Дев’яносто два роки тому о 5-й годині ранку Німеччина погоджується на перемир’я, підписавши про це угоду з Францією у залізничному вагоні на коліях у Комп’єнському лісі.
Згідно з її умовами, Перша світова війна припинена, німці повинні покинути окуповані території. В окопах панує радість. На вулиці Парижа, Брюсселя, Лондона та Нью-Йорка вийшли мільйони людей, щоб святкувати завершення смертельної агонії, яка від 1914 року поглинула весь цивілізований світ. Тим часом, на деяких фронтах все ще гинуть солдати й офіцери, а остаточний мир укладуть кількома місяцями пізніше у Версалі.
За підрахунками істориків, цей, один із наймасштабніших збройних конфліктів в історії людства, разом із епідеміями та голодом забрав життя 20 мільйонів людей.
Живих свідків та ветеранів Першої світової війни в Європі майже не залишилося. Останній учасник воєнних дій з-поміж бельгійців помер у 2004 році.
Тим часом, патріотичні церемонії, релігійні служби, хвилини мовчання та поминальні дзвони у багатьох європейських країнах сьогодні стосуються всіх без винятку загиблих і в Першій, і в Другій світових війнах.
Незрячий ветеран вибрав невідомого солдата
Ритуальне покладання вінків до могили Невідомого солдата зранку здійснили і в Брюсселі. Відомий історик з університету міста Льєж Франсіс Балас розповідає, що ця могила з’явилася не випадково і стала одним із численних місць пам’яті за загиблими воїнами.
«Цього невідомого солдата у 1922 році вибрали з-поміж 5 ексгумованих останків офіцерів, що не були ідентифіковані, – каже Франсіс Балас. – Домовини виставили на залізничній станції міста Брюге, і незрячий ветеран навмання поклав лавровий вінок на одну з них. Таким чином, обрали одного, а решту чотири тіла з почестями поховали на цвинтарі у Брюге».
Бельгійський історик додає, що поховання невідомого солдата у Брюсселі біля підніжжя Колони Конгресу відбулося 11 листопада 1922 року рівно об 11-й годині. Тодішній король Бельгії Альберт, що з родиною брав участь у церемонії, оголосив хвилину мовчання по всій країні. Спинялися й знімали головні убори навіть випадкові перехожі.
«Тоді, після символічного гарматного пострілу, у кожній церкві держави залунали поминальні дзвони», – завершує Франсіс Балас.
Згідно з її умовами, Перша світова війна припинена, німці повинні покинути окуповані території. В окопах панує радість. На вулиці Парижа, Брюсселя, Лондона та Нью-Йорка вийшли мільйони людей, щоб святкувати завершення смертельної агонії, яка від 1914 року поглинула весь цивілізований світ. Тим часом, на деяких фронтах все ще гинуть солдати й офіцери, а остаточний мир укладуть кількома місяцями пізніше у Версалі.
За підрахунками істориків, цей, один із наймасштабніших збройних конфліктів в історії людства, разом із епідеміями та голодом забрав життя 20 мільйонів людей.
Живих свідків та ветеранів Першої світової війни в Європі майже не залишилося. Останній учасник воєнних дій з-поміж бельгійців помер у 2004 році.
Тим часом, патріотичні церемонії, релігійні служби, хвилини мовчання та поминальні дзвони у багатьох європейських країнах сьогодні стосуються всіх без винятку загиблих і в Першій, і в Другій світових війнах.
Незрячий ветеран вибрав невідомого солдата
Ритуальне покладання вінків до могили Невідомого солдата зранку здійснили і в Брюсселі. Відомий історик з університету міста Льєж Франсіс Балас розповідає, що ця могила з’явилася не випадково і стала одним із численних місць пам’яті за загиблими воїнами.
«Цього невідомого солдата у 1922 році вибрали з-поміж 5 ексгумованих останків офіцерів, що не були ідентифіковані, – каже Франсіс Балас. – Домовини виставили на залізничній станції міста Брюге, і незрячий ветеран навмання поклав лавровий вінок на одну з них. Таким чином, обрали одного, а решту чотири тіла з почестями поховали на цвинтарі у Брюге».
Бельгійський історик додає, що поховання невідомого солдата у Брюсселі біля підніжжя Колони Конгресу відбулося 11 листопада 1922 року рівно об 11-й годині. Тодішній король Бельгії Альберт, що з родиною брав участь у церемонії, оголосив хвилину мовчання по всій країні. Спинялися й знімали головні убори навіть випадкові перехожі.
«Тоді, після символічного гарматного пострілу, у кожній церкві держави залунали поминальні дзвони», – завершує Франсіс Балас.
