Прага – Минув рік із того часу, як колишній міністр економіки України Богдан Данилишин отримав притулок у Чехії. Як він дивиться на сьогоднішні події в Україні, на нові призначення в уряді та перспективу власних кримінальних справ? Чи готовий він на співпрацю з нинішньою владою і на яких умовах? Про це він розповів у розмові з Радіо Свобода.
– Політичні біженці минулих поколінь у Чехії займалися або науковою діяльністю або політичною. Чим займаєтесь Ви?
– Я так само, як і біженці минулих поколінь, намагаюсь поєднувати і політичну, і наукову діяльність. Я пишу книжки, читаю лекції, працюю з багатьма політиками, членами Європейського парламенту, представниками багатьох політичних сил різних країн. Тому цей чеський період – це період самовдосконалення, самоорганізації, підготовки до нових дій, які будуть уже в межах України.
– Як Ви оцінюєте політичні події в Україні, наскільки вони відповідають Вашим очікуванням?
– Я вважаю, що теперішня влада в Україні багато програла у тому, що розпочала політичні репресії проти своїх колишніх опонентів. Крім того, що був порушений так званий баланс еліт, влада втягнула себе у цілу низку проблем, які доведеться вирішувати ще не один рік. Крім того, вони загнала себе у глухий кут, із якого я не бачу виходу.
Тому, якщо Президент Віктор Федорович Янукович бачить себе Президентом усієї України, а не тільки однієї частини, яка проголосувала за нього, я думаю, що пора вже реально оцінити ситуацію, формувати національний консенсус, чи у формі круглого столу, чи зборів політичних партій, і думати про Україну майбутнього.
– Ви особисто готові піти на такий діалог із нинішньою владою, незважаючи на, як Ви кажете, репресії проти опозиції?
– Я думаю, за певних умов. Ми не хочемо бачити половину України. Ми хочемо бачити єдину суверенну Україну.
– Якими могли б бути ці умови?
– Для зміни влади є вибори. В першу чергу парламентські вибори. Перший етап – це парламентські вибори, другий етап – це президентські вибори 2015 року. Я вважаю, що потрібно припинити політичні переслідування, потрібно забезпечити нормальні умови для розвитку опозиції, рівноправні умови діяльності всіх політичних сил України і дивитися на те, як будувати Україну в майбутньому.
Я не маю ні на кого образи за все те, що було проти мене порушено. Я стараюся робити все для того, щоб Україна не була в ізоляції як держава – це не стосується окремих представників теперішньої влади, – і я стараюся робити все для того, щоб світ побачив Україну як державу потенційних можливостей.
– Днями міністром фінансів України було призначено Валерія Хорошковського, доктора економічних наук, одного з ваших попередників на посаді міністра економіки в попередньому уряді Януковича. Зараз Україні прогнозують швидку чи трохи віддалену фінансову кризу. Як, на Вашу думку, чи доктор Хорошковський зможе її попередити?
– Я особисто знаю пана Хорошковського, коли я працював міністром економіки, мені доводилося спілкуватися з ним як з головою Державної митної служби. Хочу відмітити, що він деякий час був ефективним менеджером, людиною, яка зуміла мобілізувати значну кількість надходжень у державний бюджет. На це призначення треба дивитися з двох сторін: у першу чергу з прагматичної сторони – призначення на посаду міністра фінансів людини, яка має значний досвід бізнесової і адміністративної діяльності, крім того, людини фінансово незалежної.
– А політично?
– Я підійду зараз до цієї проблеми. І людини, яка може не маневрувати між різними політичними силами, у тому числі в самій Партії регіонів, то я вважаю, що це – позитивний крок. Думаю, наступний адміністративний крок пана Хорошковського буде об’єднання чи тісна координація через Державну митну службу і Державну податкову адміністрацію. В умовах, коли навколо України звужується коло світової економічної кризи, я думаю, це доцільно, тому що джерела наповнення бюджету є тими факторами, які дозволять Україні вижити в цей час.
