Богдан Данилишин: «Час, коли я повернусь, настане досить швидко»

Прага – Богдан Данилишин, колишній міністр економіки в уряді Юлії Тимошенко, вважає, що в разі приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном це може спричини фактичне припинення переговорного процесу з ЄС до моменту вступу останніх двох країн до Світової організації торгівлі. Своїми підсумки економічного розвитку України у 2012 році Богдан Данилишин поділився в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Як Ви оцінюєте економічну ситуацію в Україні в 2012 році?

– Я хочу відмітити, що це був досить складний для України рік з усіх оглядів. Економічна ситуація в країні ще раз підтверджує, що старі підходи до управління господарством себе віджили. Потрібен сучасний погляд на організацію управління в економічних реаліях, що складаються в Україні та світі, розуміння тенденцій розвитку. Можливо, останні зміни в уряді, введення туди досить нових людей дозволять дещо виправити ситуацію. Але я б хотів сказати, що ми маємо досить системні показники, що пов’язані з негативним сальдо зовнішньоторговельного балансу, до кінця 2012 року воно може досягти 13–15 мільярдів доларів США.

Навіть за таких темпів все ще не було б досягнуто докризового рівня 2007 року, в той час як світова економіка його перевищить. Разом з тим, нереалістичність прогнозованого зростання української економіки підтверджують показники другої половини 2012 року. За підсумками 9 місяців 2012 року, економічне зростання становило 1,1%, у тому числі у третьому кварталі 2012 року, за оперативною оцінкою Держстату, обсяг ВВП скоротився на 1,3%. Частка валового нагромадження основного капіталу у структурі ВВП залишається дуже низькою. Такий розподіл ВВП на користь споживання формує загрози для подальшого забезпечення розширеного економічного відтворення та реалізації модернізаційних реформ.

– Що зумовило ці процеси – внутрішні суперечності в економіці чи також дія факторів зовнішнього впливу?

– Мені дуже гірко констатувати, що ми, як і в 2008–2009 роках, залишаємось надзвичайно залежними від факторів зовнішньої кон’юнктури. На показниках діяльності майже всіх сфер економіки з другої половини 2012 року відобразилося посилення дії негативних процесів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Збереження низького рівня кредитування економіки стало додатковим негативним фактором. Зазначу також, що можливості інерційного зростання в основному вичерпані, що підтверджено звуженням зовнішнього попиту та надмірним насиченням внутрішнього ринку імпортованими товарами. Хотілося б, щоб уряд виправив такий стан речей.

На межі виживання опинилися високотехнологічні галузі, втрачено значну частину науково-технічного потенціалу. Такий стан справ викликаний глибокими структурними диспропорціями, значна частка виробництва є технічно та технологічно відсталою, зі значним ступенем зношеності основних фондів, низьким рівнем використання виробничих потужностей, високою енерго- та ресурсоємністю, відсутністю або низьким рівнем впровадження інновацій. Національна економіка потребує глибоких перетворень, зокрема, у промисловості, сільському господарстві, системі державного і корпоративного управління, що дасть змогу підвищити економічну стійкість країни. А це є вкрай необхідним процесом в умовах наростаючої глобальної економічної кризи

– Як це все може відбитись на соціальному захисті населення?

– Головне завдання будь-якого уряду – сприяти зменшенню соціальної нерівності та збільшенню податкових надходжень. На превеликий жаль, рівень прожиткового мінімуму залишається нижчим від фактичної межі бідності, а рівень бідності домогосподарств з дітьми перевищує загальний рівень бідності по Україні.

Фіскальні резерви економіки майже вичерпано. Резервом коштів для фінансування державних видатків відтепер має стати видаткова частина бюджету за рахунок її перерозподілу та ефективного використання державних коштів.

Для мінімізації соціального навантаження в період кризи я б запропонував на основі оптимізації розгалуженої системи надання пільг та обліку реалізованих пільг зосередити соціальну політику на такому: введенні адресної допомоги; уніфікації підходів, схем щодо надання пільг із оплати всіх видів послуг особам, які мають на них право; «заморожуванні» підвищення пенсій, які перевищують рівень прожиткового мінімуму на період до моменту відновлення стійкої позитивної динаміки зростання заробітної плати; відміні спеціальних (пільгових) пенсій; підвищенні рівня заробітної плати з урахуванням динаміки продуктивності праці.

Необхідно відмовитись від прив’язки основного соціального стандарту – мінімальної заробітної плати – до прожиткового мінімуму, при цьому мінімальну заробітну плату підвищувати лише на рівень інфляції. Необхідне реформування системи оподаткування фонду оплати праці зі зменшенням рівня нарахувань на фонд (цей захід неможливо вирішити в короткостроковій перспективі, але важливим буде навіть лише чітка декларація намірів з подальшою реалізацією).

