До торговельних воєн треба готуватися завчасно – посол України в Росії

Київ – Українським виробникам варто ретельніше готуватися до можливих торговельних воєн, вважає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Володимир Єльченко. За його словами, сигнали з Москви про запровадження нових вимог до продукції надходили вже давно, але в Києві на них належним чином не відреагували. Дипломат розповів про перспективи підписання нової газової угоди, а також виклав своє бачення причин того, чому за останні десять років українська діаспора в Росії зменшилася на третину.

– Президент України Віктор Янукович від моменту свого приходу на посаду глави держави одразу оголосив курс на економізацію зовнішньої політики України. Очікувалося, що з його приходом певні негаразди, які були за Президента Віктора Ющенка у відносинах з Росією, ліквідують. Чи можна говорити, що зараз відносини з Російською Федерацією в України стали кращими, а економічна складова піднялася на якісніший рівень?

– Мені здається, що все-таки піднялася ця якість на інший рівень. Про це свідчать і цифри. Я думаю, їх усі якщо не знають, то, принаймні, часто чують. У минулому році товарообіг у нас склав рекордні 55,5 мільярдів доларів, а за деякими підрахунками – і до 60-ти.

У цьому році, незважаючи на те, що криза, падає товарообіг України з багатьма країнами світу, не радикально падає, але не росте, з Росією перші півроку – 26 мільярдів. Тобто, приблизно так само. У кризових умовах, я вважаю, що це нормальна динаміка. Під кінець року вона, як правило, росте ще швидше і в нас будуть нормальні показники. Це свідчить про те, що все ж таки у нас відбувається нормальна взаємна торгівля, навіть в умовах тих обмежень, які вводяться час від часу в контексті Митного союзу.

– Часто називають ці цифри, які справляють враження, – десятки мільярдів доларів. Але ж у цю суму закладена і ціна російського газу, яка теж зростає.

– Так. Але помітьте одну цікаву річ: у нас все-таки доволі різко впала купівля газу. Однак товарообіг не падає. Це означає, що збільшується частка інших товарів. І, головним чином, це, як не дивно, український експорт у Росію. У першу чергу, це продукти харчування і це продукція машинобудування. І по суті, у нас взагалі до 90% такої серйозної продукції з доданою вартістю, експорту, іде саме в Російську Федерацію. Це свідчить про знаковість і важливість цього ринку для нас.

– Ви згадали продукцію агропромислового комплексу і продукцію машинобудування. У Росії претензії саме до цих категорій продукції виникли. Були великі претензії до молочної продукції з України, так звана «сирна війна». І зараз Росія запровадила утилізаційний збір на продукцію українського машинобудування. Чим би Ви пояснили таке ставлення Росії до української продукції?

– Якщо бути відвертим, то російська сторона і через посольство наше, і безпосередньо неодноразово, – я пам’ятаю з мого приїзду до Москви, це було літо 2010 року, тобто 2 роки тому – попереджала, що з такого-то січня, з такого-то липня набудуть чинності нові правила Митного союзу: нові тарифи, нові якісь рамки торгівлі тощо. Тобто, вони попереджали нас, не називаючи конкретно, що це буде, але попереджали, що ми маємо готуватися до певних проблем у взаємній торгівлі. Зрозуміло, я не збираюся применшувати роль Росії у цій ініціативі, але все-таки наші деякі товаровиробники до цього не поставилися досить серйозно. Вони вважали, що щось там буде само собою врегульоване чи не введене проти України – і вони будуть продовжувати торгувати так, як вони це робили останні 20 чи більше років. Таким чином, це застало зненацька сироробні підприємства, зараз, ви знаєте, ще є перелік певний: там уже і м’ясо-молочна і всяка інша продукція. Тобто, ми до цього не підготувалися.

Стосовно трубної продукції – це була серйозна проблема. Нам вдалося домовитися. У нас є домовленість окремо і з Казахстаном, і з Білоруссю, і з Російською Федерацією, і в цілому з Митним союзом. Тобто, наші трубники можуть себе почувати більш-менш спокійно, але їм треба також думати вже і про 2015 рік, і про 2016-й.

– Проблеми з трубами виникали і раніше періодично, а от «сирний конфлікт» – це щось нове.

