Київ – Якщо в європейських країнах профспілковий рух донедавна був у занепаді, то в Україні незалежний профспілковий рух ще навіть не встиг сформуватися. Переставши роздавати путівки у профспілкові профілакторії, організації, що вийшли з радянських профспілок, так і не стали дієвим захисником прав трудящих, спроможних укласти галузеву угоду чи, в разі потреби, вивести людей на страйк. Профспілкові організації розділилися й у політичних вподобаннях, що викликає сумніви у їхніх членів щодо того, чиї саме інтереси вони обстоюють, працівників чи представників великого бізнесу з Партії регіонів чи БЮТ. Разом з тим, в Україні з’являються перші паростки незалежних профспілкових рухів, які не мають негативного радянського досвіду.
Найчисленніша профспілкова організація України, Федерація профспілок України (ФПУ), є нащадком радянської монополістичної профспілки. Заступник голови Федерації Григорій Осовий, якого вважають близьким до Партії регіонів, залежність від олігархів заперечує, а відповідальність покладає на самих членів профспілок, які, за його словами, є недостатньо активними.
«Не можна за ознакою назви профспілки вважати, що ті незалежні, а ті залежні. Ми всі залежні від членів профспілок, і це є наша основна залежність. Є формальне членство, а є прихід у профспілку, щоб від неї щось взяти, але мало щось віддати. Сьогоднішній час вимагає, що ти повинен ще й віддати профспілці. Колективний договір угоди сьогодні захищає всіх, а ми витрачаємо ресурси, проводимо переговори, виборюємо щось, а потім це все одягається на всіх і вся, які не причетні», – пояснює він проблему.
Осовий наголошує, що, на відміну від інших профспілок, Федерація тричі за історію незалежності України була в конфлікті з Кабінетом Міністрів, в тому числі і через підвищення ціни на газ у 2006 році. Про те, що в даному випадку інтереси працівників та олігархів, які воліють утримувати низькі ціни на газ для збільшення своїх прибутків, збігається, Осовий не згадує.
Роздуті цифри
На противагу офіційним профспілкам у 1990-і роки виникла Конфедерація вільних профспілок України, але і вона невдовзі отримала політичний патронат з боку прихильників Юлії Тимошенко. Своїх опонентів вони звинувачують у роздуванні цифр щодо членства для того, щоб показати свою впливовість.
«Як приклад, профспілка декларує 500 тисяч членів, але в цій галузі працює не більше за 200 тисяч людей, то звідки взялися ще 300 тисяч, може з кладових? Це велика проблема на сьогодні і реальних цифр, на жаль, ніхто не показує. Тобто існують якість ефемерні цифри профспілкового членства в профспілковому русі України», – каже перший заступник голови Конфедерації вільних профспілок України Анатолій Акімочкін.
Політичний конфлікт між Партією регіонів та БЮТ позначився і на протистоянні профспілкових організацій.
«Вони лобіюють такі законодавчі акти, якими хочуть знищити незалежні профспілки. Закон про соціальний діалог та інші законопроекти. Вони були авторами та лобістами цих законів і хотіли нас знищити», – пояснює Акімочкін.
«Офіційні» профспілки заполітизовані – експерт
В Україні, на відміну від Європи, була знищена традиція профспілкового руху. Всі звикли до формального членства, а так звані незалежні профспілки поки що не змогли стати достойною альтернативою офіційним, пояснив Радіо Свобода екс-заступник міністра соціальної політики, а нині експерт Центру Разумкова Павло Розенко. З радянського періоду залишилась і політизація профспілок.
«Останні 7 років Федерація профспілок фактично є філією провладної партії, і спочатку цю структуру очолювали народні депутати України, які представляють зокрема Партію регіонів, а сьогодні очолює людина, яка занадто лояльна до цієї партії. Тому опонувати владі Федерація профспілок сьогодні не може, та й не хоче», – пояснює Розенко.
