Доступність посилання

ТОП новини

Правопис російських (слов’янських) імен і прізвищ українською мовою


Транскрибування російських імен або іншомовних імен за російським зразком є незаперечною ознакою окупації українського інформаційного простору
Транскрибування російських імен або іншомовних імен за російським зразком є незаперечною ознакою окупації українського інформаційного простору
Київ – Вже не один спис поламали (а скільки ще буде поламано!) довкола правопису слов’янських (і неслов’янських) імен та прізвищ українською мовою. Близькою до врегулювання цієї й інших нагальних правописних проблем була Національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України. Робоча група, очолювана відомим мовознавцем, тодішнім директором Інституту української мови НАН України Василем Німчуком, у 1999 році підготувала зміни до чинного правопису, якими було врегульовано передавання власних імен. У грудні 2000 року ці зміни були підтримані Радою з питань мовної політики при Президенті України. На 15–16 лютого 2001 року було заплановано підсумкове засідання правописної комісії за участи діаспорних мовознавців, зокрема, вченого світової слави Юрія Шевельова.

На жаль, втрутилася політика, велика політика. Відразу після завершення засідання Ради з питань мовної політики пропоновані зміни були віддані фактично на поталу деяким засобам масової інформації, в основному російськомовним, які організували «всенародне обговорення», цинічно і безвідповідально перекручуючи зміст проекту правопису. Брехали, наприклад, що будемо писати «Хвранція», «самопер» (замість самоката), «Педір» (замість Федора), «на радіві» (замість на радіо) і т. п.

Шабаш у деяких російськомовних виданнях призвів до того, що Президент Леонід Кучма скасував підсумкове засідання правописної комісії. Переконаний, що галас, здійнятий у ЗМІ, був спрямований на глушіння касетного скандалу, який почав розгортатися з кінця листопада 2000 року. Таким робом зміни до правопису, необхідність яких є актуальною досі, впали жертвою шкурного політичного моменту.

Як передавати російські (слов’янські) імена і прізвища

У чинному правописі йдеться лише про прізвища «§ 104. Фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ». Це свідчить про те, що російські (й інші слов’янські) імена повинні відтворюватися за законами української мови. Але ж насправді далеко не всі слов’янські імена так відтворюються. Наприклад, чеський поет Петр Безруч (Petr Bezruč), польські поети Ян Кохановський (Jan Kochanowski) і Юліуш Словацький (Juliusz Słowacki) тощо.

«Український правопис. (Проєкт найновішої редакції)» 1999 року за редакцією Василя Німчука звернув увагу на цю прогалину: «За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білорусів передаємо їх українськими відповідниками, пор.: Алекса́ндр Серге́евич Пу́шкин – Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін, Михаи́л Шо́лохов – Михайло́ Шо́лохов, Петр Проску́рин – Петро́ Проскурі́н, Васи́лий Шукши́н – Васи́ль Шукши́н, Еле́на Образцо́ва – Оле́на Образцо́ва, Васі́ль Быкаў – Васи́ль Би́ков, Арка́дзь Жура́ўскі – Арка́дій Жура́вський, Яў́ге́н За́йцаў – Євге́н За́йцев, Уладзі́мір Ка́пцаў – Володи́мир Ка́пцев, Віта́ль Анічэнка – Віта́лій Аніче́нко, Анато́ль Ціто́ў – Анато́лій Тито́в».

До речі, знаменитий харківський правопис, прийнятий консенсусом у 1927 році і затверджений у вересні наступного року народним комісаром освіти Миколою Скрипником (т. зв. «скрипниківка»), не містить окремих правил відтворення російських імен – значить, склалася традиція і норма була неписаною. Підтвердження цього – виданий у Харкові 1929 року, після ухвалення Всеукраїнською академією наук «Правописний словник» Григорія Голоскевича. Імена розсипані по всьому словнику, і там є не лише повні імена, але й зменшувальні: Володимир, Катерина, Катря, Марія, Марійка, Михайло, Михась, Наталя, Наталка, Олена, Петро, Петрусь тощо, але немає жодного російського відповідника.

Відомо, що «скрипниківка» не проіснувала довго. Наступник Скрипника на посаді Володимир Затонський у постанові від 05.09.1933 р. «Про «Український правопис» вказав на «націоналістичні правила цього правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазну культуру». А голова комісії Андрій Хвиля підкреслив основний «гріх» цього правопису – створення бар’єрів між українською та російською мовами, у зв’язку з чим, серед іншого, «ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів».

ДУМКИ МОВОЗНАВЦІВ

Олександр Пономарів

Член розпущеної Національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів вважає, що написання російських імен (і прізвищ) без змін є одним із прихованих видів русифікації: «Жодних Владімірів! Я шаную журнал «Український тиждень», але вони там до ручки доходять – пишуть, наприклад, Барісав. Ну це ж кошмар якийсь». Він каже, що росіяни ніколи не передаватимуть ім’я Довженка по-українськи Олександр, а напишуть Алєксандр: «І правильно зроблять. Тому ми їхнього Пушкіна повинні писати Олександр. Треба відтворювати за законами мови, і ми це робимо взаємно. Так само й з білорусами. Наприклад, вони пишуть Алєсь Ганчар, бо якщо б написали Гончар, то треба було б наголос ставити на о, оскільки в білоруській мові немає ненаголошеного о. Або білоруський письменник Володимир Короткевич, який вчився в Києві. По-українськи він себе писав Володимир Короткевич, а по-білоруськи – Уладзімір Караткевіч».