– Це нове, так. І, відповідаючи на запитання стосовно утилізаційного збору, зараз є всі підстави сподіватися, що найближчими тижнями це питання буде також урегульоване. У нас зараз Міністерство економічного розвитку України і їхні колеги в Російській Федерації ведуть активний діалог і на рівні міністрів, і на рівні експертів, щоб вийти на підписання міжурядової угоди, яка взаємно врегулює це питання.

– Дивно, що торговельні конфлікти виникли після того, як Україна і Росія ратифікували угоду про Зону вільної торгівлі в рамках СНД. Чому з одного боку, проголошуються створення зони вільної торгівлі, з іншого – загострюються деякі торговельні конфлікти? Як це пояснити?

– Якщо взяти за приклад цю історію з утилізаційним збором, то, за моєю інформацією, проект відповідного рішення був внесений в уряд Російської Федерації ще приблизно в березні-квітні цього року, тобто задовго до того, як сталося набуття чинності договором про вільну торгівлю у рамках СНД. Тобто, я б ці два питання не пов’язував.

– А створення зони вільної торгівлі у рамках СНД допомагає урегульовувати подібні конфлікти чи ні? Це вже є інструментом врегулювання?

– Так. Головне, що в угоді про вільну торгівлю записані чіткі механізми саме врегулювання таких конфліктних ситуацій: право звернення до певних судових інстанцій, економічний суд тощо. Інша справа, що договір тільки набув чинності кілька днів тому і ще цей механізм не запрацював.

– Але ж Україна і Росія вже обидві ратифікували.

– Так. Але, знаєте, будь-яка угода починає працювати через певний час. Вона не може з першого дня вирішити всі питання, але потенціал у цій угоді є. Є люди, які скептично ставляться до цього договору, але, я думаю, що пройде певний час і ми побачимо позитивні результати цього договору. Треба просто трішки набратися терпіння і готуватися до можливих торговельних війн, щоб нас це не заставало так, як це відбулося з сиром.

Наприклад, у нас процес сертифікації українських лабораторій, які мали б перевіряти цей сир, зайняв кілька місяців, у той час як на рівні міністрів у нас була чітка домовленість, що упродовж тижня-двох це буде зроблено. Тобто, саме ті наші суб’єкти, які мали б уже бути готовими до цього часу, почали збирати документи, передавати по одній сторінці до Москви – і це все тягнулося місяці.

Ми маємо просто вміти працювати у нових умовах. Це не Радянський Союз. Є певні економічні інтереси, які кожна з двох країн буде захищати. До цього треба бути повністю озброєним і готовим.

– Основною проблемою в українсько-російських відносинах залишається газове питання. На початку року високопосадові особи в Україні казали: ми почекаємо, поки в Росії відбудуться президентські вибори, після яких уже буде значно легше узгодити всі ці суперечливі газові питання. Бо зараз у них там Медвєдєв передає справи Путіну, і через це існує певна проблема, зараз їм не до цієї угоди. І от, вибори минули вже достатньо давно, а не вдалося врегулювати газове питання. Що заважає домовитися Києву і Москві з приводу нової газової угоди?

– Я впевнений, що заважають цьому, в першу чергу, ті ж самі економічні інтереси. Ніхто в Росії не приховує – це відкрито говорилося і Медвєдєвим, і Путіним, що ця угода вигідна для Російської Федерації.У ній закладена вигідна для них ціна. Україна є одним з найбільших, якщо не найбільшим імпортером російського газу. Отже, за великим рахунком, для них немає ніякого сенсу змінювати ці умови.

Мені здається, що сподівання на зміну влади були марними. Тому що змінилися постаті, але курс залишився той самий. Це та ж сама Російська Федерація, що й була, і вони проводять свою чітку економічну політику.

Інша справа в тому, що останнім часом з’явилися такі цікаві тенденції, може, їх і не дуже помічають, ми стали купувати набагато менше газу – раз. По-друге, ми справно сплачуємо, тобто немає цього важеля, як раніше, що Україна недоплачує, треба щось із нею робити. І третє – ми, нарешті, від слів до справи пішли, до знаходження альтернативних джерел постачання газу. Це і умовний реверс із Європи, це Азербайджан, це Туреччина, це скраплений газ – тобто, ми реально почали знаходити інші джерела. Звичайно, «Газпром» усе це бачить, що тенденція йде до того, що приблизно до 2017 року, коли у нас завершується дія цієї невигідної для нас угоди, нам треба буде просто вдвічі менше газу. А для них це не вигідно, тому що, ще раз повторю, ми купуємо більше всіх російського газу.

