Українському музичному простору бракує української влади – Василюк
Київ –Соліст гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк розповів, чому не хоче «гнутися під формат», і пояснив, чого бракує українській «альтернативній» сцені.
–Коли ви писали пісню «Ніколи не плач» (пісня присвячена героям бою під Крутами), ви розраховували на комерційний успіх?
Ми пишемо, щоб це подобалося нам самим
– Ми в першу чергу пишемо, щоб це подобалося нам самим. Творча людина просто мусить щось народити, інакше їй дуже погано.
Музику до цієї пісні я написав ще влітку, а слова ніяк не йшли. Але так сталося, що десь за місяць до бою під Крутами пішла така «тема» – романтична і патріотична, така в чомусь зухвала і нереальна, як «Ніколи не плач». Я щасливий, що це відбулося. Все, що потім, – наше завдання вже розкрутити цю пісню. Але в першу чергу для мене головне, що вона просто під гітару звучить. Для мене це вже кайф.
–Чи багато в Україні молодих гуртів, які грають справді якісну альтернативну музику?
– Доволі багато гуртів зараз намагаються в першу чергу робити музику якісною. Я повинен сказати, що їм це вдається. З іншого боку, я пригадую часи десятирічної давності, коли головною була не якість, а душа. То такі гурти, які поєднують глибокий текст з якісним матеріалом, не завжди знаходжу. Але такі гурти є, і приємно їх слухати.
Шкода, що багато гуртів ставляться до цього, як до хобі. Вони спалахують на якомусь фестивалі, а потім: «Нам усе це не потрібно». Є такі приклади.
– Є якісь позитивні зрушення для молодих виконавців останнім часом?
– Фестивальний рух, порівняно з 2004 роком, коли у нас був «Мазепа-фест» і «Шешори», пожвавішав. Сьогодні є такі рок-фестивалі, як «Захід-фест», «Бандерштат», «Підкамінь». Вони дуже додали в звуці. Нам щоразу приємніше туди приїжджати, тому що звук стає дійсно якісним.
В цьому є зрушення. Приємно, що молоді виконавці можуть показати себе якісно – граючи якісно і в якісному звучанні.
– А у вас були моменти, коли хотілось зламати себе і почати грати щось форматніше?
Ми є неформатом, бо принципово відстоюємо якісний україномовний рок
– Я скажу інакше: у нас були випадки пісень, які для нас не були, можливо, найдорожчими, але ставали популярними.
Для мене початок активної діяльності гурту «Тінь сонця» (2003–2004 роки) – це дуже натхненний час, коли ми грали дійсно андеграунд. Це був такий прогресів-хеві-фолк – дуже складно структурована музика. Але кожного разу, коли я дивлюсь наші старі відео, слухаю ці пісні, я дуже надихаюсь.
З часом музика «Тінь сонця» з різних причин стала простішою. Але просто такі пісні з’являлися нові. Це не було завдання «зробити просту пісню».
Такого моменту не було. У будь-якому випадку ми є неформатом з ті єї точки зору, що ми принципово відстоюємо якісний україномовний рок, змістовний україномовний рок. Ми уже певною мірою кидаємо виклик любителям російськомовної музики і людям, які не дуже люблять україномовну музику, а таких, на жаль, в Україні зараз багато. Тому у нас ще є така культурно-просвітницька діяльність.
Я дуже люблю розповідати на концертах про нашу історію чи присвятити пісню Іванові Богуну чи Євгенові Коновальцю. Це завжди дуже схвально.
–Фома з «Мандрів» не орієнтується на смаки радіостанцій з огляду на їхню прихильність до російської «попси».
Радіостанції допускають україномовну музику, але вони спеціально роблять контраст
– Я вам більше скажу, вони допускають україномовну музику, але вони спеціально роблять контраст. Якщо це поп-радіостанції, то вони ставлять Пугачову, Кіркорова, Стаса Міхайлова і якісь застільні українські пісні. Люди слухають і розуміють: «В українців є лише якісь застільні пісні про сало і борщ, а у росіян є Алла Борисівна». Або рок-радіостанції: «ДДТ», «Кіно» і щось наше (не буду називати) «шароварницьке». І на цьому контрасті вони виграють.
А ми намагаємось робити змістовну музику, де дуже важливий текст, ідея, часом навіть протест…
– Здебільшого саме цим. Не скажу, що забезпечую себе і родину саме так, як би мені хотілося, поки. За освітою я викладач географії і англійської мови, але зараз захоплююсь історією.
Кожен обирає свій шлях…
–З огляду на неформатність вашої музики, якого рівня успіху ви могли б досягти в майбутньому?
– Завдання – це забезпечувати кожному музикантові свою родину, щонайменше. А суто з творчої точки зору – побачити світ, пограти на більшості відомих фестивалів. На Rock in Rio, на Wacken Fest хотілося б зіграти. Цікаво повиступати і по наших слов’янських сусідах. У Польщі і в Білорусі ми вже грали. У Росії також я вже виступав. Цікаво на Балкани завітати чи в Чехію.
–Чого бракує українському музичному просторові, щоб андерграундні гурти мали більше шансів для успіху?
Відсоток любителів «неформатної музики» достатньо великий, щоб забезпечувати музикантів хлібом і можливістю працювати далі
– Скажу просто: української влади, яка буде відстоювати інтереси української культури в Україні і не дасть можливості для засилля іншомовної продукції.
Інтелектуальний і релаксаційний напрямок у музиці мають реалізовуватись у повній мірі. Відсоток любителів «неформатної музики» достатньо великий, щоб забезпечувати музикантів хлібом і можливістю працювати далі.
Але в Україні чомусь я не чув жодного серйозного українського рок-продюсера. Їх просто не існує. Поп-продюсери більш поширені, бо вони працюють таким собі конвеєром: набирають якихось дівчаток, вони там відспівали, і «до побачення».
Якби знайшлась людина, яка взялася за якийсь змістовний український рок-гурт, було б чудово.
У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка. У 2010-му отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Маю публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі «Ера». На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.
