Ну ось нібито все з’ясувалося у справі журналіста Миколи Хрієнка, якого російські прикордонники зняли з поїзда на українсько-російському кордоні. Нагадаю, що він, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, їхав до Москви на Мітінське кладовище висвітлювати мітинг пам’яті 27 ліквідаторів, померлих у 1986 році в московських лікарнях. Це був не перший випадок, коли за останній рік громадянина України не пропускають на територію Росії.
Як пише газета «День», «відбулася телефонна розмова першого заступника міністра закордонних справ України Руслана Демченка та російського посла Михайла Зурабова, з якої стало відомо, що наразі всі зауваження зняті і обмежень для Миколи Хрієнка для в’їзду на територію Російської Федерації немає». За словами речника українського МЗС Олега Волошина, російська сторона підкреслює: інцидент жодним чином не пов’язаний із якимись політичними моментами, а викликаний «порушеннями з боку журналіста Миколи Хрієнка під час попередніх поїздок до Чукотки в Росії правил перебування на режимній території».
Але питання все одно залишаються. Треба нагадати, що до цього Хрієнко неодноразово бував у Росії. Протягом 2004–2010 років він реалізував проект «Українці за Уралом»: подорожував по східній частині Росії і писав про українців, які волею долі опинилися далеко від батьківщини. Він сам публікувався в російських газетах, і безліч російських ЗМІ розповідали про його проект, наприклад, «Медична газета», «Собеседник» і багато регіональних газет. «Всі документи були оформлені належним чином, – розповідає Хрієнко, – ніяких інцидентів із законом або правоохоронцями у мене не було». На його думку, ніяких підстав для недопущення на територію Росії не існувало.
Отож: якщо Микола Хрієнко порушив режим перебування, то про це мав би бути складений відповідний документ, а сам журналіст про це поінформований. Тим часом він про це нічого не знає. За такою ж логікою до Росії можуть не пустити будь-кого з громадян України, а потім пояснити, що під час минулого перебування там українець некоректно поводився, наприклад, прилюдно колупався в носі.
Перед Овсієнком не вибачилися
Раніше дві держави часто практикували недопуск на свою територію громадян іншої країни. В Україні оголошувалися персонами нон-ґрата Костянтин Затулін і Юрій Лужков, Гліб Павловський, Володимир Жириновський, Сергій Марков. У Росію не пускали українських політиків Петра Порошенка, Владислава Каськіва, Миколу Жулинського.
9 липня минулого року на сайті Президента Росії Дмитра Медведєва з’явилася інформація, що Росія на основі взаємності відмовилася від «чорних списків». До такого рішення голову російської держави підштовхнули «нові відносини з Україною». Можна припустити, що під «новими відносинами» малася на увазі та співпраця, яка налагодилася між державами після приходу до влади Віктора Януковича.
Та не минуло й двох тижнів після заяви Медведєва, як 22 липня торік на українсько-російському кордоні по дорозі до Москви з поїзда зняли відомого правозахисника Василя Овсієнка, який прямував на конференцію до Музею політичних репресій і тоталітаризму в селі Кучине Пермської області, в колишню зону, де він сам колись сидів. «Після того я читав у пресі, – розповів авторові цих рядків Овсієнко, – що відбулася розмова між керівництвом Міністерств закордонних справ України і Росії, і російська сторона висловила жаль. Мені подзвонили з консульства Росії в Харкові і захотіли зустрітися. Коли я повідомив, що живу в Києві, то вони пообіцяли, що зателефонують із посольства. Але ніхто не дзвонив». Овсієнко до сьогодні поняття не має, чи дозволений йому в’їзд на територію Росії.
