Дніпропетровськ – Знана майстриня петриківського розпису Марія Яненко вперше провела творчу зустріч і майстер-клас на батьківщині. Роботи художниці нещодавно виставлялись у Парижі, а тепер вони зайняли цілий експозиційний поверх Дніпропетровського художнього музею. Майстриня довгий час не спілкувалась із публікою і не давала майстер-класів. Але наразі вирішила поділитись своїми творчими секретами, напрацьованими десятиліттями. Творчу зустріч приурочила до дня Незалежності України.
Як замішати яєчну темперу, якою малюють петриківський розпис, як правильно накладати фарби – пензликом і пальцями, як, зрештою, зробити в домашніх умовах зі звичайної палички та пучечка котячої шерсті отой самий «котячий» пензлик, яким петриківці створюють свої шедеври? Про все це майстриня петриківського розпису Марія Яненко розказує ніби мимохідь. Особливих секретів немає, каже, що треба просто брати й малювати: спершу виходитиме по-дитячому наївно, а через роки вийде так само, як у неї, жартує жінка.
Художниця зазначає: шанує творчість давніх петриківських майстринь, неписьменних жінок, які творили чудернацькі квіти на печах та стінах своїх хат століття тому. Вона добре знає історію розпису і деякими маловідомими фактами ділиться з шанувальниками.
«Сама Петриківка – старовинна запорізька слобода, яка не знала кріпацтва. Ця обставина, безумовно, сприяла розвитку народної творчості, зокрема, настінного розпису. Чому саме тут, у Петриківці, народилось це мистецтво? Певно, були історичні обставини. Петриківка здавна була великим торговельним центром, тут тричі на рік проводились великі ярмарки», – каже Марія Яненко.
Чорний колір – колір землі
Учениця всесвітньовідомого петриківського майстра Федора Панка, Марія Яненко в житті скромна і неговірка. Краще за неї, вважає, говорять її роботи. А вони зберігаються по всьому світу – в музейних і приватних колекціях. Зараз твори майстрині виставили також у Дніпропетровському художньому музеї – цілих чотири зали. Один із них – експериментальний: художниця відступила від традицій декоративного мистецтва й спробувала творити в стилістиці Катерини Білокур.
У шанувальників таланту і відвідувачів виставки безліч питань, зокрема, щодо чорного тла деяких робіт майстрині. Традиційна петриківка, як відомо, пишеться на світлому.
«Це – суто творчий підхід. Взагалі-то я більше працюю на білому. Але ж треба спробувати і на такому, і на такому кольорі, подивитись, як воно виглядатиме. Я не вважаю чорний кольором жалоби. Це колір землі», – відповідає Марія Яненко на закиди поціновувачів.
Жодна квітка не повторюється
На творчу зустріч з відомою петриківською майстринею прийшли не тільки діти та молоді художники. Літні люди також із захопленням розглядали мальовки. Петриківський розпис захоплює своїм позитивним, радісним настроєм, поділились із Радіо Свобода своїми враженнями учасниці зустрічі Тетяна і Стелла.
«Вражає ,передусім, поєднання яскравих кольорів, багатство барв, вражає, що жоден сюжет не повторюється, квітки всі різні і наскільки гармонійно вплітаються в сюжет, що виникає почуття радості. Вражає щирість майстрині, у кожній – її душа, і мені здається, за ними можна прослідкувати долю майстрині, її настрій», – зазначають відвідувачки.
Петриківці сподіваються на статус ЮНЕСКО
За словами майстрів петриківського розпису, 2013 рік – важливий для їхнього декоративного мистецтва, адже воно виборює можливість бути внесеним до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Рішення з цього приводу має бути ухвалене в грудні, сподівається керівник Центру народного мистецтва «Петриківка» Андрій Пікуш.
«Ми сподіваємось на позитивне рішення. Це, передусім, підніме імідж петриківки, світову відомість і, можливо, привабить туристів до України, тобто воно дасть не тільки славу, а й, можливо, економічну підтримку галузі», – сказав Андрій Пікуш.
