритому уроці демонструють політикам, але не тільки їм – усій країні, якою дорогою потрібно іти, щоб збудувати громадянське суспільство. Саме в ньому, був переконаний Вацлав Гавел, – «сила безсилих».
І ще один урок українських Євромайданів за Гавелом: «Оберігати своє достоїнство можна будь-коли і будь-де; мова не про якесь одноразове рішення, а про щоденну і доволі копітку «екзистенціальну практику».
Молоде покоління українців підняло високоморальні вимоги до політиків, вони виключають будь-які спроби викрутитись, сфальшивити перед лицем їхнього хоча й невеликого, але дуже вагомого громадянського досвіду. Чи не в цьому причина, що на Майданах, ні, не на трибуні, а нижче, серед демонстрантів, тяжко зустріти лідерів опозиції, відомих урядовців, чи навіть учених, письменників, акторів?
Чи вони не мають чим поділитись, чи просто бояться, що посеред майдану без належної партійної бирки їх не пізнають? Мабуть лякає думка перетворитись на «дерево без віри» серед тих, хто вже обрав свою дорогу.
Але ще не пізно прийти на відкритий урок, послухати, повчитись і перейняти правила чесної боротьби за громадянське суспільство.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
