«Я москвичка, єврейка «кавказької національності», – казала про себе Олена Боннер.
У 1941-му захищала країну, а в 45-му плакала від радості. В 53-му протестувала проти «справи лікарів». І всі роки з весни 1937-го чекала, що з карагандинського табору повернеться мама. А коли повернулась, подзвонила в двері, я її не впізнала... І всі ці роки в снах проливала сльози за моїм розстріляним батьком», – написала про себе Боннер.
Олена Боннер
У суботу в американському місті Бостоні після тяжкої хвороби померла Олена Боннер, правозахисниця і громадський діяч, вдова академіка Андрія Сахарова. Їй було 88 років. Боннер поховають на Востряковському цвинтарі в Москві, поруч із чоловіком, матір’ю і батьком
Олена Боннер народилася 15 лютого 1923 року в родині партійних працівників у Туркменистані. У 1937 році батьків репресували. У 18 років пішла на фронт, служила медсестрою у військово-санітарному поїзді, була тяжко поранена.
Після війни закінчила Ленінградський медичний інститут. За висловлювання про «справу лікарів» її виключили з інституту, однак після смерті Сталіна її відновили. У 1965 році вступила до КПРС, пізніше вона назве це однією з найбільших помилок у своєму житті. У 1972 році вийшла з КПРС і зайнялась активною правозахисною діяльністю.
1972 року вона вийшла заміж за академіка Андрія Сахарова. Значно пізніше в одному з інтерв’ю вона скаже: «Я не люблю, коли мене називають дружиною Сахарова, вдовою Сахарова... Я сама по собі...».
Олена Боннер була серед тих, хто передавав на Захід щоденники Едуарда Кузнецова, в 1973 році її неодноразово допитували у цій справі. Вона створила Фонд допомоги дітям політв’язнів.
Олена Боннер представляла академіка Сахарова в 1975 році на церемонії вручення Нобелівської премії в Осло. 1976 року підписалась під установчим документом Московської Гельсінської групи. Разом із Сахаровим відправилась у 1980 році у заслання до Горького. У 1984 році її засудили за статтею «наклеп на радянський громадський і державний устрій», покарання відбувала у Горькому, за місцем заслання Сахарова. У 1986 році повернулась разом із чоловіком до Москви.
Боннер входила до комісії з прав людини при президентові Росії до 28 грудня 1994 року. Вийшла зі складу комісії, не вважаючи для себе можливим співпрацю з політичним режимом, який розв’язав чеченську війну.
Боннер керувала фондом імені Сахарова, була головою неурядової міжнародної організації з увічнення пам’яті Андрія Сахарова.
В останні роки Боннер жила в США.
10 березня 2010 року вона першою підписала звернення російської опозиції до громадян «Путін повинен піти».