«Статус нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО дуже важливий для петриківки. Він дасть багато можливостей. Наш розпис отримає певні привілеї: з одного боку, це популяризація у світі, з іншого – можливість розвиватись, вийти на якісно новий рівень», – додає провідний науковий співробітник Дніпропетровського художнього музею Оксана Золотарьова.
Довідка:
Марія Яненко – член Національної спілки художників України, майстер народної творчості.
Твори Марії Яненко зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї та Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Упродовж багатьох років працює в Центрі народного мистецтва «Петриківка».
Як замішати яєчну темперу, якою малюють петриківський розпис, як правильно накладати фарби – пензликом і пальцями, як, зрештою, зробити в домашніх умовах зі звичайної палички та пучечка котячої шерсті отой самий «котячий» пензлик, яким петриківці створюють свої шедеври? Про все це майстриня петриківського розпису Марія Яненко розказує ніби мимохідь. Особливих секретів немає, каже, що треба просто брати й малювати: спершу виходитиме по-дитячому наївно, а через роки вийде так само, як у неї, жартує жінка.
Художниця зазначає: шанує творчість давніх петриківських майстринь, неписьменних жінок, які творили чудернацькі квіти на печах та стінах своїх хат століття тому. Вона добре знає історію розпису і деякими маловідомими фактами ділиться з шанувальниками.
Сама Петриківка – старовинна запорізька слобода, яка не знала кріпацтва. Ця обставина, безумовно, сприяла розвитку народної творчості, зокрема, настінного розпису
Чорний колір – колір землі
Учениця всесвітньовідомого петриківського майстра Федора Панка, Марія Яненко в житті скромна і неговірка. Краще за неї, вважає, говорять її роботи. А вони зберігаються по всьому світу – в музейних і приватних колекціях. Зараз твори майстрині виставили також у Дніпропетровському художньому музеї – цілих чотири зали. Один із них – експериментальний: художниця відступила від традицій декоративного мистецтва й спробувала творити в стилістиці Катерини Білокур.
У шанувальників таланту і відвідувачів виставки безліч питань, зокрема, щодо чорного тла деяких робіт майстрині. Традиційна петриківка, як відомо, пишеться на світлому.
Я не вважаю чорний кольором жалоби. Це колір землі
Жодна квітка не повторюється
На творчу зустріч з відомою петриківською майстринею прийшли не тільки діти та молоді художники. Літні люди також із захопленням розглядали мальовки. Петриківський розпис захоплює своїм позитивним, радісним настроєм, поділились із Радіо Свобода своїми враженнями учасниці зустрічі Тетяна і Стелла.
«Вражає ,передусім, поєднання яскравих кольорів, багатство барв, вражає, що жоден сюжет не повторюється, квітки всі різні і наскільки гармонійно вплітаються в сюжет, що виникає почуття радості. Вражає щирість майстрині, у кожній – її душа, і мені здається, за ними можна прослідкувати долю майстрині, її настрій», – зазначають відвідувачки.
Петриківці сподіваються на статус ЮНЕСКО
За словами майстрів петриківського розпису, 2013 рік – важливий для їхнього декоративного мистецтва, адже воно виборює можливість бути внесеним до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Рішення з цього приводу має бути ухвалене в грудні, сподівається керівник Центру народного мистецтва «Петриківка» Андрій Пікуш.
«Ми сподіваємось на позитивне рішення. Це, передусім, підніме імідж петриківки, світову відомість і, можливо, привабить туристів до України, тобто воно дасть не тільки славу, а й, можливо, економічну підтримку галузі», – сказав Андрій Пікуш.
«Статус нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО дуже важливий для петриківки. Він дасть багато можливостей. Наш розпис отримає певні привілеї: з одного боку, це популяризація у світі, з іншого – можливість розвиватись, вийти на якісно новий рівень», – додає провідний науковий співробітник Дніпропетровського художнього музею Оксана Золотарьова.
Довідка:
Марія Яненко – член Національної спілки художників України, майстер народної творчості.
Твори Марії Яненко зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї та Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Упродовж багатьох років працює в Центрі народного мистецтва «Петриківка».