Друге, якщо дивитися на політичний бік призначення Валерія Івановича Хорошковського міністром фінансів, тобто на блок, який буде визначати економічну політику України, то тут я б подивився дещо ширше, можливо, як на зміну деякої конфігурації в урядових політичних колах, а можливо, і на зміну всього балансу владної політичної еліти України. Це є неоднозначна фігура, яка змінює функціональні особливості влади між різними групами впливу у владній партії, і політик, який здатний сформувати навколо себе потенціал для майбутніх політичних дій.
– Наприкінці року Україна не підписала угоду про вільну торгівлю з Європейським Союзом та угоду про асоціацію. Які відчуття це викликало у Вас, адже, з одного боку, уряд Юлії Тимошенко чимало зробив, щоб ці переговори просунулися в напрямку підписання угод, а з іншого, саме через переслідування багатьох людей цього уряду на чолі з самою Тимошенко цю угоду i не підписали?
– Питання перебуває тільки в політичній площині, про це до речі, говорять і представники Європейського Союзу, і м’яч на полі України. Залежно від того, наскільки процеси демократії, політичної свободи, процеси проти лідерів опозиції і судова система будуть демократичними і прозорими, настільки Європа буде схилятися до зони вільної торгівлі з Україною.
Проте мій погляд і організації, яку я очолюю, «Українська європейська перспектива», полягає в тому, що Європа не повинна звертати увагу на політичні процеси, які відбуваються в Україні. Питання зони вільної торгівлі – це економічні інтереси, і Європи, і України. І 45,3 мільйона громадян не повинні звертати увагу на якихось там окремих представників нашого народу, які мають конкретний політичний інтерес у даний час.
– Ви говорите про владу чи говорите про себе?
– Я говорю про владу. Я – маленька крапля у великому дощі. Тому для Європейського Союзу і для України це питання великої взаємодії, особливо в кризовий період, який уже розпочався.
– Ви згадали «Українську європейську перспективу», яку Ви тут заснували і очолили. Ця організація вже провела багато акцій, вона активізувала українське життя в Чехії. Ви запрошуєте з України письменників, поетів – ви ставите перед собою в основному цілі в сфері культури чи політики?
– Політичні цілі – це цілі формування демократичної України і висвітлення на міжнародній арені тих процесів демократичного характеру, які відбуваються в Україні. І через відповідні засоби масової інформації, через відповідні сфери впливу робити все для того, щоб чинна влада в Україні ставала більш демократичною, якщо це можливо.
Крім тих заходів, про які Ви сказали, ми зараз будемо координувати нашу діяльність на інший захід. Тут кожна відповідна громада має свій культурний дім: чи Дім російської культури, чи Дім австрійської культури, чи Польський інститут у Празі – це є осередок, який здатний згуртувати громаду навколо себе. В українців такий будинок був ще до 1944 року – це Музей визвольних воєн, який сконцентровував навколо себе українську громаду. Зараз, на жаль, такого центру немає.
Тому я б виступив зараз, користуючись такою нагодою, з закликом до всіх українців, де б вони не жили, з проханням про організацію такого Дому культури і духовності, який би міг стати об’єднальним осередком для всіх українців, особливо для тих українців, які живуть у країнах Центральної та Східної Європи. Для цього, звичайно, потрібні кошти, але ці кошти не будуть під контролем якоїсь особи чи групи осіб, це будуть кошти під контролем української громади. Я вважаю, що такий центр буде потрібний, і сподіваюся на спонсорську допомогу, на допомогу наших меценатів, і вважаю, що цей центр стане дійсно центром української духовності в Європі.
– Віднедавна Ви – не єдина відома особа, яка отримала притулок у Чехії, до Вас долучився i чоловік Юлії Тимошенко Олександр. По-різному чехи відреагували на надання йому притулку. Колишній прем’єр-міністр Їржі Пароубек заявив, що це – цинізм, тому що це – чоловік, який не займається політикою, який є бізнесменом і який приїхав сюди, за його словами, очевидно, не з порожніми руками.
