Майже два з половиною мільйони відвідувачів за п’ять років. Стільки зібрав єдиній у світі музей новин – ньюзіум. І це при тому, що на відміну від більшості вашингтонських музеїв він є платним. За двадцять доларів можна подивитися, як змонтовані рекламні ролики американських президентів, з якими обкладинками вийшли світові медіа наступного дня після терактів у Нью-Йорку, як виглядають розстріляні автівки репортерів і раритетні машини з супутниками для прямих включень. Ба більше, можна самому відчути себе журналістом – у спеціальній інтерактивній зоні.
Між капітолієм і Білим домом – розтягнувся семиповерховий музей новин – Ньюзіум. На його стіні – перша поправка до конституції США – про свободу слова. А на вході – перші шпальти сьогоднішніх номерів газет з усієї країни. Серед артефактів усередині музею – брили берлінського муру, фотографії-переможці Пуліцера, одяг убивці Джона Кеннеді й уламки телевежі, збитої під час терактів у Нью-Йорку.
До імпровізованої екскурсії приєднується український журналіст-розслідувач Сергій Лещенко. Попутно робить репортаж для нових медіа і їх же шукає – серед експонатів.
«Блокнот першого блогера, який був акредитований у Білий дім, зараз ми його знайдемо», – каже Лещенко.
У 2005 Гарет Граф вів власний сайт політичних пліток. На той момент йому було 23 роки.
«Українське законодавство в цьому сенсі нічого не регулює, і зазвичай журналіст-блогер може потрапити до Верховної ради, якщо він буде представлятися «незалежний журналіст» і наводити докази, що він представляє якесь медіа, а чисто блогер – мені здається, що це неможливо», – розповідає український журналіст.
Про Україну в Ньюзіумі – небагато. І переважно – неоптимістично. Наступну згадку знаходимо біля стіни міжнародної правозахисної організації Дім Свободи.
«Україна тут жовтим кольором позначена жовтим, як країна світу, де частково вільні медіа», – коментує мапу свободи ЗМІ Лещенко.
Згідно з останнім звітом організації, ми в одному кошику з Замбією, Південним Суданом і Кувейтом.
«До речі, у Кувейті посадили людину, за те, що вона на твітері писала пости, які ображають релігійні почуття», – говорить український журналіст.
А між тим, наймолодших відвідувачів за вуха не відтягнеш від зони, що неподалік. Тут у прямому ефірі кожен на кілька хвилин може стати новинкарем.
«У нас є багато ігор, які допомагають людям відрізнити факт від суб’єктивної думки. Є гра, у якій треба вибрати найкращу ілюстрацію для обкладинки», – каже куратор музею новин, Паті Рул.
Новини можна передавати з Білого Дому, баскетбольного майданчика чи безлюдного острова.
«Думаю, я впоралась на відмінно. Чекатиму ділових пропозицій від центральних телеканалів», – каже дівчинка, яка щойно спробувала себе у ролі ведучої.
«Журналістом бути важко. Треба купу всього пам’ятати. Ти працюєш там, де дуже спекотно або дуже холодно. І до всього, тебе ще й можуть вбити!», – говорить відвідувач.
«Давай рахувати ряди. Раз, два, три», – Сергій Лещенко перелічує ряди меморіалу журналістів, які загинули під час виконання професійних обов'язків. Українців на дошці шестеро.
«Другий знизу після 2001-го – це Гонгадзе».
Через десять років після убивства Георгія Гонгадзе, Сергій Лещенко пише політичні розслідування на тій же Українській правді. Каже, нині журналістів не вбивають – дискредитують. Залякують зламуванням поштових скриньок, прослуховуванням і вигадуванням брехливих історій.
«Я це точно знаю, тому що їх зміст мені дослівно переказували деякі посадові особи найвищого рангу і казали, щоб я уникав спілкування з певними людьми, бо нічого хорошого вони мені не повідомлять. Вони могли це знати, лише слухаючи наші телефонні розмови», – розповідає Сергій Лещенко.