Поки профспілки, пов’язані з великим капіталом, з’ясовують, хто з них «вільніший», більш представницький та впливовий, свій авторитет у суспільстві вони втратили, каже експерт.
«Фактично останні 20 років Федерація профспілок тим і займалася, що частину об’єктів вони одразу продали, розпродали, передали у власність у довгострокову оренду, а зараз, коли вже такої власності в їхньому підпорядкуванні залишилось дуже мало, вони обороняються від нових зазіхань і приходу туди нових господарів. Класичною профспілковою діяльністю вони не займаються, тому й авторитет як у суспільстві, так і серед найманих працівників є нульовим. Саме тому їхні ідеї мало хто підтримує, саме тому вони не здатні на проведення масових акцій, саме тому при ухваленні найбільш резонансних законопроектів до їхнього слова практично не дослухаються, а вони, в свою чергу, не знатні організувати протест проти цього», – каже експерт.
Вистачить, щоб влада пішла на поступки
Інші цілі та інші способи впливу обирають новітні профспілкові рухи, зокрема, молоді студентські профспілки.
Незалежна профспілка «Пряма дія» була створена як відголос кампанії проти комерціалізації освіти в Європі. За основу 10 активістів взяли європейський варіант організації діяльності, розповідає активіст «Прямої дії» Яків Яковенко. Зараз чисельність профспілки збільшилася не набагато і складає близько пів тисячі осіб. А проте важлива не кількість членів, а скільки людей її підтримують, каже активіст.
«В нас організовується принцип синдикалізму, тобто керівника немає, фіксованого членства також немає. Тих людей, що оформили квитки, насправді дуже мало. Обов’язкових внесків немає. Ми намагалися їх зробити, щоб люди відчували свою причетність, по 10 гривень, але не у всіх вони бувають, тому відмовилися. В нас є формальні голови, тому що це вимога в документах, щоб підписав голова чи щось таке, але все вирішують просто загальні збори», – пояснює Яковенко.
Домогтися своїх першочергових вимог «Прямій дії» не вдавалось ще жодного разу, а проте великим плюсом активісти називають хоча б поступки, на які йде влада після кількох етапів активних переговорів з нею, в тому числі й через організовані акції протесту.
«Це така річ приблизно, як гуртожиток. Обіцяють, що піднімуть ціну на гуртожитки в чотири рази, і вже готують прайс-лист – тоді акція, переговори, знову якась акція, флешмоб, скарги кудись, офіційні документи… Ціну все одно підвищили, але вже відсотків на 15», – каже Яковенко.
Але поки молоді рухи є надто малими і нечисленними, старі профспілки роблять профспілковому рухові України погане ім’я. Лише коли профспілки закінчать перейматись майном та особистими чварами і почнуть по-справжньому займатися проблемами працівників, вони, подібно до європейських колег, зможуть очолити рух за права працівників та вивести людей на вулиці в разі потреби.
Найчисленніша профспілкова організація України, Федерація профспілок України (ФПУ), є нащадком радянської монополістичної профспілки. Заступник голови Федерації Григорій Осовий, якого вважають близьким до Партії регіонів, залежність від олігархів заперечує, а відповідальність покладає на самих членів профспілок, які, за його словами, є недостатньо активними.
Не можна за ознакою назви профспілки вважати, що ті незалежні, а ті залежніГригорій Осовий
Осовий наголошує, що, на відміну від інших профспілок, Федерація тричі за історію незалежності України була в конфлікті з Кабінетом Міністрів, в тому числі і через підвищення ціни на газ у 2006 році. Про те, що в даному випадку інтереси працівників та олігархів, які воліють утримувати низькі ціни на газ для збільшення своїх прибутків, збігається, Осовий не згадує.
Роздуті цифри
На противагу офіційним профспілкам у 1990-і роки виникла Конфедерація вільних профспілок України, але і вона невдовзі отримала політичний патронат з боку прихильників Юлії Тимошенко. Своїх опонентів вони звинувачують у роздуванні цифр щодо членства для того, щоб показати свою впливовість.