– А як у Росії ставляться до того, що Україна, всупереч контракту, закуповує мало не вдвічі меншу кількість газу?

– На сьогодні щонайменше існує розуміння, що нам просто більше газу не потрібно. Там закладені певні формули в цій угоді – ми можемо купувати на 20% менше. Але це є все питання, які можна врегулювати, і над цим наші експерти працюють. Мені здається, російська сторона прекрасно розуміє: краще, що ми купимо менше газу, але заплатимо всі гроші, ніж ми будемо брати ти більше і не платити. Це реальний просто розрахунок.

– Україна запропонувала свій формат приєднання до Митного союзу: три плюс один. Як у Росії сприймають таку пропозицію, що Україна ніби і з Митним союзом, але водночас має певні свої правила?

– Я пам’ятаю, що коли вперше почули цю формулу – три плюс один – вона категорично не сприймалася. Вони казали: або ви вступаєте повністю, або ніяких плюс. Але тепер ситуація змінилася. По суті, ми продовжуємо чути, що їх не задовольняє така формула співпраці, але в той же час у нас уже почали підписуватися документи між Україною та певними органами Митного союзу про співробітництво. Тобто ми вже почали по суті цю формулу реалізовувати. І це сприймається, іде нормальний діалог. Я ще раз наведу приклад з трубами – він врегульований саме через ці цю формулу.

– А пригадуєте, коли було підписання Харківської угоди, то паралельно з центральною газовою угодою декларувалось дуже багато угод у різних галузях: літакобудування, суднобудування… Чому немає наслідків, наприклад, по літакобудуванню?

– Знаєте, ці наслідки, мені здається, потрошки починають з’являтися. Ще, можливо, ми їх чи мало рекламуємо, чи, можливо, вони ще не такі значні, але у нас зрушило з мертвої точки питання по Ан-70. Ми кілька років вели спори: хто, кому і що винен, хто має профінансувати яку частку тощо. На сьогодні є реальне державне замовлення чи те, що називається «оборонный заказ» Міністерства оборони Російської Федерації приблизно на 5 років, де закладено 60 літаків Ан-70.

– Але, якщо я не помиляюся, то ці літаки будуть повністю вироблятися в Росії?

– Ще питання до кінця не вирішене. Але все рівно, хоч би де цей літак збирався, він, як і Ан-148, буде те, що називається, 50 на 50. Це буде спільний літак. Вони його не зберуть без нас, ми його не зберемо без них. Чи на щастя, чи на жаль, не знаю, але такі реалії.

– Крім економічної складової, хотілося б поцікавитися долею української діаспори в Росії. Зокрема, останнім часом відбулася ліквідація судовим рішенням кількох українських організацій у Росії, причому загальнофедеральних організацій. Як була вирішена ця проблема? Чи створені вже нові організації? Чи взагалі українське посольство слідкує за тим, як живе українська діаспора в Росії? І чи не могли б Ви розповісти, з чим були пов’язані її проблеми і що змінилося з ліквідацією одних організацій і створенням нових?

– Звичайно, посольство це питання тримало на постійному контролі. Ми проходили разом з цими організаціями всі судові інстанції, як спостерігачі, зрозуміло, ми не могли брати безпосередньої участі. Процес ліквідації ще не завершений: є ще певні апеляції, звернення. Інша справа – чи це дасть якийсь результат чи ні? Я думаю, що ні. Тому що це вже, можливо, не має сенсу, оскільки створена і майже пройшла сертифікацію необхідну нова організація, яка коротко буде називатися УКР – Український конгрес Росії. Ця організація провела з’їзд. Зараз вони в процесі написання статуту тощо. І це фактично буде організація, яка під іншою назвою буде складатися з тих самих людей, які входили у ті ліквідовані.

