– Пані Мацуї, яка Ваша перша думка, коли Ви чуєте слово «Україна»?
– Зараз я відчуваю, ніби Україна є ще однією моєю домівкою, з якою у мене пов’язано дуже багато приємних спогадів. Також Україна – це місце, де я глибоко відчуваю історію. Іще на думку спадають троянди – їх під час концертів у вас дарують дуже багато.
– Ви неодноразово відвідували Україну. Ви можете, наприклад, якось охарактеризувати людей, із якими довелося зустрітися тут, або пригадати приємні і не дуже моменти?
– Коли я вперше давала концерт в Україні, я була дуже вражена публікою. До початку концерту я навіть уявити не могла, що українці вже на той момент знали багато моїх творів. Це була справді приємна несподіванка, тобто мені було приємно, що українці познайомилися з моєю музикою задовго до того, коли вперше почули, як я граю.
Також мене вразило, що моє шоу вони сприймали як щось класичне, традиційне, звичне для них. Всі слухали гру дуже уважно, і після кожної композиції я отримувала теплі і тривалі оплески. Я бачила по-справжньому щасливі обличчя в залі, і це й мене наповнювало щастям.
Відтоді, з дня мого першого концерту в Україні, я приїжджаю до вас щороку і дуже тішуся, що на мене чекають дедалі більше прихильників.
Також мені пригадується, як у 2008 році я мала змогу побути в Києві довше, ніж звичайно. Це було якраз перед початком мого туру. Я винаймала квартиру, тож навіть трохи пожила в Києві. Це був приємний досвід.
Знов-таки, я запам’ятала, що українці дуже люблять квіти, чомусь саме троянди. Я теж їх люблю, тому це було неабияким задоволенням – тут отримувати їх у такій кількості на кожному концерті.
Окрім того, у Києві ми робили концерт разом із оркестром. Це було чудово! Вдалося представити мої твори з якогось зовсім іншого, досі не відомого боку.
– На Вашу думку, чи Україна достатньо відкрита для тих культурних процесів, які відбуваються у сучасному глобалізованому світі, і взагалі, як молода країна може долучитися до них, не втрачаючи своєї ідентичності?
– Відтоді, як я вперше побувала в Україні, я щоразу помічаю неабиякий поступ. Я відчуваю, що для України як молодої країни є реальні можливості рости і розвиватися, відкривати свою культуру для світу.
Але, зрештою, рівновага все-таки важливіша за швидкість у час, коли країна постійно прогресує. Дуже важливо берегти свою традицію і поважати свою культуру і країну.
Звісно, еволюція зробить життя зручнішим, комфортнішим у матеріальному плані. Але, сподіваюся, молоде покоління пам’ятатиме і про духовність.
Я була у Японії 11 березня. Цей досвід дав мені можливість поміркувати про розвиток, про мир і про те, як ми живемо на нашій Землі. Під час прогресу ми часом втрачаємо щось дуже важливе, але ніяк не можемо забути наше минуле.
Я люблю вашу країну. І бажаю вам усього найкращого.
– Зараз я відчуваю, ніби Україна є ще однією моєю домівкою, з якою у мене пов’язано дуже багато приємних спогадів. Також Україна – це місце, де я глибоко відчуваю історію. Іще на думку спадають троянди – їх під час концертів у вас дарують дуже багато.
– Ви неодноразово відвідували Україну. Ви можете, наприклад, якось охарактеризувати людей, із якими довелося зустрітися тут, або пригадати приємні і не дуже моменти?
– Коли я вперше давала концерт в Україні, я була дуже вражена публікою. До початку концерту я навіть уявити не могла, що українці вже на той момент знали багато моїх творів. Це була справді приємна несподіванка, тобто мені було приємно, що українці познайомилися з моєю музикою задовго до того, коли вперше почули, як я граю.
Також мене вразило, що моє шоу вони сприймали як щось класичне, традиційне, звичне для них. Всі слухали гру дуже уважно, і після кожної композиції я отримувала теплі і тривалі оплески. Я бачила по-справжньому щасливі обличчя в залі, і це й мене наповнювало щастям.
Відтоді, з дня мого першого концерту в Україні, я приїжджаю до вас щороку і дуже тішуся, що на мене чекають дедалі більше прихильників.
Також мені пригадується, як у 2008 році я мала змогу побути в Києві довше, ніж звичайно. Це було якраз перед початком мого туру. Я винаймала квартиру, тож навіть трохи пожила в Києві. Це був приємний досвід.
Знов-таки, я запам’ятала, що українці дуже люблять квіти, чомусь саме троянди. Я теж їх люблю, тому це було неабияким задоволенням – тут отримувати їх у такій кількості на кожному концерті.
Окрім того, у Києві ми робили концерт разом із оркестром. Це було чудово! Вдалося представити мої твори з якогось зовсім іншого, досі не відомого боку.
– На Вашу думку, чи Україна достатньо відкрита для тих культурних процесів, які відбуваються у сучасному глобалізованому світі, і взагалі, як молода країна може долучитися до них, не втрачаючи своєї ідентичності?
– Відтоді, як я вперше побувала в Україні, я щоразу помічаю неабиякий поступ. Я відчуваю, що для України як молодої країни є реальні можливості рости і розвиватися, відкривати свою культуру для світу.
Але, зрештою, рівновага все-таки важливіша за швидкість у час, коли країна постійно прогресує. Дуже важливо берегти свою традицію і поважати свою культуру і країну.
Звісно, еволюція зробить життя зручнішим, комфортнішим у матеріальному плані. Але, сподіваюся, молоде покоління пам’ятатиме і про духовність.
Я була у Японії 11 березня. Цей досвід дав мені можливість поміркувати про розвиток, про мир і про те, як ми живемо на нашій Землі. Під час прогресу ми часом втрачаємо щось дуже важливе, але ніяк не можемо забути наше минуле.
Я люблю вашу країну. І бажаю вам усього найкращого.
