Якщо Союз русинів-українців старається об’єднувати русинський і український напрямки, зберігати національну єдність, то товариство «Русинська оброда (відродження)», яке теж виникло на початку 90-х, проголошує ідею самостійного русинського народу.
«Оброда» заявляє, що нічого спільного з українцями не має і називає їх ворогами і «бандерівцями». Ця громадська організація отримує від словацького уряду значно більше фінансування на культурно-освітні програми, аніж Союз русинів-українців, а ще має прихильність урядових кіл Словаччини.
Українська меншина мешкає у 250 селах
Згідно з останнім переписом населення у 2001 році, майже 11 тисяч громадян визнали себе русинами-українцями, удвічі більше записались русинами, тобто назвались окремим слов’янським народом. Тут, зокрема, свою роль зіграли словацькі ЗМІ, які з певною насмішкою і погордою на початку 90-х писали про ситуацію в Україні, зазначає публіцист Іван Гвать, і в той же час прихильно ставились до русинської орієнтації. До того ж переважна більшість українців компактно проживають у 250 селах, а там тривалий час зберігався русинський напрямок.
А ще на результат перепису вплинув і той факт, що під час комуністичної диктатури (попри правильну концепцію, що русини – це українці) людям поспіхом, адміністративним способом, без пояснення накинули українську мову і створили культурний Союз як партійну організацію. Тому люди й не сприйняли нав’язану українську орієнтацію і чимало через ці фактори послуговувались логікою, що «живу на Словаччині, то й запишіть словаком», наголошує Іван Гвать.
«Відомо, що там, де двоє воюють, третій виграє. Якщо між собою будуть боротися русини і українці, то вони зникнуть з горизонту, і тут нічого нового немає, – зазначає пан Гвать. Це вже було у 20-х роках минулого століття і після того, коли чеська академія рекомендувала завести на тодішній Підкарпатській Русі літературний руський язик. Цю дійсність ще в 30-ті роки минулого століття змалював закарпатський письменник-сатирик Марко Бараболя:
Русин наш – кедь так юж треба –
Ни вкраинець, ни москаль,
Он упал себі из неба.
Правда се есть исторична.
Нам соборности не треба!
Наша шкіра еластична».
Переважна більшість українців у побуті спілкуються словацькою
У школі або ж зі сцени молодь говорить чи співає українською, але у побуті та родині, зокрема, спілкуються словацькою. Асиміляція русинів-українців у словацьке суспільство відбувається доволі активно, оскільки люди незважаючи на своє походження, пристають до словацької національності, бо це дає, на їхню думку, більші перспективи для них і їхніх дітей.
Якщо на початку 1990-х у Словаччині було 17 шкіл, де вивчалася українська мова, 6 середніх українських шкіл, то на сьогодні залишилось наполовину менше початкових шкіл і одна середня з’єднана школа імені Шевченка у Пряшеві. Чимало дитячих садочків, де були словацькі й українські діти, на сьогодні розділені на словацькі, русинські та українські. Українськість стає на заваді обійняти керівну посаду у дитячому садочку. За останні роки закрилось видавництво, а національний український театр у 1991 році зайняв русинську позицію і лише два роки тому знову почав ставити українські п’єси.
Союз русинів-українців має зауваження до словацького уряду щодо дотримання положень Європейської хартії з регіональних мов або мов меншин. Зокрема, це стосується зменшення на третину годин радіомовлення українською мовою, зокрема перенесення редакції з Пряшева до міста Кошице, українські телепрограми виготовляють фахівці іншомовних редакцій, представники нацменшин не входять в управління національного шкільництва при Міністерстві освіти, а також є проблема з музеєм української культури, який намагаються розділити на русинський і український, розповів заступник голови Союзу русинів-українців у Словаччині Павло Богдан. На його думку, Україна втрачає велику частину свого народу.
«Нас бентежить те, що більша частина нашого населення асимілювалась, хоча вживають свій діалект, належать до однієї з наших церков східного обряду, але вважають себе словаками, – зауважує Павло Богдан. – А таких словаків, людей виховуємо ми для іншого народу. Тому що для цього створюється такий суспільно-політичний клімат, атмосфера у школах, де панує словацько-мовне середовище і більшість цих людей вважаються словаками».
Представники Союзу русинів-українців зазначають, що зберегти національну свідомість українців за кордоном можна лише завдяки культурно-просвітницькій роботі, а українці Пряшівщини мають величезний досвід такої праці, але без підтримки України реалізувати свої проекти їм стає дедалі складніше.
