«Борьба за Украину продолжается и будет все больше и больше рызыгрываться… Выход для Украины – это федерализация. Это русский язык – второй государственный, и это компромис», – саме так спрогнозував майбутні стосунки між Києвом і Москвою скандально відомий Костянтин Затулін у березні 2007 року.
Відтоді до основних складових проекту поглинання України, розробленого на Луб’янці і в Кремлі додалися наміри такого собі громадського руху (так званого «Украинского выбора») федералізувати Україну. І не тільки. Йдеться про нагально ініційований (Владіміром Путіним?) політичний проект (Sic! Саме політичний, а не громадський, хоча його творці намагаються переконати українців у протилежному), який енергійно взявся втілювати в життя екс-голова Адміністрації президента Леоніда Кучми, колишній лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук. Із численних білбордів і сіті-лайтів він палко закликає українців «відродити країну», запевняючи їх, що «референдум – це воля народу»…
Реклама «Украинского выбора»/«Українського вибору» більш ніж прозоро візуалізує поставлене Москвою завдання: поруч із більш ніж сумнівним закликом «відродити країну» сусідить вельми промовистий семіотичний знак – великий палець руки демонструє вияв емоції «Супер!» на тлі колористики державного прапора Російської Федерації. А ще українців привчають до новітньої мапи України – федералізованої, розчленованої на різноколірні регіони.
Один із найуживаніших слоганів «Украинского выбора» далеко не безневинно-абстрактний – «Твій шанс відродити країну». Про який «шанс» і про яку «країну» йдеться? СССР? УССР? Невже адвокату Вікторові Медведчуку (цілком успішному за совєтськими мірками юристові) велося краще в ТІЙ, совєтській країні? Навряд. Саме Українська держава, проголошена два десятиліття тому, надала йому можливість самореалізуватися в бізнесі, в політиці. Принесла статки, становище. Інша справа, які статки і яке становище. Але в умовах СССР адвокат Медведчук таких бізнесово-політичних висот ніколи б не досягнув. Без скандалів, звісна річ, не обійшлося. Але хто зараз питатиме про нажитий непосильною працею перший мільйон. Хто нині згадує про скандально популярні свого часу видання Дмитра Чобота «Нарцис», «Спроба викупу минулого» чи Семена Островського «Крізь призму закону»… Дещо цікаве зафіксоване на електронних шпальтах Вікіпедії.
Та ми наразі про інше. Ми про банальний кольоровий рекламний буклет «Украинского выбора», надрукованого на крейдяному папері накладом у 4,75 мільйона примірників – принаймні так зазначено у вихідних даних.
«…нас вводят в заблуждение идеями евроинтеграци»
Знайомство з текстом буклета не лише підтвердило наші сумніви у щирості декларації «украинский выбор – это не политическая партия», а й засвідчило, що маємо проект значно підступніший, ніж СДПУ(о).
Якщо відкинути демагогічні складові гасел і закликів, то більш ніж очевидно, що так званий «украинский выбор» – це звернення до громадян України зробити політичний, економічний та соціальний вибір (євразійський) на користь Росії, однієї з найагресивніших країн світу.
Сентенції «громадського руху» не просто викликають здивування, обурення та нерозуміння, а й породжують відчуття ошуканості. Бо як, приміром, зрозуміти таке: «Все эти годы нас вводят в заблуждение идеями евроинтеграции (а чим погані ідеї євроінтеграції? – О. Р.)… На протяжении всей новой истории Украины большинство граждан выбирает те политические силы, которые декларируют своим приоритетом восстановление и развитие экономических и культурных связей с Россией и другими странами бывшего Союза ССР. Почему же, приходя к власти, эти политики игнорируют данные людям обещания? Почему наше двуязычие (Що воно таке – «двуязычие»? Інформація про особу, що зафіксована в паспортах громадян України російською та українською? Можливо. Бо у ЗМІ, у владних структурах домінує общєпанятноє «одноязичіє». – О. Р.) нам вменяют как недостаток? Это наше преимущество, которое мы должны сохранить и развивать. … Нам необходимо бережно относиться ко всему, что у нас было и есть, пока все окончательно не развалилось!»
