Як і слід було очікувати, головним російським корупціонером виявився не якийсь високопоставлений чиновник із президентської адміністрації або уряду, не якийсь депутат Державної думи, що продовжує займатися бізнесом у вільний від важкої законотворчої діяльності час. Головний корупціонер Росії – опозиціонер Олексій Навальний, завдяки діяльності якого навіть влада була змушена визнати, що в її лавах з’явилися перевертні з нерухомістю за кордоном і фірмами на Заході. Втім, власники всього цього задоволення відбулися легким переляком або, в гіршому випадку, позбавленням мандата. А Навального судять у Кірові за сумнівним обвинуваченням, про який навіть представники Слідчого комітету Росії відгукуються саркастично.
Один із них зауважив, що Навальний навряд чи потрапив би під таку пильну увагу слідчих, якби не дратував владу. І з цим важко не погодитися. Законодавство Росії – як і будь-якої іншої тотально корумпованої країни – складено таким чином, що ніяким бізнесом тут не можна займатися, не порушуючи закон. А вже хто порушив – хто не порушив – це влада буде вирішувати сама.
Процес над Михайлом Ходорковським і Платоном Лебедєвим довів це з усією очевидністю. А справа Навального – це продовження все того ж процесу. Як, втім, і справ над учасниками мітингів на Болотній площі, якими влада, так би мовити, нагадує потенційним учасникам протестних виступів: будьте обережні.
Процес Навального – нагадування тим, хто захоче боротися з корупцією і виявляти її родові плями у владних коридорах. Сам Навальний, звичайно ж, може справляти суперечливе враження. Його непогані зв’язки в коридорах влади – сам процес у Кірові пов’язаний з контактами Навального з губернатором області Микитою Бєлих, очевидна провокативність поведінки, походи на «Російський марш» і симпатії до його учасників, при тому, що шовіністичний рух в Росії контролюється спецслужбами – змушували багатьох вважати Навального не стільки опозиціонером, скільки своєрідним «щепленням від революції», новим попом Гапоном, вирощуваним у путінські часи.
Але навіть якщо ці підозри не безпідставні, тим гірше: значить, і людина з такими можливостями і зв’язками може опинитися на лаві підсудних і догравати свою роль в якому-небудь мордовському таборі. Адже і Георгій Гапон помер не у власному ліжку, а в зашморзі, накинутим на його шию одним із близьких соратників після того, як стали поширюватися чутки про його зв’язки з владою.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Один із них зауважив, що Навальний навряд чи потрапив би під таку пильну увагу слідчих, якби не дратував владу. І з цим важко не погодитися. Законодавство Росії – як і будь-якої іншої тотально корумпованої країни – складено таким чином, що ніяким бізнесом тут не можна займатися, не порушуючи закон. А вже хто порушив – хто не порушив – це влада буде вирішувати сама.
Процес над Михайлом Ходорковським і Платоном Лебедєвим довів це з усією очевидністю. А справа Навального – це продовження все того ж процесу. Як, втім, і справ над учасниками мітингів на Болотній площі, якими влада, так би мовити, нагадує потенційним учасникам протестних виступів: будьте обережні.
Процес Навального – нагадування тим, хто захоче боротися з корупцією і виявляти її родові плями у владних коридорах. Сам Навальний, звичайно ж, може справляти суперечливе враження. Його непогані зв’язки в коридорах влади – сам процес у Кірові пов’язаний з контактами Навального з губернатором області Микитою Бєлих, очевидна провокативність поведінки, походи на «Російський марш» і симпатії до його учасників, при тому, що шовіністичний рух в Росії контролюється спецслужбами – змушували багатьох вважати Навального не стільки опозиціонером, скільки своєрідним «щепленням від революції», новим попом Гапоном, вирощуваним у путінські часи.
Але навіть якщо ці підозри не безпідставні, тим гірше: значить, і людина з такими можливостями і зв’язками може опинитися на лаві підсудних і догравати свою роль в якому-небудь мордовському таборі. Адже і Георгій Гапон помер не у власному ліжку, а в зашморзі, накинутим на його шию одним із близьких соратників після того, як стали поширюватися чутки про його зв’язки з владою.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