«Оброда» заявляє, що нічого спільного з українцями не має і називає їх ворогами і «бандерівцями». Ця громадська організація отримує від словацького уряду значно більше фінансування на культурно-освітні програми, аніж Союз русинів-українців, а ще має прихильність урядових кіл Словаччини.
Українська меншина мешкає у 250 селах
Згідно з останнім переписом населення у 2001 році, майже 11 тисяч громадян визнали себе русинами-українцями, удвічі більше записались русинами, тобто назвались окремим слов’янським народом. Тут, зокрема, свою роль зіграли словацькі ЗМІ, які з певною насмішкою і погордою на початку 90-х писали про ситуацію в Україні, зазначає публіцист Іван Гвать, і в той же час прихильно ставились до русинської орієнтації. До того ж переважна більшість українців компактно проживають у 250 селах, а там тривалий час зберігався русинський напрямок.
А ще на результат перепису вплинув і той факт, що під час комуністичної диктатури (попри правильну концепцію, що русини – це українці) людям поспіхом, адміністративним способом, без пояснення накинули українську мову і створили культурний Союз як партійну організацію. Тому люди й не сприйняли нав’язану українську орієнтацію і чимало через ці фактори послуговувались логікою, що «живу на Словаччині, то й запишіть словаком», наголошує Іван Гвать.
«Відомо, що там, де двоє воюють, третій виграє. Якщо між собою будуть боротися русини і українці, то вони зникнуть з горизонту, і тут нічого нового немає, – зазначає пан Гвать. Це вже було у 20-х роках минулого століття і після того, коли чеська академія рекомендувала завести на тодішній Підкарпатській Русі літературний руський язик. Цю дійсність ще в 30-ті роки минулого століття змалював закарпатський письменник-сатирик Марко Бараболя:
Русин наш – кедь так юж треба –
Ни вкраинець, ни москаль,
Он упал себі из неба.
Правда се есть исторична.
Нам соборности не треба!
Наша шкіра еластична».
Переважна більшість українців у побуті спілкуються словацькою
У школі або ж зі сцени молодь говорить чи співає українською, але у побуті та родині, зокрема, спілкуються словацькою. Асиміляція русинів-українців у словацьке суспільство відбувається доволі активно, оскільки люди незважаючи на своє походження, пристають до словацької національності, бо це дає, на їхню думку, більші перспективи для них і їхніх дітей.
Якщо на початку 1990-х у Словаччині було 17 шкіл, де вивчалася українська мова, 6 середніх українських шкіл, то на сьогодні залишилось наполовину менше початкових шкіл і одна середня з’єднана школа імені Шевченка у Пряшеві. Чимало дитячих садочків, де були словацькі й українські діти, на сьогодні розділені на словацькі, русинські та українські. Українськість стає на заваді обійняти керівну посаду у дитячому садочку. За останні роки закрилось видавництво, а національний український театр у 1991 році зайняв русинську позицію і лише два роки тому знову почав ставити українські п’єси.
Союз русинів-українців має зауваження до словацького уряду щодо дотримання положень Європейської хартії з регіональних мов або мов меншин. Зокрема, це стосується зменшення на третину годин радіомовлення українською мовою, зокрема перенесення редакції з Пряшева до міста Кошице, українські телепрограми виготовляють фахівці іншомовних редакцій, представники нацменшин не входять в управління національного шкільництва при Міністерстві освіти, а також є проблема з музеєм української культури, який намагаються розділити на русинський і український, розповів заступник голови Союзу русинів-українців у Словаччині Павло Богдан. На його думку, Україна втрачає велику частину свого народу.
«Нас бентежить те, що більша частина нашого населення асимілювалась, хоча вживають свій діалект, належать до однієї з наших церков східного обряду, але вважають себе словаками, – зауважує Павло Богдан. – А таких словаків, людей виховуємо ми для іншого народу. Тому що для цього створюється такий суспільно-політичний клімат, атмосфера у школах, де панує словацько-мовне середовище і більшість цих людей вважаються словаками».
Представники Союзу русинів-українців зазначають, що зберегти національну свідомість українців за кордоном можна лише завдяки культурно-просвітницькій роботі, а українці Пряшівщини мають величезний досвід такої праці, але без підтримки України реалізувати свої проекти їм стає дедалі складніше.
