Київ – Після переговорів між російським і українським прем’єрами в Ялті, а особливо після домовленостей між керівниками «Газпрому» і «Нафтогазу України» з’явилися припущення, що на майбутніх президентських виборах в Україні Москва ставитиме на Юлію Тимошенко. Погодитись із таким припущенням – значить, вважати, що ситуація на виборах 2010 року повторюватиме ситуацію 2004. А це зовсім не так.
Почнемо з того, що у 2004 році Кремль був вкрай зацікавлений, щоб в Україні повторилася російська модель «спадкоємності», яка дала можливість Володимиру Путіну стати новим президентом Росії.
Сама модель передачі влади, під час якої новим президентом може стати лідер опозиції, просто не входила у парадигму російської влади. В оточенні Віктора Ющенка робили зусилля, щоб встановити власні приватні контакти з Москвою і запевнити: новий президент, якщо ним буде Ющенко, стане надійним гарантом російських інтересів – насамперед бізнесових. Президент Ющенко підтвердив своє бажання співпрацювати з Москвою у найделікатнішних сферах енерегитичних стосунків, коли погодився з присутністю на українському ринку «РосУкрЕнерго» в якості монополіста. Але тоді в Кремлі з його людьми просто не хотіли розмовляти.
Для того, щоб модель спадкоємності перемогла, було створено спеціальний штаб під керівництвом тодішнього керівника адміністрації президента Дмитра Медвєдєва, до Києва приїздив сам Путін...
Подальший перебіг подій ми знаємо. Але тепер, 2010 року, росіяни зацікавлені вже не у спадкоємності. Вони зацікавлені у зворотньому – приниженні діючого президента на виборах глави держави. Це буде прекрасною демонстрацією того, що модель українського «бунту» зазнала ганебного фіаско, що із «неспадкоємцем» воюють навіть його колишні соратники, а «спадкоємець» не тільки не зник з політичної арени, як про це мріялося на Майдані 2004 року, а й має всі шанси знову боротися за президентську посаду у другому турі виборів. Турі, в якому не буде Віктора Ющенка.
З цього погляду, питання підтримки когось із претендентів на посаду президента України – питання другорядне. По-перше, в Росії сьогодні немає єдиного центру управління, як 2004 року, існує певна конкуренція між президентською і прем’єрською командою. І якщо у Тимошенко непоганий контакт із Путіним, таким контактом із Медвєдєвим вона навряд чи може похвалитися. По-друге, у Москві усвідомлюють, що з найчутливіших питань російсько-українських стосунків домовляться і з Тимошенко, і з Януковичем. По-третє, тут не виключають домовленості найбільших політичних сил України після виборів. Так що немає сенсу сваритися з лідерами майбутньої злагоди. І, нарешті, головне для Росії сьогодні – не те, що президентом України буде Тимошенко. І не те, що президентом України буде Янукович.
Головне – що президентом України не буде Ющенко.
Ось що тут сприймають із справжнім ентузіазмом.
(Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Почнемо з того, що у 2004 році Кремль був вкрай зацікавлений, щоб в Україні повторилася російська модель «спадкоємності», яка дала можливість Володимиру Путіну стати новим президентом Росії.
Сама модель передачі влади, під час якої новим президентом може стати лідер опозиції, просто не входила у парадигму російської влади. В оточенні Віктора Ющенка робили зусилля, щоб встановити власні приватні контакти з Москвою і запевнити: новий президент, якщо ним буде Ющенко, стане надійним гарантом російських інтересів – насамперед бізнесових. Президент Ющенко підтвердив своє бажання співпрацювати з Москвою у найделікатнішних сферах енерегитичних стосунків, коли погодився з присутністю на українському ринку «РосУкрЕнерго» в якості монополіста. Але тоді в Кремлі з його людьми просто не хотіли розмовляти.
Для того, щоб модель спадкоємності перемогла, було створено спеціальний штаб під керівництвом тодішнього керівника адміністрації президента Дмитра Медвєдєва, до Києва приїздив сам Путін...
Подальший перебіг подій ми знаємо. Але тепер, 2010 року, росіяни зацікавлені вже не у спадкоємності. Вони зацікавлені у зворотньому – приниженні діючого президента на виборах глави держави. Це буде прекрасною демонстрацією того, що модель українського «бунту» зазнала ганебного фіаско, що із «неспадкоємцем» воюють навіть його колишні соратники, а «спадкоємець» не тільки не зник з політичної арени, як про це мріялося на Майдані 2004 року, а й має всі шанси знову боротися за президентську посаду у другому турі виборів. Турі, в якому не буде Віктора Ющенка.
З цього погляду, питання підтримки когось із претендентів на посаду президента України – питання другорядне. По-перше, в Росії сьогодні немає єдиного центру управління, як 2004 року, існує певна конкуренція між президентською і прем’єрською командою. І якщо у Тимошенко непоганий контакт із Путіним, таким контактом із Медвєдєвим вона навряд чи може похвалитися. По-друге, у Москві усвідомлюють, що з найчутливіших питань російсько-українських стосунків домовляться і з Тимошенко, і з Януковичем. По-третє, тут не виключають домовленості найбільших політичних сил України після виборів. Так що немає сенсу сваритися з лідерами майбутньої злагоди. І, нарешті, головне для Росії сьогодні – не те, що президентом України буде Тимошенко. І не те, що президентом України буде Янукович.
Головне – що президентом України не буде Ющенко.
Ось що тут сприймають із справжнім ентузіазмом.
(Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
