Вже починаючи з цього року в Києві можна буде відвідувати курси з приготування українських страв, із виконання колядок, навчатися народних ремесел та брати участь в українських етно-дискотеках. Причому – цілком безкоштовно. Базою для подібних проектів має стати новостворений Український етно-клуб, який почав діяти в Музеї Івана Гончара у Києві.
Співавтор ідеї, лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка розповів: «Де-факто, етно-клуб вже є. Ми провели парад вишиванок, купальську ходу, Співоче поле. Етно-клуб – це місце, куди можна прийти і зробити будь-яку подію. До клубу вже зараз готові увійти цілі творчі колективи, музичні гурти. Люди лікуються в соляних печерах – ми ж пропонуємо лікування в українській хаті. Говоримо про суспільні хвороби, про те, що Конституція в нас не така. Треба йти до рідної хати й лікувати душу, тоді й Конституція буде «автоматом» така як треба!».
Творячи Україну – сотворити себе
Перші масові заходи «Етно-клубу» – тематичні виставки, народні забави на свято Калити та етно-дискотека – тут відбудуться вже 12 грудня. Однак мета клубу набагато більша, аніж просто культурно-просвітницька, переконаний директор Українського етно-клубу Андрій Гончар.
«Вже зараз до клубу причетні всі президенти України. Він має стати осереддям усього святого, точкою, де б еліти об’єднувалися, забуваючи про політичні баталії, – каже він. – Ми втрачаємо час на розбрат, а культура потерпає. Запрошуємо до співпраці всіх охочих, у тому числі й еліту, але передовсім молодь. Основна ідея: творячи Україну, сотворити себе».
Андрій Гончар запевняє, що будь-який студент може прийти до клубу зі своєю ідеєю і отримати організаційну й матеріальну допомогу для її втілення.
Етно-клуби – загроза маргіналізації чи культурний прорив?
Етнічна культура є стрижнем державотворення кожної нації, наголошує голова Нацради з питань культури і духовності академік Микола Жулинський. Для прикладу він згадує подібні українські клуби, які напівлегально діяли в Києві до проголошення Незалежності. Один із них теж розташовувався в музеї Івана Гончара. Втім, організатори сучасного етно-клубу не вважають, що з його появою українська культура повертається до тих часів, коли вона розвивалася у ворожому середовищі, для вузького кола втаємничених: за їхніми словами, клуб є відкритим всенародним проектом.
Перспективною вважає цю ініціативу і мистецтвознавець, член-кореспондент Академії мистецтв України Неллі Корнієнко. Проте в концепції клубу вона вбачає певні загрози.
«Клуби, спеціалізовані на українській народній культурі, – це добра ідея. Проте вони тяжіють до маргіналізації, стаючи такими собі центрами екзотики до туристів. Варто було б створювати клуби з окремих напрямків культури, конкретних народних ремесел, – зазначає Неллі Корнієнко. – Що ж до національної культури загалом, варто починати зі створення клубів української аристократичної культури, і вже від неї рухатися до народної. Бо саме в цьому маємо найбільші білі плями».
За словами Неллі Корнієнко, створення клубів характерне для тих чи інших субкультур, тоді як українське в Україні – це культура, яку не можна позиціонувати як субкультуру.
(Київ – Прага)
Співавтор ідеї, лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка розповів: «Де-факто, етно-клуб вже є. Ми провели парад вишиванок, купальську ходу, Співоче поле. Етно-клуб – це місце, куди можна прийти і зробити будь-яку подію. До клубу вже зараз готові увійти цілі творчі колективи, музичні гурти. Люди лікуються в соляних печерах – ми ж пропонуємо лікування в українській хаті. Говоримо про суспільні хвороби, про те, що Конституція в нас не така. Треба йти до рідної хати й лікувати душу, тоді й Конституція буде «автоматом» така як треба!».
Творячи Україну – сотворити себе
Перші масові заходи «Етно-клубу» – тематичні виставки, народні забави на свято Калити та етно-дискотека – тут відбудуться вже 12 грудня. Однак мета клубу набагато більша, аніж просто культурно-просвітницька, переконаний директор Українського етно-клубу Андрій Гончар.
«Вже зараз до клубу причетні всі президенти України. Він має стати осереддям усього святого, точкою, де б еліти об’єднувалися, забуваючи про політичні баталії, – каже він. – Ми втрачаємо час на розбрат, а культура потерпає. Запрошуємо до співпраці всіх охочих, у тому числі й еліту, але передовсім молодь. Основна ідея: творячи Україну, сотворити себе».
Андрій Гончар запевняє, що будь-який студент може прийти до клубу зі своєю ідеєю і отримати організаційну й матеріальну допомогу для її втілення.
Етно-клуби – загроза маргіналізації чи культурний прорив?
Етнічна культура є стрижнем державотворення кожної нації, наголошує голова Нацради з питань культури і духовності академік Микола Жулинський. Для прикладу він згадує подібні українські клуби, які напівлегально діяли в Києві до проголошення Незалежності. Один із них теж розташовувався в музеї Івана Гончара. Втім, організатори сучасного етно-клубу не вважають, що з його появою українська культура повертається до тих часів, коли вона розвивалася у ворожому середовищі, для вузького кола втаємничених: за їхніми словами, клуб є відкритим всенародним проектом.
Перспективною вважає цю ініціативу і мистецтвознавець, член-кореспондент Академії мистецтв України Неллі Корнієнко. Проте в концепції клубу вона вбачає певні загрози.
«Клуби, спеціалізовані на українській народній культурі, – це добра ідея. Проте вони тяжіють до маргіналізації, стаючи такими собі центрами екзотики до туристів. Варто було б створювати клуби з окремих напрямків культури, конкретних народних ремесел, – зазначає Неллі Корнієнко. – Що ж до національної культури загалом, варто починати зі створення клубів української аристократичної культури, і вже від неї рухатися до народної. Бо саме в цьому маємо найбільші білі плями».
За словами Неллі Корнієнко, створення клубів характерне для тих чи інших субкультур, тоді як українське в Україні – це культура, яку не можна позиціонувати як субкультуру.
(Київ – Прага)
