– Театр абсурду, здається, дуже добре пасував для того, щоб змальовувати соціальні негаразди за комунізму в Чехословаччині. Чи, на Вашу думку, його актуальність не зменшилася?
– Якщо я можу говорити про себе, то я був приємно здивований тим, що мої п’єси тих часів грають і зараз, і вони мають, що сказати сьогоднішнім глядачам, і особливо молодим, які на них активно ходять і дискутують їх. І це найкраще, що я міг написати, бо ці п’єси не є закорінені лише у певну часову ситуацію.
– Яка, на Вашу думку, найбільша проблема сьогоднішньої Чехії – корупція?
– Я думаю, що корупція є лише частиною, чи наслідком, чи одним із вимірів набагато глибшої проблеми, з якою тією, чи іншою мірою борються усі посткомуністичні країни. Це проблема загальної деморалізації, яку викликав режим за сорок років комунізму. А потім, коли все з великою швидкістю приватизувалося, то це була можливість для всякого роду шахраїв. Мені здається, що буде потрібно дві-три генерації, щоб це якось подолати.
– Ви говорили, що закордонна політика Росії нині є набагато вишуканішою, ніж за часів Холодної війни, і тим вона є небезпечнішою. Але чи не винні у цьому також і європейські країни, які дають Росії можливість для маніпуляцій?
– Мені здається, що російська закордонна політика є дуже розумною. Ïм вдається дуже непомітно шантажувати країни. Потрібна дуже велика обережність. Я думаю, що якщо йдеться про дружбу, то стосунки мають бути відкритими та прямими. А це означає, що на цих зустрічах не можна через газові, чи нафтові інтереси мовчати про те, що в Росії вбивають журналістів, про те, як попираються права людини, про ті всі речі, які як попередження, з’являються в Росії. Подібна є політична проблема Заходу щодо арабських країн. Там також є складна дилема в тому, як поєднати конкретні економічні інтереси з критичним поглядом на стан прав людини. Часто в цій ситуації жертвують правами людини, але за це потім сплачують велику данину. На мій погляд, наприклад, вести газогін із Росії до Німеччини, оминаючи Польщу, може лише людина, яка ніколи не читала модерної історії. Певною мірою – це навіть провокація.
– Цього року відзначається 20-ліття розпаду Радянського Союзу, як Ви дивитесь на цю подію сьогодні?
– Якщо говорити про розпад Радянського Союзу, то думаю, що це був природний, здоровий нормальний процес, що Союз розпався на окремі республіки. Тепер ідеться про те, щоб закінчилася ностальгія по Радянському Союзу в Росії, щоб росіяни усвідомили, де Росія починається, а де закінчується. Також ідеться про те, щоб у пострадянських республіках, наскільки це можливо, уникли створення нових типів авторитарних режимів.
– Про Вас часто говорять як про найвидатнішого чеського громадянина серед тих, хто нині живий. Як моральний авторитет світу, Вас часто порівнювали з Ґанді. Якщо відверто, чи Вам це приємно?
– Я людина досить сором’язлива і невпевнена, і коли чую такі порівняння, то перш за все червонію.
– Якщо я можу говорити про себе, то я був приємно здивований тим, що мої п’єси тих часів грають і зараз, і вони мають, що сказати сьогоднішнім глядачам, і особливо молодим, які на них активно ходять і дискутують їх. І це найкраще, що я міг написати, бо ці п’єси не є закорінені лише у певну часову ситуацію.
– Яка, на Вашу думку, найбільша проблема сьогоднішньої Чехії – корупція?
– Я думаю, що корупція є лише частиною, чи наслідком, чи одним із вимірів набагато глибшої проблеми, з якою тією, чи іншою мірою борються усі посткомуністичні країни. Це проблема загальної деморалізації, яку викликав режим за сорок років комунізму. А потім, коли все з великою швидкістю приватизувалося, то це була можливість для всякого роду шахраїв. Мені здається, що буде потрібно дві-три генерації, щоб це якось подолати.
– Ви говорили, що закордонна політика Росії нині є набагато вишуканішою, ніж за часів Холодної війни, і тим вона є небезпечнішою. Але чи не винні у цьому також і європейські країни, які дають Росії можливість для маніпуляцій?
– Мені здається, що російська закордонна політика є дуже розумною. Ïм вдається дуже непомітно шантажувати країни. Потрібна дуже велика обережність. Я думаю, що якщо йдеться про дружбу, то стосунки мають бути відкритими та прямими. А це означає, що на цих зустрічах не можна через газові, чи нафтові інтереси мовчати про те, що в Росії вбивають журналістів, про те, як попираються права людини, про ті всі речі, які як попередження, з’являються в Росії. Подібна є політична проблема Заходу щодо арабських країн. Там також є складна дилема в тому, як поєднати конкретні економічні інтереси з критичним поглядом на стан прав людини. Часто в цій ситуації жертвують правами людини, але за це потім сплачують велику данину. На мій погляд, наприклад, вести газогін із Росії до Німеччини, оминаючи Польщу, може лише людина, яка ніколи не читала модерної історії. Певною мірою – це навіть провокація.
– Цього року відзначається 20-ліття розпаду Радянського Союзу, як Ви дивитесь на цю подію сьогодні?
– Якщо говорити про розпад Радянського Союзу, то думаю, що це був природний, здоровий нормальний процес, що Союз розпався на окремі республіки. Тепер ідеться про те, щоб закінчилася ностальгія по Радянському Союзу в Росії, щоб росіяни усвідомили, де Росія починається, а де закінчується. Також ідеться про те, щоб у пострадянських республіках, наскільки це можливо, уникли створення нових типів авторитарних режимів.
– Про Вас часто говорять як про найвидатнішого чеського громадянина серед тих, хто нині живий. Як моральний авторитет світу, Вас часто порівнювали з Ґанді. Якщо відверто, чи Вам це приємно?
– Я людина досить сором’язлива і невпевнена, і коли чую такі порівняння, то перш за все червонію.