Думаю, що головна проблема тих організацій, про які ми зараз говоримо, полягала не в тому, що вони проводили якусь антиросійську діяльність, що є офіційною версією, а в тому, що вони не мали розгалуженої, чіткої роботи по всій території Росії. Я багато об’їздив суб’єктів Федерації за останні 2 роки – і майже ніде на місцях не чув про ці проблеми. Усі говорили: так, існує десь віртуально у Москві організація, ми знаємо про її діяльність, але з нами вона не радиться, ми результатів її роботи не бачимо, і тому нам байдуже, чи вона буде в подальшому існувати.

– Згідно з російською демографічною статистикою, українці – це третя етнічна група в Росії після росіян і татар. Цей фактор впливає на Вашу роботу?

– Звичайно, впливає. Розумієте, українська діаспора в Росії, звичайно, відрізняється від канадської чи американської. Це зрозуміло. Відрізняється тим, що вона набагато глибше інтегрована чи асимільована в «русское общество». Я наведу таку цифру: були переписи населення в Росії 2001 року і 2011 року. У 2001 році українців було 2,9 мільйона, а зараз – 1,9.

– Це пояснюється міграцією чи асиміляцією?

– Ні в якому разі це не пов’язано з тим, що мільйон помер. Це пов’язано з тим, що просто на мільйон менше людей записали себе українцями. Чому? Є різні версії. Одні кажуть, що в Росії стало не модно бути українцем, але це не підтверджується на місцях, про які я говорив. Просто все-таки з часом люди асимілюються. І навіть, якщо вони ще й говорять українською мовою, але вони вже себе українцями так не відчувають, як навіть 10 років тому, не кажучи вже про 20. Тобто, не те, що не модно – немає потреби в Росії бути українцем, на жаль. Тут, мабуть, щось наша держава не зробила за ці роки, щоб зробити це популярним. І, зрозуміло, існують певні реалії життя в Росії, які роблять це питання таким, яким ми його бачимо.

– До речі, ми тут розмовляли з одним українським актором про те, що в сучасному російському кіно трохи демонізований образ українця. Як на Вашу думку, чому українець у російському кінематографі негативний став?

– Чесно кажучи, мені важко відповісти на це запитання. Я помічаю цю тенденцію, хоча я не думаю, що вона така вже масова. Якщо подивитися на російське телебачення, ці тисячі серіалів – там кого тільки і як не показують. Те ж саме можна сказати, умовно, про грузина, про вірменина, про таджика, кого завгодно. Я думаю, мабуть, є попит саме на такий образ. Чому він є? Це питання більше до фахівців трішки іншого профілю, ніж я.

– Незабаром в Україні відбудуться парламентські вибори і, очевидно, вибори відбудуться на виборчих дільницях при посольствах України. Скільки цього року буде в Росії виборчих дільниць?

– У цьому році ми створили шість виборчих дільниць. При всіх шести дипломатичних установах, які діють на території Російської Федерації: посольство в Москві і ще 5 генконсульств: Ростов, Санкт-Петербург, плюс нове ми відкрили в Нижньому Новгороді й перевели два Генконсульства: одне – з Тюмені до Єкатеринбурга, і друге – з Владивостока до Новосибірська. Ми запрошуємо всіх, хто бажає взяти участь у голосуванні, прийти 28 жовтня і проголосувати. Але для цього треба дуже уважно подивитися закон – це все є на сайті посольства і кожного з названих генеральних консульств, тому що є певні новели. Наприклад, сьогодні, якщо людина їде у відрядження в Росію і знає, що 28 вона не буде в Україні, то не можна просто взяти відкріпний талон і просто з ним приїхати. Є певна процедура, яку треба пройти. Посольство не може включити в список протягом години чи двох. Усі ці формальності треба завершити до 21 жовтня.

Я порадив би цю інформацію брати саме з сайтів, тому що не буде людина читати 60 сторінок Закону «Про вибори», а от на сайтах посольств є вижимки саме тих речей, про які я зараз говорю. І ще я хочу попросити всіх, хто мене чує: не приходьте без 5 хвилин 8 вечора! Це створює проблеми. Намагайтеся приїхати зранку, щоб не було черги, щоб ми всіх могли пропустити. А ми будемо робити і в посольстві, і в консульствах усе можливе, щоб усі, хто хоче і є у списках, проголосували.