– Наскільки я знаю, зараз у різних країнах Європи вже 12 осіб, відомих колишніх і теперішніх, подали заявки на систему міжнародного захисту. Тому я думаю, що і Олександр Тимошенко як людина, яка має тісні сімейні зв’язки і є чоловіком колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Володимирівни Тимошенко, є людиною, навколо якого зараз тривають різноманітні інсинуації, в тому числі у вигляді кримінальних справ, які були закриті ще на початку 2000 років, і потребував захисту, у першу чергу для того, щоб відкинути зайвий вплив на колишнього Прем’єр-міністра. Ну і, звичайно, також для того, щоб забезпечити широку міжнародну підтримку для визволення його дружини з в’язниці, де вона зараз перебуває.
– Чи Ви говорили з Олександром Тимошенком про фінансову підтримку Вашого проекту з Українським домом?
– Я звертаюся до всіх людей, які мають фінансові можливості для фінансування такого Українського дому культури і духовності.
– Чи Ви маєте відповідь від нього?
– Я ще ні від кого не маю відповіді. Ми плануємо проводити широке коло таких зібрань із різними представниками української інтелігенції, українських бізнесових кіл, міжнародних кіл. І я думаю, тоді можна буде сформувати позицію відносно даного питання.
– Минулого місяця чехи прощалися зі своїм колишнім президентом Вацлавом Гавелом. На похорон з’їхалися перші особи багатьох держав, президенти Франції, Польщі, було і подружжя Клінтонів, колишній державний секретар США Мадлен Олбрайт, але Україну, крім протокольного міністра закордонних справ, представив лише один політик, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Свого часу Вацлав Гавел багато зробив і для захисту Помаранчевої революції, і для того, щоб визволити з тюрми тих, кого в Європі вважають політв’язнями, в першу чергу Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. Чому, на Вашу думку, українські опозиційні політики не були в цей час у Празі?
– Я вже неодноразово заявляв про те, що якщо б Україна мала свого Вацлава Гавела, ми б набагато далі просунулися в питаннях демократизації. На жаль, Україна втратила шанс мати свого Вацлава Гавела. Я радий, що доля дала мені можливість бути знайомим із цією великою людиною, і думаю, що не лише Чехія, але і весь світ втратив великого мислителя, великого провидця, який, на міг погляд, вказав деякі шляхи розвитку, в тому числі, і для України.
– Але чому опозиційні політики, крім, звичайно, тих, хто не міг приїхати з поважних і незалежних від них причин, не приїхали?
– Я був присутній на цій події. Думаю, що інші представники опозиційних сил також мали відповідні висловлювання щодо кончини Вацлава Гавела і надання співчуття.
– Минулого року Ви говорили, що будете доводити свою невинуватість i плануєте повернутися до України. Такі плани досі є?
– Я вважаю, що мені і не треба нічого доводити. Час усе розставляє на свої місця. За прикладами далеко ходити не треба. Мене звинувачують у завданні шкоди у питаннях будівництва міжнародного аеропорту «Бориспіль». Звичайно, ще раз повторюю, що Міністерство економіки ніяких грошей не виділяло. Були питання взаємозв’язків між Державним аеропортом «Бориспіль» і будівельною компанією. Тобто Міністерство економіки погоджувало процедуру. Весь парадокс полягає у тому, що не минуло і півроку, як цю саму процедуру затверджує уряд України, на ту ж саму суму, та ж сама організація, «ТУ-813», тільки вже на 1000 паркомісць менше. Виникає логічне питання: які збитки міг задати Данилишин і кому, якщо ця сама організація продовжує будівництво?
Порушено справу щодо виконання робіт для сприяння експортові. Проходить відповідний час, і проект закону України від Міністерства економіки надходить у Верховну Раду, проходить відповідне читання і стає проектом закону про засади фінансової підтримки в експорті. Постає логічне питання, в чому полягає моя вина?