Профспілка декларує 500 тисяч членів, але в цій галузі працює не більше за 200 тисяч людей, то звідки взялися ще 300 тисячАнатолій Акімочкін
Політичний конфлікт між Партією регіонів та БЮТ позначився і на протистоянні профспілкових організацій.
«Вони лобіюють такі законодавчі акти, якими хочуть знищити незалежні профспілки. Закон про соціальний діалог та інші законопроекти. Вони були авторами та лобістами цих законів і хотіли нас знищити», – пояснює Акімочкін.
«Офіційні» профспілки заполітизовані – експерт
В Україні, на відміну від Європи, була знищена традиція профспілкового руху. Всі звикли до формального членства, а так звані незалежні профспілки поки що не змогли стати достойною альтернативою офіційним, пояснив Радіо Свобода екс-заступник міністра соціальної політики, а нині експерт Центру Разумкова Павло Розенко. З радянського періоду залишилась і політизація профспілок.
Останні 7 років Федерація профспілок фактично є філією провладної партіїПавло Розенко
Поки профспілки, пов’язані з великим капіталом, з’ясовують, хто з них «вільніший», більш представницький та впливовий, свій авторитет у суспільстві вони втратили, каже експерт.
«Фактично останні 20 років Федерація профспілок тим і займалася, що частину об’єктів вони одразу продали, розпродали, передали у власність у довгострокову оренду, а зараз, коли вже такої власності в їхньому підпорядкуванні залишилось дуже мало, вони обороняються від нових зазіхань і приходу туди нових господарів. Класичною профспілковою діяльністю вони не займаються, тому й авторитет як у суспільстві, так і серед найманих працівників є нульовим. Саме тому їхні ідеї мало хто підтримує, саме тому вони не здатні на проведення масових акцій, саме тому при ухваленні найбільш резонансних законопроектів до їхнього слова практично не дослухаються, а вони, в свою чергу, не знатні організувати протест проти цього», – каже експерт.
Вистачить, щоб влада пішла на поступки
Інші цілі та інші способи впливу обирають новітні профспілкові рухи, зокрема, молоді студентські профспілки.
Незалежна профспілка «Пряма дія» була створена як відголос кампанії проти комерціалізації освіти в Європі. За основу 10 активістів взяли європейський варіант організації діяльності, розповідає активіст «Прямої дії» Яків Яковенко. Зараз чисельність профспілки збільшилася не набагато і складає близько пів тисячі осіб. А проте важлива не кількість членів, а скільки людей її підтримують, каже активіст.
«В нас організовується принцип синдикалізму, тобто керівника немає, фіксованого членства також немає. Тих людей, що оформили квитки, насправді дуже мало. Обов’язкових внесків немає. Ми намагалися їх зробити, щоб люди відчували свою причетність, по 10 гривень, але не у всіх вони бувають, тому відмовилися. В нас є формальні голови, тому що це вимога в документах, щоб підписав голова чи щось таке, але все вирішують просто загальні збори», – пояснює Яковенко.
Домогтися своїх першочергових вимог «Прямій дії» не вдавалось ще жодного разу, а проте великим плюсом активісти називають хоча б поступки, на які йде влада після кількох етапів активних переговорів з нею, в тому числі й через організовані акції протесту.
«Це така річ приблизно, як гуртожиток. Обіцяють, що піднімуть ціну на гуртожитки в чотири рази, і вже готують прайс-лист – тоді акція, переговори, знову якась акція, флешмоб, скарги кудись, офіційні документи… Ціну все одно підвищили, але вже відсотків на 15», – каже Яковенко.
Але поки молоді рухи є надто малими і нечисленними, старі профспілки роблять профспілковому рухові України погане ім’я. Лише коли профспілки закінчать перейматись майном та особистими чварами і почнуть по-справжньому займатися проблемами працівників, вони, подібно до європейських колег, зможуть очолити рух за права працівників та вивести людей на вулиці в разі потреби.
