Прага – У дні жалоби за колишнім президентом Вацлавом Гавелом чеські засоби масової інформації уважно стежили за тим, як світ відреагував на смерть цієї великої людини. Вони докладно повідомляли про те, хто і коли прислав співчуття, або не прислав, як у випадку керівників у Кремлі, хто приїхав на прощання з Вацлавом Гавелом.
Україна, долею якою Гавел переймався ще на посаді президента і не полишав свого інтересу після відходу з цієї посади, відреагувала скупим посланням Президента і надсиланням до Праги міністра закордонних справ. Переймаючись щоденними справами, не прибули до Праги і представники опозиції, на захист прав яких Вацлав Гавел виступав практично до останніх своїх днів.
Тим більш зворушливою для чехів стала участь у похороні представників Меджлісу кримськотатарського народу, які самі, за покликом серця, без усяких офіційних делегацій, прибули до Праги.
Серед учасників офіційної церемонії прощання з Гавелом було помітно могутню фігуру одного з керівників Меджлісу кримськотатарського народу, Рефата Чубарова.
Після похорону Радіо Свобода зв’язалося паном Чубаровим і запитало, що змусило Меджліс, єдиної недержавної організації з України, надіслати своїх представників до Праги.
– Для нашого покоління, яке виросло у Радянському Союзі, ім’я Вацлава Гавела – це символ. Це людина, яка поклала життя за свободу, за свій народ, але й за права інших людей.
Ще за радянських часів наш лідер, пан Мустафа Джемілєв встановив зв’язки з Вацлавом Гавелом. До речі, пан Джемілєв, будучи політв’язнем у СРСР, у 1968 році виступав відверто й відкрито проти радянської агресії проти тодішньої Чехословаччини. Нещодавно ці два лідери зустрілися. Це було у жовтні, під час Міжнародного Форуму 2000 у Празі.
Пан Джемілєв і пан Гавел обговорювали питання щодо проведення міжнародної конференції з питань відновлення прав кримськотатарського народу.
Отже, коли ми отримали цю для нас дуже сумну звістку, ми не могли не направити делегацію Меджлісу кримськотатарського народу. Для нас було важливо бути разом з чехами в той день, коли вони прощалися з одним зі своїх, я думаю, найбільш великих лідерів, яких їм надав Господь.
– Ким для Вас є Вацлав Гавел? Яким би Ви хотіли, щоб його запам’ятали кримські татари і загалом українці?
– Для мене це – інтелектуал, який усе життя намагався привнести чесність у політику. І, як на мене, у певній мірі йому це вдалося. Настільки вдалося, наскільки нікому це не вдавалося у сучасній політиці.
– Чи у Вас виникли якісь особисті думки, спостереження від цього похорону, від того, що Ви побачили у під час служби в соборі Святого Віта?
– Мене найбільше вразили обличчя громадян. Я менше спостерігав за офіційними делегаціями. Я багато сам фотографував, коли я ходив по площах навколо собору, я спілкувався з чехами, наскільки я міг спілкуватися українською і російською, але для мене головне було те, що своєю смертю, як і життям, Гавел ще більше об’єднав чехів, мені так здалося. Мене шокувало те, як чехи, коли вже покійного вивозили з собору, як люди аплодували і плакали, як плакали й аплодували.
Україна, долею якою Гавел переймався ще на посаді президента і не полишав свого інтересу після відходу з цієї посади, відреагувала скупим посланням Президента і надсиланням до Праги міністра закордонних справ. Переймаючись щоденними справами, не прибули до Праги і представники опозиції, на захист прав яких Вацлав Гавел виступав практично до останніх своїх днів.
Тим більш зворушливою для чехів стала участь у похороні представників Меджлісу кримськотатарського народу, які самі, за покликом серця, без усяких офіційних делегацій, прибули до Праги.
Серед учасників офіційної церемонії прощання з Гавелом було помітно могутню фігуру одного з керівників Меджлісу кримськотатарського народу, Рефата Чубарова.
Після похорону Радіо Свобода зв’язалося паном Чубаровим і запитало, що змусило Меджліс, єдиної недержавної організації з України, надіслати своїх представників до Праги.
– Для нашого покоління, яке виросло у Радянському Союзі, ім’я Вацлава Гавела – це символ. Це людина, яка поклала життя за свободу, за свій народ, але й за права інших людей.
Ще за радянських часів наш лідер, пан Мустафа Джемілєв встановив зв’язки з Вацлавом Гавелом. До речі, пан Джемілєв, будучи політв’язнем у СРСР, у 1968 році виступав відверто й відкрито проти радянської агресії проти тодішньої Чехословаччини. Нещодавно ці два лідери зустрілися. Це було у жовтні, під час Міжнародного Форуму 2000 у Празі.
Пан Джемілєв і пан Гавел обговорювали питання щодо проведення міжнародної конференції з питань відновлення прав кримськотатарського народу.
Отже, коли ми отримали цю для нас дуже сумну звістку, ми не могли не направити делегацію Меджлісу кримськотатарського народу. Для нас було важливо бути разом з чехами в той день, коли вони прощалися з одним зі своїх, я думаю, найбільш великих лідерів, яких їм надав Господь.
– Ким для Вас є Вацлав Гавел? Яким би Ви хотіли, щоб його запам’ятали кримські татари і загалом українці?
– Для мене це – інтелектуал, який усе життя намагався привнести чесність у політику. І, як на мене, у певній мірі йому це вдалося. Настільки вдалося, наскільки нікому це не вдавалося у сучасній політиці.
– Чи у Вас виникли якісь особисті думки, спостереження від цього похорону, від того, що Ви побачили у під час служби в соборі Святого Віта?
– Мене найбільше вразили обличчя громадян. Я менше спостерігав за офіційними делегаціями. Я багато сам фотографував, коли я ходив по площах навколо собору, я спілкувався з чехами, наскільки я міг спілкуватися українською і російською, але для мене головне було те, що своєю смертю, як і життям, Гавел ще більше об’єднав чехів, мені так здалося. Мене шокувало те, як чехи, коли вже покійного вивозили з собору, як люди аплодували і плакали, як плакали й аплодували.