Прага – Північна Корея проводить дводенну церемонію похорону свого покійного лідера Кім Чен Іра. Державне телебачення показує десятки тисяч присутніх на похороні, котрі проливають сльози, проводжаючи катафалк з Кімом з непокритими головами під мокрим снігом і дощем. Міжнародні спостерігачі вважають, що Північна Корея й надалі пропагує такими показовими кадрами свій імідж закритої й незрозумілої для світу країни.
Тисячі людей, що масово ллють сльози і кричать від горя на вулицях Пхеньяна цієї середи, таким чином громадяни Північної Кореї прощаються з їхнім «Дорогим Вождем» Кім Чен Іром, з непокритими головами, незважаючи на туман, мокрий сніг та дощ.
Померлий від сердечного нападу 17 грудня 69-річний Кім Чен Ір очолив державу твердою рукою, приймаючи політичну естафету від свого не менш суворого батька – Кім Ір Сена, що помер у 1994 році.
Телебачення в Пхеньяні показало у середу похоронну процесію з лімузинами, серед яких один – з величезною фотографією Кім Чен Іра, і масою репортерів, телекамер. Нескінченні ланцюги вояків з похиленими непокритими головами під падаючим снігом. Жодної іноземної делегації.
Один із неназваних північнокорейських вояків передав державному телебаченню з площі імені Кім Ір Сена столиці емоції людей: «Сніг падає без кінця, як сльози. Як же небо не буде плакати, коли ми втратили нашого командира, котрий був великою людиною з неба? Смерть відокремила від нас нашого генерала, тому люди, гори, небо, всі пукають криваві сльози. Дорогий наш великий командире!»
Катафалк з тілом померлого Кім Чен Іра супроводжує зі сльозами його молодший син Кім Чен Ин, якого обрано політичним спадкоємцем батька. Також з молодшим Кімом йдуть поряд – його один з його дядьків, ключова постать у переході влади, і командувач збройних сил. Народ плаче і криками проводжає померлого вождя: «Батьку, батьку!».
Завершальні похоронні церемонії очікуються в Пхеньяні та в 24-мільйонній Північній Кореї у четвер опівдні
Світ занепокоєно спостерігає за подіями у ядерній Північній Кореї, країною з півторамільйонною армією і голодним населення. Тоді, як її вожді обіцяли перетворити державу у «сильну й процвітаючу». Середня смертність «помолодшала» в північній Корея від часів «великого» Кім Ір Сена на понад 3 роки. Більшість населення бідує, є постійна загроза масового голоду.
Експерти з Південною Кореї наголошують сьогодні, що плач людей на вулицях Пхеньяна є справжнім, бо за корейською традицією, плач, емоції скорботи, на будь-якому похороні є центральними для цієї культури.
Публічна туга і сльози на похоронах в корейців є ознакою ввічливості і демонструють єдність родини й суспільства.
Та все ж і в сусідній Південній Кореї розцінили публічну демонстрацію туги у Пхеньяні, як занадто «істеричну й божевільну», що не можна повністю списувати на корейську культуру, а, скоріше, визнати за явну ознаку тоталітаризму й закритості країни.
Експерти з Сеула також наголошують, що в умовах страшної, репресивної і закритої системи у Північній Кореї, люди вважають за краще «показати публічно їхню лояльність і скорботу», щоб таким чином уникнути можливих репресій та переслідувань.
Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.