І так само можна доводити і інші питання, включаючи і питання закупки палива для Збройних сил. Якщо серед документів, які подаються до Міністерства економіки, є лист підтримки, де стоїть підпис сьогоднішнього міністра оборони пана Єжеля, яка ж тоді мала бути позиція відповідного міністерства, яке не ухвалює рішення про закупівлю, а тільки погоджує процедуру на дане питання? До речі, за такий самий лист судили колишнього першого заступника міністра юстиції пана Корнійчука.
Я вважаю, що час уже закінчити з цими переслідуваннями і кримінальними справами і поставити все в нормальне русло нормальної співпраці і думати про Україну, а не про якусь помсту для тих чи інших осіб.
– За яких умов Ви готові повернутися до України?
– Я готовий повернутися до України, коли Україна буде державою, де судова система буде незалежною, де людина і громадянин зможе повноправно захистити всі свої права, і коли світ визнає Україну демократичною країною, а не країною з обмеженою демократією, що є зараз.
– Це може статися ще за нинішньої влади?
– Я хочу, щоб це сталося найближчим часом. І думаю, на все воля Божа.
– Політичні біженці минулих поколінь у Чехії займалися або науковою діяльністю або політичною. Чим займаєтесь Ви?
Теперішня влада в Україні багато програла у тому, що розпочала політичні репресії проти своїх колишніх опонентів
– Як Ви оцінюєте політичні події в Україні, наскільки вони відповідають Вашим очікуванням?
Якщо Янукович бачить себе Президентом усієї України, пора вже реально оцінити ситуацію, формувати національний консенсус і думати про Україну майбутнього
Тому, якщо Президент Віктор Федорович Янукович бачить себе Президентом усієї України, а не тільки однієї частини, яка проголосувала за нього, я думаю, що пора вже реально оцінити ситуацію, формувати національний консенсус, чи у формі круглого столу, чи зборів політичних партій, і думати про Україну майбутнього.
– Ви особисто готові піти на такий діалог із нинішньою владою, незважаючи на, як Ви кажете, репресії проти опозиції?
– Я думаю, за певних умов. Ми не хочемо бачити половину України. Ми хочемо бачити єдину суверенну Україну.
– Якими могли б бути ці умови?
Я не маю ні на кого образи за все те, що було проти мене порушено
Я стараюся робити все для того, щоб Україна не була в ізоляції як держава, щоб світ побачив Україну як державу потенційних можливостей
– Днями міністром фінансів України було призначено Валерія Хорошковського, доктора економічних наук, одного з ваших попередників на посаді міністра економіки в попередньому уряді Януковича. Зараз Україні прогнозують швидку чи трохи віддалену фінансову кризу. Як, на Вашу думку, чи доктор Хорошковський зможе її попередити?
– Я особисто знаю пана Хорошковського, коли я працював міністром економіки, мені доводилося спілкуватися з ним як з головою Державної митної служби. Хочу відмітити, що він деякий час був ефективним менеджером, людиною, яка зуміла мобілізувати значну кількість надходжень у державний бюджет. На це призначення треба дивитися з двох сторін: у першу чергу з прагматичної сторони – призначення на посаду міністра фінансів людини, яка має значний досвід бізнесової і адміністративної діяльності, крім того, людини фінансово незалежної.
– А політично?
– Я підійду зараз до цієї проблеми. І людини, яка може не маневрувати між різними політичними силами, у тому числі в самій Партії регіонів, то я вважаю, що це – позитивний крок. Думаю, наступний адміністративний крок пана Хорошковського буде об’єднання чи тісна координація через Державну митну службу і Державну податкову адміністрацію. В умовах, коли навколо України звужується коло світової економічної кризи, я думаю, це доцільно, тому що джерела наповнення бюджету є тими факторами, які дозволять Україні вижити в цей час.
Друге, якщо дивитися на політичний бік призначення Валерія Івановича Хорошковського міністром фінансів, тобто на блок, який буде визначати економічну політику України, то тут я б подивився дещо ширше, можливо, як на зміну деякої конфігурації в урядових політичних колах, а можливо, і на зміну всього балансу владної політичної еліти України. Це є неоднозначна фігура, яка змінює функціональні особливості влади між різними групами впливу у владній партії, і політик, який здатний сформувати навколо себе потенціал для майбутніх політичних дій.
