Російські журналісти опинилися серед затриманих у СІЗО, в якому знаходиться колишній перший віце-прем'єр і один з лідерів опозиційного руху «Солідарність» Борис Нємцов.
Українські журналісти зустрічали новорічне свято прямо біля ізолятора, в якому знаходиться затриманий екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
Білоруським журналістам довелося разом з опозиціонерами піти від стін ізолятора, в якому знаходяться колишні кандидати в президенти країни після того, як їх попередили про можливий арешт. Ось чим доводиться займатися моїм колегам у святкові дні.
Поки влада рапортує про видатні успіхи у реформуванні своїх країн, розповідає про демократизацію, модернізацію і чесні вибори, на всьому пострадянському просторі – я зараз маю на увазі куди більш зрозумілу нам європейську його частину – відбувається практично одне і те ж. Опозиціонери в ізоляторах за абсолютно фантастичним, явно надуманими звинуваченнями.
І скільки б влада не говорила, що мова йде виключно про дотримання законності, ніхто в це не вірить – навіть прихильники, які вірять не стільки в законність, скільки в доцільність і не розуміють, чому це потрібно виправдовуватися перед якимись маргіналами і буржуями і не можна просто надавати по мордасам тим, хто не визнає керівної ролі товаришів Путіна (Януковича, Лукашенка, непотрібних закреслити). Всі чудово розуміють, що законності тут немає ні на гріш.
Нємцова, Лимонова та інших потрібно було показово провчити після того, як прем'єр-міністр Путін публічно назвав їх пройдисвітами, а президент Медведєв – перспективними політиками. І арешт природним чином показує, чиї оцінки вірні.
Луценку – міністру внутрішніх справ ющенківських часів – просто намагаються помститися за переляк нинішніх господарів країни, які на недовгий час повірили, що в країні з'явиться справжній закон і їм доведеться відповідати не перед корумпованим і слухняним, а справжнім правосуддям.
Ну а опозиційні кандидати в президенти Білорусі просто зобов'язані відповісти за кілька хвилин страху, що відчув диктатор у момент, коли в центр Мінська війшла небачена раніше кількість демонстрантів.
Жах влади – ірраціональні причини?
При цьому з точки зору формальної політичної логіки дійсно важко уявити, чим так налякана влада Росії, України чи Білорусі. Борис Нємцов очолює політичну силу, не представлену у парламенті і не збирає на мітинги сотні тисяч людей. Партійний проект Юрія Луценка важко назвати вдалим. Білоруські кандидати на пост президента разом зібрали таку кількість голосів, яка – за офіційними даними – ніяк не може похитнути позицій Лукашенка.
Однак жах влади в державах із стерилізованою інформацією має нерідко ірраціональні причини. Той, хто нагорі, аж ніяк не завжди довіряє власному оточенню, яке запевняє його в слабкості супротивника. Він не вірить, коли телевізор розповідає про нечисленні акцій і відсутню підтримку – тому що сам керує телевізором. Він не вірить офіційним цифрам голосування, тому що сам дає вказівку підрахувати, як треба. Тому навіть слабкий супротивник може здаватися йому справжнім силачем.
І тому з'являється бажання помститися і залякати – цілком природне бажання людини, яка здобула все і боїться навіть власної тіні. Ось так пострадянський простір і перетворився на країну Арештантiю...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Українські журналісти зустрічали новорічне свято прямо біля ізолятора, в якому знаходиться затриманий екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
Білоруським журналістам довелося разом з опозиціонерами піти від стін ізолятора, в якому знаходяться колишні кандидати в президенти країни після того, як їх попередили про можливий арешт. Ось чим доводиться займатися моїм колегам у святкові дні.
Поки влада рапортує про видатні успіхи у реформуванні своїх країн, розповідає про демократизацію, модернізацію і чесні вибори, на всьому пострадянському просторі – я зараз маю на увазі куди більш зрозумілу нам європейську його частину – відбувається практично одне і те ж. Опозиціонери в ізоляторах за абсолютно фантастичним, явно надуманими звинуваченнями.
І скільки б влада не говорила, що мова йде виключно про дотримання законності, ніхто в це не вірить – навіть прихильники, які вірять не стільки в законність, скільки в доцільність і не розуміють, чому це потрібно виправдовуватися перед якимись маргіналами і буржуями і не можна просто надавати по мордасам тим, хто не визнає керівної ролі товаришів Путіна (Януковича, Лукашенка, непотрібних закреслити). Всі чудово розуміють, що законності тут немає ні на гріш.
Нємцова, Лимонова та інших потрібно було показово провчити після того, як прем'єр-міністр Путін публічно назвав їх пройдисвітами, а президент Медведєв – перспективними політиками. І арешт природним чином показує, чиї оцінки вірні.
Луценку – міністру внутрішніх справ ющенківських часів – просто намагаються помститися за переляк нинішніх господарів країни, які на недовгий час повірили, що в країні з'явиться справжній закон і їм доведеться відповідати не перед корумпованим і слухняним, а справжнім правосуддям.
Ну а опозиційні кандидати в президенти Білорусі просто зобов'язані відповісти за кілька хвилин страху, що відчув диктатор у момент, коли в центр Мінська війшла небачена раніше кількість демонстрантів.
Жах влади – ірраціональні причини?
При цьому з точки зору формальної політичної логіки дійсно важко уявити, чим так налякана влада Росії, України чи Білорусі. Борис Нємцов очолює політичну силу, не представлену у парламенті і не збирає на мітинги сотні тисяч людей. Партійний проект Юрія Луценка важко назвати вдалим. Білоруські кандидати на пост президента разом зібрали таку кількість голосів, яка – за офіційними даними – ніяк не може похитнути позицій Лукашенка.
Однак жах влади в державах із стерилізованою інформацією має нерідко ірраціональні причини. Той, хто нагорі, аж ніяк не завжди довіряє власному оточенню, яке запевняє його в слабкості супротивника. Він не вірить, коли телевізор розповідає про нечисленні акцій і відсутню підтримку – тому що сам керує телевізором. Він не вірить офіційним цифрам голосування, тому що сам дає вказівку підрахувати, як треба. Тому навіть слабкий супротивник може здаватися йому справжнім силачем.
І тому з'являється бажання помститися і залякати – цілком природне бажання людини, яка здобула все і боїться навіть власної тіні. Ось так пострадянський простір і перетворився на країну Арештантiю...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