Схоже на те, що копірайтери, які працювали над текстом рекламного буклету, не відають про існування законів формальної логіки. Бо й справді, кому і з якою метою адресована більш ніж сумнівна сентенція: «нам необходимо бережно относиться ко всему, что у нас было и есть, пока все окончательно не развалилось»? Таке враження, що громадян України закликають бережно ставитися до злочинів совєтського комуністичного тоталітарного режиму («бережно относиться ко всему, что у нас было»), який ще не почив у Бозі («у нас было И ЕСТЬ»). Тобто ВСЕ ЩЕ Є. Про що йдеться: «пока все окончательно не розвалилось»?
«Украинский выбор» – це насамперед вибір Кремля
Та навіть не про це мова. Річ у тім, що вельми шляхетна, на перший погляд, мета, яку декларує Віктор Медведчук, насправді витончено підступна. Кум Владіміра Путіна прагне переконати громадськість, що в Україні «создается общественное движение «Украинский выбор», которое возьмет на вооружение все демократические инструменты, гарантируемые Конституцией Украины: от права на инициирование всеукраинских и местных референдумов до права на проведение массовых акций». Підступність такого словесного крутійства в тому, що в умовах нерозвинутості громадянського суспільства, коли значна частина населення готова віддати свої голоси за продовольчі пайки або за кількасот гривень і проголосувати згідно із забаганкою/вимогою «банкіра», проведення референдумів може стати підґрунтям ліквідації Української держави та української нації. У даному разі кліше «Референдум – воля народу» – не більш як підміна понять.
Ще один приклад фарисейства фальшивих закликів-апелювань ініціаторів «Украинского выбора»: «Мы просто обязаны заставить любую, избранную народом власть действовать в интересах украинского народа! Это единственный способ защитить свой выбор!»
Це, що називається, «приїхали»! За чиєюсь незбагненною логікою хтось знеособлено таємничий («МЫ») має примусити будь-яку («любую») владу (комуністів, соціалістів, диктаторів, авторитарників, лібералів, націоналістів, шовіністів тощо? – О. Р.), яку обрав народ (що за народ: росіяни, німці, французи? – О. Р), діяти в інтересах українського народу. За цією, з дозволу сказати, «логікою», українці апріорі неспроможні обрати для себе законну владу згідно з Конституцією. Виходить, що українці не здатні розрізнити, що для них погано, а що добре, відтак можуть обрати будь-яку («любую») владу? Помовчимо. Завершує одкровення «Украинского выбора» така сентенція: «Это единственный способ защитить свой выбор!» Про що йдеться? Про який «единственный способ» захистити від когось/чогось «свой выбор» (вибір кого/чого? – О. Р.) мовиться?
Закономірне питання: на кого розраховані ці безглузді заклики? З якою метою намагаються затуркувати українців?
«Украинский выбор» – це насамперед вибір Путіна. Тож цілком ймовірно, що – це призначення/вибір Медведчука прем’єр-міністром і є «украинским выбором». Чи хочуть цього українці? Чи хоче цього Віктор Янукович?
Реклама «громадської організації» проводиться хитро й підступно. Бачите, «украинский выбор» – це вибір за демократію, за народне волевиявлення. Насправді це демагогія, вельми схожа на агітаційну кампанію з метою реанімації забутого політика або ж просування його на високу держпосаду, в безпосередньому контролі якої зацікавлений Кремль.
Референдумами політика не робиться, це засіб надзвичайної, а не повсякденної політичної практики. Демократія – це процедура. Скільки разів народні обранці порушували у Верховній Раді процедуру/регламент? Отож-бо.
Для нормального функціонування демократичне суспільство потребує сформованої демократичної свідомості. Чи притаманна вона українським громадянам? Сумнівно. А раз так, то найкращі закони без демократичної свідомості залишаються такими ж, як і сталінська конституція для «гомо совєтікуса» – лише словами. Він («Я камуніст! Я вєрующій!» – і таке можна почути від вічно вчорашнього совка) й далі зазомбовано причитає: «Ми патєрялі Родіну!»…
В умовах, коли не знищена Система, що породжує корупцію, аморальність, українофобію, виголошувати, що «Україною управляєш ти» – щонайменше цинічно.