– Наприкінці року Україна не підписала угоду про вільну торгівлю з Європейським Союзом та угоду про асоціацію. Які відчуття це викликало у Вас, адже, з одного боку, уряд Юлії Тимошенко чимало зробив, щоб ці переговори просунулися в напрямку підписання угод, а з іншого, саме через переслідування багатьох людей цього уряду на чолі з самою Тимошенко цю угоду i не підписали?
Європа не повинна звертати увагу на політичні процеси, які відбуваються в Україні. Питання зони вільної торгівлі – це економічні інтереси, і Європи, і України
Проте мій погляд і організації, яку я очолюю, «Українська європейська перспектива», полягає в тому, що Європа не повинна звертати увагу на політичні процеси, які відбуваються в Україні. Питання зони вільної торгівлі – це економічні інтереси, і Європи, і України. І 45,3 мільйона громадян не повинні звертати увагу на якихось там окремих представників нашого народу, які мають конкретний політичний інтерес у даний час.
– Ви говорите про владу чи говорите про себе?
– Я говорю про владу. Я – маленька крапля у великому дощі. Тому для Європейського Союзу і для України це питання великої взаємодії, особливо в кризовий період, який уже розпочався.
– Ви згадали «Українську європейську перспективу», яку Ви тут заснували і очолили. Ця організація вже провела багато акцій, вона активізувала українське життя в Чехії. Ви запрошуєте з України письменників, поетів – ви ставите перед собою в основному цілі в сфері культури чи політики?
– Політичні цілі – це цілі формування демократичної України і висвітлення на міжнародній арені тих процесів демократичного характеру, які відбуваються в Україні. І через відповідні засоби масової інформації, через відповідні сфери впливу робити все для того, щоб чинна влада в Україні ставала більш демократичною, якщо це можливо.
Крім тих заходів, про які Ви сказали, ми зараз будемо координувати нашу діяльність на інший захід. Тут кожна відповідна громада має свій культурний дім: чи Дім російської культури, чи Дім австрійської культури, чи Польський інститут у Празі – це є осередок, який здатний згуртувати громаду навколо себе. В українців такий будинок був ще до 1944 року – це Музей визвольних воєн, який сконцентровував навколо себе українську громаду. Зараз, на жаль, такого центру немає.
Тому я б виступив зараз, користуючись такою нагодою, з закликом до всіх українців, де б вони не жили, з проханням про організацію такого Дому культури і духовності, який би міг стати об’єднальним осередком для всіх українців, особливо для тих українців, які живуть у країнах Центральної та Східної Європи. Для цього, звичайно, потрібні кошти, але ці кошти не будуть під контролем якоїсь особи чи групи осіб, це будуть кошти під контролем української громади. Я вважаю, що такий центр буде потрібний, і сподіваюся на спонсорську допомогу, на допомогу наших меценатів, і вважаю, що цей центр стане дійсно центром української духовності в Європі.
– Віднедавна Ви – не єдина відома особа, яка отримала притулок у Чехії, до Вас долучився i чоловік Юлії Тимошенко Олександр. По-різному чехи відреагували на надання йому притулку. Колишній прем’єр-міністр Їржі Пароубек заявив, що це – цинізм, тому що це – чоловік, який не займається політикою, який є бізнесменом і який приїхав сюди, за його словами, очевидно, не з порожніми руками.
Зараз у різних країнах Європи вже 12 осіб, відомих колишніх і теперішніх, (із України) подали заявки на систему міжнародного захисту
– Чи Ви говорили з Олександром Тимошенком про фінансову підтримку Вашого проекту з Українським домом?
Олександр Тимошенко потребував захисту у першу чергу для того, щоб відкинути зайвий вплив на колишнього Прем’єр-міністра
– Чи Ви маєте відповідь від нього?