Отож виглядає на те, що вищезгадані малоприємні епізоди аж ніяк не останні. Ймовірно, питання по Хрієнку, можливо, і по Овсієнку зняті. Але туман таки залишається. Адже після кожного нового запевнення, що «чорних списків» нема, трапляється таке, що дає підстави в цьому сумніватися. Тож нема гарантії, що завтра не з’явиться черговий нев’їзний, і нам знову пояснюватимуть щось малопереконливе. А також розповідатимуть, як політики двох країн поважають права людини.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Як пише газета «День», «відбулася телефонна розмова першого заступника міністра закордонних справ України Руслана Демченка та російського посла Михайла Зурабова, з якої стало відомо, що наразі всі зауваження зняті і обмежень для Миколи Хрієнка для в’їзду на територію Російської Федерації немає». За словами речника українського МЗС Олега Волошина, російська сторона підкреслює: інцидент жодним чином не пов’язаний із якимись політичними моментами, а викликаний «порушеннями з боку журналіста Миколи Хрієнка під час попередніх поїздок до Чукотки в Росії правил перебування на режимній території».
Але питання все одно залишаються. Треба нагадати, що до цього Хрієнко неодноразово бував у Росії. Протягом 2004–2010 років він реалізував проект «Українці за Уралом»: подорожував по східній частині Росії і писав про українців, які волею долі опинилися далеко від батьківщини. Він сам публікувався в російських газетах, і безліч російських ЗМІ розповідали про його проект, наприклад, «Медична газета», «Собеседник» і багато регіональних газет. «Всі документи були оформлені належним чином, – розповідає Хрієнко, – ніяких інцидентів із законом або правоохоронцями у мене не було». На його думку, ніяких підстав для недопущення на територію Росії не існувало.
Отож: якщо Микола Хрієнко порушив режим перебування, то про це мав би бути складений відповідний документ, а сам журналіст про це поінформований. Тим часом він про це нічого не знає. За такою ж логікою до Росії можуть не пустити будь-кого з громадян України, а потім пояснити, що під час минулого перебування там українець некоректно поводився, наприклад, прилюдно колупався в носі.
Перед Овсієнком не вибачилися
Раніше дві держави часто практикували недопуск на свою територію громадян іншої країни. В Україні оголошувалися персонами нон-ґрата Костянтин Затулін і Юрій Лужков, Гліб Павловський, Володимир Жириновський, Сергій Марков. У Росію не пускали українських політиків Петра Порошенка, Владислава Каськіва, Миколу Жулинського.
9 липня минулого року на сайті Президента Росії Дмитра Медведєва з’явилася інформація, що Росія на основі взаємності відмовилася від «чорних списків». До такого рішення голову російської держави підштовхнули «нові відносини з Україною». Можна припустити, що під «новими відносинами» малася на увазі та співпраця, яка налагодилася між державами після приходу до влади Віктора Януковича.
Та не минуло й двох тижнів після заяви Медведєва, як 22 липня торік на українсько-російському кордоні по дорозі до Москви з поїзда зняли відомого правозахисника Василя Овсієнка, який прямував на конференцію до Музею політичних репресій і тоталітаризму в селі Кучине Пермської області, в колишню зону, де він сам колись сидів. «Після того я читав у пресі, – розповів авторові цих рядків Овсієнко, – що відбулася розмова між керівництвом Міністерств закордонних справ України і Росії, і російська сторона висловила жаль. Мені подзвонили з консульства Росії в Харкові і захотіли зустрітися. Коли я повідомив, що живу в Києві, то вони пообіцяли, що зателефонують із посольства. Але ніхто не дзвонив». Овсієнко до сьогодні поняття не має, чи дозволений йому в’їзд на територію Росії.
Отож виглядає на те, що вищезгадані малоприємні епізоди аж ніяк не останні. Ймовірно, питання по Хрієнку, можливо, і по Овсієнку зняті. Але туман таки залишається. Адже після кожного нового запевнення, що «чорних списків» нема, трапляється таке, що дає підстави в цьому сумніватися. Тож нема гарантії, що завтра не з’явиться черговий нев’їзний, і нам знову пояснюватимуть щось малопереконливе. А також розповідатимуть, як політики двох країн поважають права людини.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