Політичні інвестиції – справа дуже непроста. Тож треба думати, що «украинский выбор» так і залишиться черговим мертвонародженим політпроектом. Принаймні так підказує логіка життя.
Олег Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Відтоді до основних складових проекту поглинання України, розробленого на Луб’янці і в Кремлі додалися наміри такого собі громадського руху (так званого «Украинского выбора») федералізувати Україну. І не тільки. Йдеться про нагально ініційований (Владіміром Путіним?) політичний проект (Sic! Саме політичний, а не громадський, хоча його творці намагаються переконати українців у протилежному), який енергійно взявся втілювати в життя екс-голова Адміністрації президента Леоніда Кучми, колишній лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук. Із численних білбордів і сіті-лайтів він палко закликає українців «відродити країну», запевняючи їх, що «референдум – це воля народу»…
Реклама «Украинского выбора»/«Українського вибору» більш ніж прозоро візуалізує поставлене Москвою завдання: поруч із більш ніж сумнівним закликом «відродити країну» сусідить вельми промовистий семіотичний знак – великий палець руки демонструє вияв емоції «Супер!» на тлі колористики державного прапора Російської Федерації. А ще українців привчають до новітньої мапи України – федералізованої, розчленованої на різноколірні регіони.
Один із найуживаніших слоганів «Украинского выбора» далеко не безневинно-абстрактний – «Твій шанс відродити країну». Про який «шанс» і про яку «країну» йдеться? СССР? УССР? Невже адвокату Вікторові Медведчуку (цілком успішному за совєтськими мірками юристові) велося краще в ТІЙ, совєтській країні? Навряд. Саме Українська держава, проголошена два десятиліття тому, надала йому можливість самореалізуватися в бізнесі, в політиці. Принесла статки, становище. Інша справа, які статки і яке становище. Але в умовах СССР адвокат Медведчук таких бізнесово-політичних висот ніколи б не досягнув. Без скандалів, звісна річ, не обійшлося. Але хто зараз питатиме про нажитий непосильною працею перший мільйон. Хто нині згадує про скандально популярні свого часу видання Дмитра Чобота «Нарцис», «Спроба викупу минулого» чи Семена Островського «Крізь призму закону»… Дещо цікаве зафіксоване на електронних шпальтах Вікіпедії.
Та ми наразі про інше. Ми про банальний кольоровий рекламний буклет «Украинского выбора», надрукованого на крейдяному папері накладом у 4,75 мільйона примірників – принаймні так зазначено у вихідних даних.
«…нас вводят в заблуждение идеями евроинтеграци»
Знайомство з текстом буклета не лише підтвердило наші сумніви у щирості декларації «украинский выбор – это не политическая партия», а й засвідчило, що маємо проект значно підступніший, ніж СДПУ(о).
Якщо відкинути демагогічні складові гасел і закликів, то більш ніж очевидно, що так званий «украинский выбор» – це звернення до громадян України зробити політичний, економічний та соціальний вибір (євразійський) на користь Росії, однієї з найагресивніших країн світу.
Сентенції «громадського руху» не просто викликають здивування, обурення та нерозуміння, а й породжують відчуття ошуканості. Бо як, приміром, зрозуміти таке: «Все эти годы нас вводят в заблуждение идеями евроинтеграции (а чим погані ідеї євроінтеграції? – О. Р.)… На протяжении всей новой истории Украины большинство граждан выбирает те политические силы, которые декларируют своим приоритетом восстановление и развитие экономических и культурных связей с Россией и другими странами бывшего Союза ССР. Почему же, приходя к власти, эти политики игнорируют данные людям обещания? Почему наше двуязычие (Що воно таке – «двуязычие»? Інформація про особу, що зафіксована в паспортах громадян України російською та українською? Можливо. Бо у ЗМІ, у владних структурах домінує общєпанятноє «одноязичіє». – О. Р.) нам вменяют как недостаток? Это наше преимущество, которое мы должны сохранить и развивать. … Нам необходимо бережно относиться ко всему, что у нас было и есть, пока все окончательно не развалилось!»