Олександр Пономарів зазначає, що слов’янські прізвища прикметникового типу треба відтворювати також за законами української мови. Коли, наприклад, польське прізвище Jabłoński передавати без змін – Яблоньскі – це значить робити це прізвище невідмінюваним: «А воно ж у польській мові тільки в називному відмінку Яблоньскі, а далі – Яблоньскєґо, Яблоньскєму. Це дурість. Отже, має бути Яблонський».

Ірина Фаріон

На думку доцента кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка», депутата Львівської обласної ради, заступника голови Комісії з питань освіти й науки Ірини Фаріон, це питання лежить винятково в політичній площині: «Польські, сербські, чеські імена ми не адаптовуємо до українського правопису, тому що політично ми від них дистанційовані. Проблема виникає через те, що ми перебуваємо на стадії колоніального синдрому. Якщо дивитися на це не політично, а лінгвістично, то ми би мали написати Владімір, Єкатєріна, Алєксандр. І якщо би ми не були в одній упряжі з московітами, починаючи з 1654 року, то ми б дистанціювалися від них органічно. Тобто, ми справді їхнього Пьйотра ніколи б не писали, як Петро, так як з французького П’єра ми ніколи не зробимо українського Петра».

Ірина Фаріон вважає, що треба дистанціюватися від росіян, тому що ми – представники не просто різних культур, а представники різних цивілізацій: «Я підтримую оцю модель – Владімір, бо для мене він не Володимир. На жаль, українська лінгвістична спільнота не готова до цього ментально».

Богдан Ажнюк

Завідувач відділу мов України Інституту мовознавства НАН України, доктор філологічних наук Богдан Ажнюк переконаний, що транскрибовані форми імен (Пьотр/Пйотр, Раіса, Сєрґєй тощо) суперечать фонологічним засадам української мови і стимулюють ерозію її фонетичної системи. Одомашнення імен у таких етнокультурно-політичних контекстах не є винятково українським винаходом. Паралелі, подібні до українсько-російських (Микола – Николай) або українсько-білоруських (Григорій – Рыгор), – зазначає мовознавець, – існували свого часу (і частково збереглися донині) між чеською й німецькою мовами: «Характерним прикладом є пара імен Bedřich (чеське) і Friedrich (німецьке). Так, ім’я Фрідриха Енгельса тривалий час передавалося чехами, як Bedřich. У свою чергу ім’я корифея чеської музики Бедржиха Сметани подається й нині на німецькій сторінці Вікіпедії разом з його німецьким варіантом: Bedřich (Friedrich) Smetana».

На закінчення

До речі, у відтворенні низки французьких чи німецьких прізвищ, в яких використовуються дифтонги (eu, ö чи oe), українські письменники, журналісти і просто носії мови нерідко вживають форму, адаптовану російською мовою. Наприклад, Деньов, Бйолль, Гйоте. Насправді українською мовою прізвища кіноактриси Catherine Deneuve (як і актора Gérard Depardieu, письменників Sainte-Beuve, Johann Wolfgang von Goethe, Heinrich Böll, політика Gerhard Schröder, головного тренера національної збірної Німеччини з футболу Joachim Löw) треба передавати відповідно до мовних норм: Катрін Денев, Жерар Депардьє, Сент-Бев, Йоганн Вольфганг фон Ґете, Генріх Белль, Ґергард Шредер, Йоахім Лев.

Транскрибування російських імен або іншомовних імен за російським зразком є незаперечною ознакою окупації українського інформаційного простору, і, внаслідок цього, руйнування одного з мовних фундаментів – фонетичного. Мета цього зрозуміла – бажання певних кіл відтворити єдиний світ («мир») за принципом «А какая разніца?». Крім того, це призводить до курйозів (підпис на пам’ятникові Булгакову в Києві «Михаїл») або «глухих кутів» (якщо «Пьйотр», то в родовому відмінку слід писати «Пьйотра»).

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Тарас Марусик

    Народився 1955 року. Журналіст, культуролог, публіцист, перекладач з французької мови, громадський активіст. Член Національних спілок журналістів і письменників. Заступник голови ТО перекладачів НСПУ. Був членом Спілки франкомовної преси. Автор та ведучий програм на Радіо Свобода (з 1994 по 2007 роки), зокрема рубрики «А мова – як море!», і сотень статей та інтерв'ю. Працював у Верховній Раді, Кабінеті міністрів, Секретаріаті президента. Співорганізатор перевезення в Україну робочого кабінету Володимира Винниченка з м. Мужен (Франція) в історико-краєзнавчий музей у Кропивницькому. В перекладацькому доробку – чотири праці французьких авторів. Лауреат премії імені Івана Огієнка. Мешкає в Києві.

XS
SM
MD
LG