Українська екскурсія по ньюзіуму фінішує на оглядовому майданчику. До Конгресу – рукою подати.
Вашингтонський музей новин серед іншого славиться найрозкішнішим у місті видом на Капітолій і багатющим вибором подарунків для журналістів.
Між капітолієм і Білим домом – розтягнувся семиповерховий музей новин – Ньюзіум. На його стіні – перша поправка до конституції США – про свободу слова. А на вході – перші шпальти сьогоднішніх номерів газет з усієї країни. Серед артефактів усередині музею – брили берлінського муру, фотографії-переможці Пуліцера, одяг убивці Джона Кеннеді й уламки телевежі, збитої під час терактів у Нью-Йорку.
До імпровізованої екскурсії приєднується український журналіст-розслідувач Сергій Лещенко. Попутно робить репортаж для нових медіа і їх же шукає – серед експонатів.
«Блокнот першого блогера, який був акредитований у Білий дім, зараз ми його знайдемо», – каже Лещенко.
У 2005 Гарет Граф вів власний сайт політичних пліток. На той момент йому було 23 роки.
«Українське законодавство в цьому сенсі нічого не регулює, і зазвичай журналіст-блогер може потрапити до Верховної ради, якщо він буде представлятися «незалежний журналіст» і наводити докази, що він представляє якесь медіа, а чисто блогер – мені здається, що це неможливо», – розповідає український журналіст.
Про Україну в Ньюзіумі – небагато. І переважно – неоптимістично. Наступну згадку знаходимо біля стіни міжнародної правозахисної організації Дім Свободи.
«Україна тут жовтим кольором позначена жовтим, як країна світу, де частково вільні медіа», – коментує мапу свободи ЗМІ Лещенко.
Згідно з останнім звітом організації, ми в одному кошику з Замбією, Південним Суданом і Кувейтом.
«До речі, у Кувейті посадили людину, за те, що вона на твітері писала пости, які ображають релігійні почуття», – говорить український журналіст.
А між тим, наймолодших відвідувачів за вуха не відтягнеш від зони, що неподалік. Тут у прямому ефірі кожен на кілька хвилин може стати новинкарем.
«У нас є багато ігор, які допомагають людям відрізнити факт від суб’єктивної думки. Є гра, у якій треба вибрати найкращу ілюстрацію для обкладинки», – каже куратор музею новин, Паті Рул.
Новини можна передавати з Білого Дому, баскетбольного майданчика чи безлюдного острова.
«Думаю, я впоралась на відмінно. Чекатиму ділових пропозицій від центральних телеканалів», – каже дівчинка, яка щойно спробувала себе у ролі ведучої.
«Журналістом бути важко. Треба купу всього пам’ятати. Ти працюєш там, де дуже спекотно або дуже холодно. І до всього, тебе ще й можуть вбити!», – говорить відвідувач.
«Давай рахувати ряди. Раз, два, три», – Сергій Лещенко перелічує ряди меморіалу журналістів, які загинули під час виконання професійних обов'язків. Українців на дошці шестеро.
«Другий знизу після 2001-го – це Гонгадзе».
Через десять років після убивства Георгія Гонгадзе, Сергій Лещенко пише політичні розслідування на тій же Українській правді. Каже, нині журналістів не вбивають – дискредитують. Залякують зламуванням поштових скриньок, прослуховуванням і вигадуванням брехливих історій.
«Я це точно знаю, тому що їх зміст мені дослівно переказували деякі посадові особи найвищого рангу і казали, щоб я уникав спілкування з певними людьми, бо нічого хорошого вони мені не повідомлять. Вони могли це знати, лише слухаючи наші телефонні розмови», – розповідає Сергій Лещенко.
Українська екскурсія по ньюзіуму фінішує на оглядовому майданчику. До Конгресу – рукою подати.
Вашингтонський музей новин серед іншого славиться найрозкішнішим у місті видом на Капітолій і багатющим вибором подарунків для журналістів.