– Які проблеми, на Ваш погляд, можуть найближчим часом вплинути на рівень економічного розвитку?

– По-перше, це відсутність належного кредитування економіки. Доступ до кредитних ресурсів в даний час виступає як стримувальний фактор. Банківська система не збільшує кредитування економіки. Національний банк проводить сувору монетарну політику, спрямовану на зниження інфляції та утримання курсу гривні. З кінця 2011 року фактично припинено кредитування економіки. Починаючи з червня 2012 року, постійно зростають ставки за банківськими кредитами. В умовах, коли зростання споживчих цін не відбувається, це має наслідком скорочення прибутків вітчизняних виробників.

По-друге, інвестиційна привабливість України за останні півроку впала до досить низького рівня. Детальний аналіз складових показників свідчить, що ключові проблеми залишаються невирішеними. Найбільш об’єктивним індикатором незадовільного стану справ з вітчизняним бізнес-кліматом є обсяги прямих іноземних інвестицій, приріст яких в Україну у вигляді акціонерного капіталу у січні-вересні 2012 року склав 2,6 мільярда доларів, що майже на третину (на 29,4%) менше, ніж за аналогічний період 2011 року. У третьому кварталі 2012 року інвестиції збільшилися всього на 240 мільйонів доларів – це в п’ять разів менше, ніж за той же час минулого року (1,26 мільярда доларів).

Оскільки перелічені проблеми мають системний характер, це може привести до тривалого падіння економіки у середньостроковій перспективі – з відповідними соціальними і політичними наслідками.

Потрібно також враховувати, що рівень фінансування видатків інвестиційного спрямування постійно знижується, а розрахунковий рівень державного та гарантованого державою боргу може сягнути 40% від ВВП.

– На що має звернути увагу новий уряд?

– В першу чергу – забезпечення фінансової стабільності розвитку України вимагає структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та розширеним фінансуванням процесів економічного зростання.

Головним антикризовим заходом має стати Державний бюджет України на 2013 рік. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект бюджету на 2013 рік, збільшивши обсяги капітальних видатків, у тому числі будівельних. Не потрібно боятися дефіциту бюджету, але і не зловживати ним: 3–5% дефіциту може бути нормою, якщо ці кошти направляються на розвиток та інфраструктурні проекти, а не на споживання. Також важливо передбачити створення стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену та збалансовану бюджетну політику.

В умовах фінансової кризи стратегічним напрямом діяльності уряду має стати стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для цього необхідно розблокувати і прозоро провести приватизаційні процеси. Але тут без допомоги нового складу Верховної Ради не обійтися. Також слід ухвалити низку законопроектів, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості України.

По-друге, удосконалення чинних тарифних систем у сферах природних монополій, зокрема, шляхом поступового забезпечення покриття тарифами економічно обґрунтованих витрат на надання послуг, включення до складу тарифів інвестиційної складової, зменшення перехресного субсидування одних категорій споживачів за рахунок інших.

По-третє, формування адекватної реаліям часу інвестиційної політики. Інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності. Теперішня структура джерел фінансування капітальних інвестицій, зокрема домінування в ній внесків за рахунок власних коштів, ставить суб’єктів господарювання у залежність від кон’юнктури ринку, часу, який необхідний для акумулювання відповідних обсягів коштів, і не дає можливості реалізовувати інвестиційні плани в темпах, які б дозволяли підприємствам адекватно реагувати на динаміку попиту на відповідні види продукції, у тому числі шляхом впровадження інновацій.

По-четверте, підвищення конкурентоспроможності сектору наукових досліджень і розробок, зокрема, через забезпечення інтеграції вітчизняного сектору наукових досліджень у європейський дослідницький простір. Підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової сфери.

По-п’яте, вдосконалення структури та організаційно-правових форм господарювання (домінування державних підприємств у складі державного сектору, частка господарських товариств – 5%), повільні темпи реформування державного сектору, корпоратизації державних підприємств та інтеграції за галузевими ознаками як важливої передумови дієвого управління об’єктами державної власності.

По-шосте, сформувати системну програму реформ у сфері соціальної підтримки різних категорій громадян та сімей.

І не менш важливе – відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом. Не потрібно говорити, що ми проживемо без його кредитів. Можливо, і проживемо, але МВФ – це довіра інвесторів, це тверда позиція в тому, що з Україною потрібно працювати і вона є надійним партнером. Надіюсь, що новий перший віце-прем’єр міністр України здатен ефективно попрацювати в цьому напрямі.

– В українському уряді багато говорять про євроінтеграцію України, але й не менше про вступ України до Митного Союзу. Який з цього висновок – в якому напрямку у 2012 році рухалась Україна?

