Австралійка Бронні Вейр багато років доглядала за людьми, які помирають. У книзі «5 головних речей, про які люди жалкують перед смертю» австралійська письменниця, композитор і викладач розповіла про близьке спілкування зі смертю і про те, як воно змінило її саму теж. В інтерв’ю Радіо СвободаБронні Вейр спершу розповіла, що стало поштовхом до написання книги.
– Я не вчилася на доглядальницю чи медсестру. Я почала працювати в однієї жінки, щоб не платити за оренду чи іпотеку, щоб я сама могла зайнятися написанням пісень та іншою творчістю. Жінка, про яку я піклувалася, захворіла на невиліковну хворобу, тому я доглядала за нею до її смерті. Потім агентство, яке мене найняло, вирішило, що я це роблю добре, і запитало, чи я хотіла б продовжувати. Я погодилася і так працювала у цій ділянці 8 років.
– Про що, власне, найбільше жалкують люди, коли помирають?
Люди шкодують через те, що прожили життя не так, як хотіли самі, а як очікували від них інші – родина, друзі чи суспільство
– Найчастіше люди шкодують через те, що прожили життя не так, як хотіли самі, а як очікували від них інші – родина, друзі чи суспільство. Люди шкодують, що працювали надто важко. Йдеться про баланс: працюєш і думаєш, що на пенсії поживеш, але це не часто стається. По-третє, люди шкодують, що їм не вистачило мужності більше виражати свої почуття. Тут є багато аспектів. Деколи люди жалкують через те, що не сказали своїм рідним, що їх люблять. Але іноді шкодують тому, що за себе не постояли. Також люди жалкують через втрату зв’язків із друзями, їм бракує в кінці життя легкості, яку дають друзі. Це дуже часто трапляється. І часто люди усвідомлюють, що щастя – це вибір, і що вони не зробили цього вибору.
– Чи є люди, які не шкодують за минулим? Як це їм вдалося?
Обкладинка книги «5 головних речей, про які люди жалкують перед смертю»
– Я рада, що Ви про це запитали, бо не кожен має жаль, і це чудово таких зустріти. Я написала про розчарування, бо це те, що дуже вплинуло на моє життя. Стосовно тих, хто не жалкує, то вони набагато більше приймають своє життя. Дехто, може, хотів би щось зробити інакше, але все-таки готовий прийняти те, що зробив. У більшості випадків це люди, які гарно спілкуються зі своїми родинами. Також є люди, які готові бачити світлу сторону життя і не можуть все сприймати так серйозно.
– Як піклування про людей, що помирають, змінило Ваше власне життя?
– Я була досить закритою, носила в собі емоційні рани. Тому я навчилася себе виражати, стала набагато відкритішою. Я стала сміливішою, бо усвідомила, як швидко минає життя, це повністю змінює пріоритети. Тому, коли тепер я маю зробити важливе рішення, то кажу собі: «Бронні, чи ти будеш шкодувати?». Якщо відповідь «так», то я маю знайти спосіб, як це зробити, як би це не було деколи складно – це ніколи не буде так боляче, як лежати на смертному орді, знаючи, що вже запізно. Я бачила муки, через які проходять люди. Тому я особисто вже не можу мати розкоші для потурань. Я знаю, як швидко минає життя, і тому я живу життям, яке маю тут прожити, і зараз я набагато щасливіша людина, ніж коли-небудь уявляла, що буду.
Із Бронні Вейр (Bronnie Ware) розмовляв Robert Coalson