– Я ще ні від кого не маю відповіді. Ми плануємо проводити широке коло таких зібрань із різними представниками української інтелігенції, українських бізнесових кіл, міжнародних кіл. І я думаю, тоді можна буде сформувати позицію відносно даного питання.
– Минулого місяця чехи прощалися зі своїм колишнім президентом Вацлавом Гавелом. На похорон з’їхалися перші особи багатьох держав, президенти Франції, Польщі, було і подружжя Клінтонів, колишній державний секретар США Мадлен Олбрайт, але Україну, крім протокольного міністра закордонних справ, представив лише один політик, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Свого часу Вацлав Гавел багато зробив і для захисту Помаранчевої революції, і для того, щоб визволити з тюрми тих, кого в Європі вважають політв’язнями, в першу чергу Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. Чому, на Вашу думку, українські опозиційні політики не були в цей час у Празі?
– Я вже неодноразово заявляв про те, що якщо б Україна мала свого Вацлава Гавела, ми б набагато далі просунулися в питаннях демократизації. На жаль, Україна втратила шанс мати свого Вацлава Гавела. Я радий, що доля дала мені можливість бути знайомим із цією великою людиною, і думаю, що не лише Чехія, але і весь світ втратив великого мислителя, великого провидця, який, на міг погляд, вказав деякі шляхи розвитку, в тому числі, і для України.
– Але чому опозиційні політики, крім, звичайно, тих, хто не міг приїхати з поважних і незалежних від них причин, не приїхали?
– Я був присутній на цій події. Думаю, що інші представники опозиційних сил також мали відповідні висловлювання щодо кончини Вацлава Гавела і надання співчуття.
– Минулого року Ви говорили, що будете доводити свою невинуватість i плануєте повернутися до України. Такі плани досі є?
– Я вважаю, що мені і не треба нічого доводити. Час усе розставляє на свої місця. За прикладами далеко ходити не треба. Мене звинувачують у завданні шкоди у питаннях будівництва міжнародного аеропорту «Бориспіль». Звичайно, ще раз повторюю, що Міністерство економіки ніяких грошей не виділяло. Були питання взаємозв’язків між Державним аеропортом «Бориспіль» і будівельною компанією. Тобто Міністерство економіки погоджувало процедуру. Весь парадокс полягає у тому, що не минуло і півроку, як цю саму процедуру затверджує уряд України, на ту ж саму суму, та ж сама організація, «ТУ-813», тільки вже на 1000 паркомісць менше. Виникає логічне питання: які збитки міг задати Данилишин і кому, якщо ця сама організація продовжує будівництво?
Порушено справу щодо виконання робіт для сприяння експортові. Проходить відповідний час, і проект закону України від Міністерства економіки надходить у Верховну Раду, проходить відповідне читання і стає проектом закону про засади фінансової підтримки в експорті. Постає логічне питання, в чому полягає моя вина?
І так само можна доводити і інші питання, включаючи і питання закупки палива для Збройних сил. Якщо серед документів, які подаються до Міністерства економіки, є лист підтримки, де стоїть підпис сьогоднішнього міністра оборони пана Єжеля, яка ж тоді мала бути позиція відповідного міністерства, яке не ухвалює рішення про закупівлю, а тільки погоджує процедуру на дане питання? До речі, за такий самий лист судили колишнього першого заступника міністра юстиції пана Корнійчука.
Час уже закінчити з цими переслідуваннями і кримінальними справами і поставити все в нормальне русло нормальної співпраці і думати про Україну, а не про якусь помсту для тих чи інших осіб
– За яких умов Ви готові повернутися до України?
– Я готовий повернутися до України, коли Україна буде державою, де судова система буде незалежною, де людина і громадянин зможе повноправно захистити всі свої права, і коли світ визнає Україну демократичною країною, а не країною з обмеженою демократією, що є зараз.
– Це може статися ще за нинішньої влади?
– Я хочу, щоб це сталося найближчим часом. І думаю, на все воля Божа.