Схоже на те, що копірайтери, які працювали над текстом рекламного буклету, не відають про існування законів формальної логіки. Бо й справді, кому і з якою метою адресована більш ніж сумнівна сентенція: «нам необходимо бережно относиться ко всему, что у нас было и есть, пока все окончательно не развалилось»? Таке враження, що громадян України закликають бережно ставитися до злочинів совєтського комуністичного тоталітарного режиму («бережно относиться ко всему, что у нас было»), який ще не почив у Бозі («у нас было И ЕСТЬ»). Тобто ВСЕ ЩЕ Є. Про що йдеться: «пока все окончательно не розвалилось»?
«Украинский выбор» – це насамперед вибір Кремля
Та навіть не про це мова. Річ у тім, що вельми шляхетна, на перший погляд, мета, яку декларує Віктор Медведчук, насправді витончено підступна. Кум Владіміра Путіна прагне переконати громадськість, що в Україні «создается общественное движение «Украинский выбор», которое возьмет на вооружение все демократические инструменты, гарантируемые Конституцией Украины: от права на инициирование всеукраинских и местных референдумов до права на проведение массовых акций». Підступність такого словесного крутійства в тому, що в умовах нерозвинутості громадянського суспільства, коли значна частина населення готова віддати свої голоси за продовольчі пайки або за кількасот гривень і проголосувати згідно із забаганкою/вимогою «банкіра», проведення референдумів може стати підґрунтям ліквідації Української держави та української нації. У даному разі кліше «Референдум – воля народу» – не більш як підміна понять.
Ще один приклад фарисейства фальшивих закликів-апелювань ініціаторів «Украинского выбора»: «Мы просто обязаны заставить любую, избранную народом власть действовать в интересах украинского народа! Это единственный способ защитить свой выбор!»
Це, що називається, «приїхали»! За чиєюсь незбагненною логікою хтось знеособлено таємничий («МЫ») має примусити будь-яку («любую») владу (комуністів, соціалістів, диктаторів, авторитарників, лібералів, націоналістів, шовіністів тощо? – О. Р.), яку обрав народ (що за народ: росіяни, німці, французи? – О. Р), діяти в інтересах українського народу. За цією, з дозволу сказати, «логікою», українці апріорі неспроможні обрати для себе законну владу згідно з Конституцією. Виходить, що українці не здатні розрізнити, що для них погано, а що добре, відтак можуть обрати будь-яку («любую») владу? Помовчимо. Завершує одкровення «Украинского выбора» така сентенція: «Это единственный способ защитить свой выбор!» Про що йдеться? Про який «единственный способ» захистити від когось/чогось «свой выбор» (вибір кого/чого? – О. Р.) мовиться?
Закономірне питання: на кого розраховані ці безглузді заклики? З якою метою намагаються затуркувати українців?
«Украинский выбор» – це насамперед вибір Путіна. Тож цілком ймовірно, що – це призначення/вибір Медведчука прем’єр-міністром і є «украинским выбором». Чи хочуть цього українці? Чи хоче цього Віктор Янукович?
Реклама «громадської організації» проводиться хитро й підступно. Бачите, «украинский выбор» – це вибір за демократію, за народне волевиявлення. Насправді це демагогія, вельми схожа на агітаційну кампанію з метою реанімації забутого політика або ж просування його на високу держпосаду, в безпосередньому контролі якої зацікавлений Кремль.
Референдумами політика не робиться, це засіб надзвичайної, а не повсякденної політичної практики. Демократія – це процедура. Скільки разів народні обранці порушували у Верховній Раді процедуру/регламент? Отож-бо.
Для нормального функціонування демократичне суспільство потребує сформованої демократичної свідомості. Чи притаманна вона українським громадянам? Сумнівно. А раз так, то найкращі закони без демократичної свідомості залишаються такими ж, як і сталінська конституція для «гомо совєтікуса» – лише словами. Він («Я камуніст! Я вєрующій!» – і таке можна почути від вічно вчорашнього совка) й далі зазомбовано причитає: «Ми патєрялі Родіну!»…
В умовах, коли не знищена Система, що породжує корупцію, аморальність, українофобію, виголошувати, що «Україною управляєш ти» – щонайменше цинічно.
Політичні інвестиції – справа дуже непроста. Тож треба думати, що «украинский выбор» так і залишиться черговим мертвонародженим політпроектом. Принаймні так підказує логіка життя.
Олег Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