– Я не скажу нічого нового, як те, що має бути в усьому дипломатична мудрість і торгова хитрість. Україна свій шлях вибрала – це шлях європейської інтеграції, іншого, як на мій погляд, шляху немає. Але Україна, в першу чергу, має бути зацікавлена у повномасштабній імплементації до системи відносин Митного союзу, договірно-правової бази СОТ і всіма можливими засобами сприяти активізації переговорного процесу щодо вступу членів цього союзу до Світової організації торгівлі. Приєднання України до Митного Союзу є можливим лише на умовах СОТ, що означає прийняття країнами-членами Митного союзу умов України, а не навпаки.

Треба, щоб усі зрозуміли, і в цьому процесі потрібно поставити крапку, – що в даний час гармонізація митних тарифів України та Митного союзу – неможлива з огляду на розклад тарифних зобов’язань України, який є невід’ємною частиною Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі». Участь України у Митному союзі може потребувати перегляду чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю, стороною яких є Україна, з огляду на те, що Митний союз є єдиною митною територією, яка складається з митних територій окремих учасників. Тобто в разі приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном це спричинить фактичне припинення переговорного процесу з Європейським Союзом до моменту вступу всіх зазначених країн до Світової організації торгівлі.

Аналіз можливих торговельно-економічних наслідків інтеграції з Митним союзом показує, що для України переваги в експорті складатимуться лише з переліку скасованих вилучень з режимів вільної торгівлі. Водночас спрощення митного режиму, наприклад, в рамках зони вільної торгівлі з ЄС, дозволить Україні не тільки розширити ринки збуту власного експорту, але й наростити імпорт інвестиційних товарів, використання яких у виробництві є передумовою стабільного довгострокового зростання економіки.

Майбутня зона вільної торгівлі між Україною та ЄС не вимагає перегляду вже чинних Договорів про вільну торгівлю України з іншими країнами. Україна може мати одночасно зону вільної торгівлі з Російською Федерацією та Європейським Союзом, а також утворювати у майбутньому нові зони вільної торгівлі. Наприклад, ЄС має угоди про вільну торгівлю з 24 країнами, а з трьома країнами (Андорра, Туреччина, Сан-Марино) – Митні союзи. У межах Європейського Союзу існує вже спільний ринок та спільна митна політика, яка також передбачає спільний митний тариф стосовно третіх країн.

Теоретично у разі входження України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном Європейський Союз повинен буде утворювати зону вільної торгівлі тільки з Митним союзом, а не з окремою країною (Україною), яка входить до цього союзу. Водночас ЄС не практикує утворення зон вільної торгівлі з тими регіональними угрупуваннями країн, до яких входять не члени СОТ (як у випадку Митного союзу – Казахстан, Білорусь). У той же час утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС не буде перешкодою торговельним відносинам України з країнами Митного союзу у складі Росії, Білорусі та Казахстану. Політика ЄС передбачає утворення зон вільної торгівлі з багатьма країнами світу, тому можна передбачити, що вступ країн (Білорусі та Казахстану) до СОТ відкриє дорогу до переговорів щодо утворення зон вільної торгівлі між ними та Європейським Союзом.

Таким чином, у разі приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном це спричинить фактичне припинення переговорного процесу з Європейським Союзом до моменту вступу всіх зазначених країн до Світової організації торгівлі.

– Як би Ви підсумували рік, що минає, для себе, яким він був?

– За два роки перебування за межами України довелося багато переосмислити. Зараз деякі процеси управління та підходи щодо організації діяльності на певних напрямках бачу інакше. Якби я хоч якось міг впливати на певні рішення, то, враховуючи мій антикризовий досвід 2008–2009 років та науковий доробок, багато помилок в даний час можна було б Україні уникнути. Я не хочу займатися тільки критикою роботи чинного уряду, готовий працювати на благо народу, України в будь-якій якості та брати участь у виробленні рішень щодо протидії новим проявам світової фінансової кризи. Не робить помилок тільки той, хто нічого не робить.

– Чи ви готові повернутися в Україну?

– Всі ці два роки не було жодного дня, щоб я не думав про свою державу і не переживав за неї. За цей час, чого гріха таїти, ми бачимо, що чинній владі вдалося багато чого зробити, в першу чергу – започаткувати низку системних економічних реформ, вони йдуть досить важко, але йдуть, реформування кримінальної юстиції. Звичайно, що це є досить позитивним процесом. Я у свою чергу робитиму все для того, щоб Україна рухалася в демократичному напрямку, щоб вона сповідувала європейські цінності й місце України в об’єднаній Європі.

Немає людини, яка б не робила помилок чи була б бездоганною. Я так вважаю. Тому – моє місце в Україні, я готовий включатися в активне життя та сприяти модернізації держави в усьому. Тому час, коли я повернуся, настане досить швидко.