Сергія Мельничука називають у Луганську «білою вороною». Нині він студент-заочник Східноукраїнського університету. Якщо викладач читає лекцію російською мовою, то Мельничук подає скаргу у прокуратуру. Так він і виборов право на українську мову у виші.
Пан Мельничук пройшов усі судові інстанції аж до Європейського суду з прав людини. Каже, що правоохоронці влаштовували проти нього численні провокації. Однак у 2006 році Луганський суд зобов’язав університет надати Сергію Мельничуку освіту державною мовою.
Під час теледебатів на місцевому телебаченні про судове рішення Сергій отримав тілесні ушкодження від міського депутата-регіонала і потрапив у шпиталь. Через це не встиг здати сесію, а в наданні медичної довідки йому відмовили. Чоловіка у 2007-му відрахували з університету. Після цього він знову і знову поступав на юридичний факультет, але марно. Торік таки почав вивчати політологію.
«Сказати, що у цій книзі викладені усі перипетії моєї боротьби, то це далеко не так. Не викладено навіть сотої частини, що довелось пережити. Це боротьба з прокуратурою, управлінням освіти, правоохоронцями, з «Укрзалізницею», щоб і там застосовували державну мову. Моя позиція проста: не маємо права опускати руки. З людьми поводяться так, як вони дозволяють», – наголошує Сергій Мельничук.
Боротьба за право бути собою
«Моя боротьба за мову»Він видав книгу «Моя боротьба за мову», щоб поділитись своїм досвідом з іншими людьми, як треба відстоювати конституційне і природне право на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя в Україні. У ній є і матеріали, які стосуються правоохоронців Луганщини.
«Це інший погляд на мовні проблеми в Україні, – зауважує пан Мельничук. – Я сподіваюсь, що книгу використають і в практиці захисту мовних прав українців. Тут висвітлено дискримінаційну політику держави проти українців. Я вирішив зібрати низку документів, які висвітлюють злочинну дискримінацію в Україні за мовними ознаками. В Україні йде знищення української мови як однієї з основних етнічних і національних ознак корінного населення. Це робить сама влада».
Сергій Мельничук каже, що він бореться за право бути собою, спілкуватись державною мовою, оскільки сьогодні дискримінують українську. На Луганщині у нього немає послідовників, але він принципово говорить лише українською і луганці, спілкуючись з ним, переходять на державну мову. Якби якомога більше людей були б принциповими у ставленні до української мови, то ситуація в Україні була б іншою.
Пан Мельничук пройшов усі судові інстанції аж до Європейського суду з прав людини. Каже, що правоохоронці влаштовували проти нього численні провокації. Однак у 2006 році Луганський суд зобов’язав університет надати Сергію Мельничуку освіту державною мовою.
Під час теледебатів на місцевому телебаченні про судове рішення Сергій отримав тілесні ушкодження від міського депутата-регіонала і потрапив у шпиталь. Через це не встиг здати сесію, а в наданні медичної довідки йому відмовили. Чоловіка у 2007-му відрахували з університету. Після цього він знову і знову поступав на юридичний факультет, але марно. Торік таки почав вивчати політологію.
«Сказати, що у цій книзі викладені усі перипетії моєї боротьби, то це далеко не так. Не викладено навіть сотої частини, що довелось пережити. Це боротьба з прокуратурою, управлінням освіти, правоохоронцями, з «Укрзалізницею», щоб і там застосовували державну мову. Моя позиція проста: не маємо права опускати руки. З людьми поводяться так, як вони дозволяють», – наголошує Сергій Мельничук.
Боротьба за право бути собою
«Це інший погляд на мовні проблеми в Україні, – зауважує пан Мельничук. – Я сподіваюсь, що книгу використають і в практиці захисту мовних прав українців. Тут висвітлено дискримінаційну політику держави проти українців. Я вирішив зібрати низку документів, які висвітлюють злочинну дискримінацію в Україні за мовними ознаками. В Україні йде знищення української мови як однієї з основних етнічних і національних ознак корінного населення. Це робить сама влада».
Сергій Мельничук каже, що він бореться за право бути собою, спілкуватись державною мовою, оскільки сьогодні дискримінують українську. На Луганщині у нього немає послідовників, але він принципово говорить лише українською і луганці, спілкуючись з ним, переходять на державну мову. Якби якомога більше людей були б принциповими у ставленні до української мови, то ситуація в Україні була б іншою.
